Ухвала суду № 43382390, 11.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 року м. Київ К/800/14175/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Тітка О.М., Федорова Д.В., відповідача:Мартичнук А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014

у справі № 826/15894/13-а

за позовом Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства

«Київхліб» «Хлібокомбінат № 2»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014, адміністративний позов Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Хлібокомбінат № 2» (надалі - ДП «Київхліб») задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Подільському районі) від 30.05.2013 № 0003952240 та №0003962240.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентом.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2013 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ДП «Київхліб» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Подільському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Київхліб» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл-Торг» за період з 01.01.2011 по 01.04.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 5141857,00 грн.; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4471180,00грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 15.05.2013 за № 1734/22-409/00376260 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 30.05.2013 № 0003952240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 5141857,00 грн.; № 0003962240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6121364,00 грн., в тому числі за основним платежем на 4471180,00 грн. та застосовані штрафні в розмірі 1650184,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Саноіл-Торг» було укладено договори купівлі-продажу: від 05.03.2011 № 05-03-11, від 16.03.2011 № 16-03-11, від 30.08.2011 № 30-08-11, від 20.10.2011 № 20-10-11. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: специфікації до договорів, видаткові накладні, податкові накладні, докази оплати.

Відповідно до специфікацій до вищезазначених договорів здійснення поставки товару позивачу здійснювалось в резервуари терміналу ТОВ «Евері», що знаходиться в м. Миколаїв по вул. Громадянська, 117. Зазначена обставина підтверджується наданими позивачем актами приймання-передачі товару.

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується договорами комісії № 0505М від 05.03.2011, № 3008М від 30.08.2011, укладеними між позивачем та ТОВ «Югекотоп». Відповідно до змісту вказаних договорів ТОВ «Югекотоп» від власного імені та за рахунок позивача зобов'язувалось укладати зовнішньоекономічні договори експорту української нерафінованої соняшникової олії. Відвантаження, приймання, передачу, зберігання та супроводження вантажу відповідно до умов вказаних договорів комісії покладалось на ТОВ «Югекотоп». На підтвердження виконання умов договорів комісії позивачем надано: акти приймання-передачі товару, звіти комісіонера, зовнішньоекономічні контракти, вантажні митні декларації.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підтвердження відсутності реального виконання укладених правочинів в касаційній скарзі відповідач посилається відсутність доказів транспортування придбаного позивачем товару. Проте, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, відвантаження, транспортування та зберігання придбаного товару покладалось на контрагента позивача за договором комісії, а тому вбачається очевидною відсутність у позивача відповідних документів.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу на постанову слідчого відділу податкової міліції ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 16.04.2013, в якій зазначено, зокрема, що ряд підприємств задіяли ТОВ «Саноіл Торг» як транзитне підприємство в злочинному ланцюзі незаконної мінімізації податкових зобов'язань, оскільки вироку у даній кримінальній справі податковим органом не надано.

Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження доводів касаційної скарги відповідачем не надано, висновки про безтоварність укладених позивачем з контрагентом правочинів базуються виключно на припущеннях та домислах.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 у справі № 826/15894/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна