Ухвала суду № 43382387, 20.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

20 березня 2015 року м. Київ В/800/1557/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Тракало В.В.,

Заїки М.М.,

Мойсюка М.І.,

Олексієнка М.М.,

Швеця В.В.,

перевіривши виконання вимог законодавства при подачі заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування вимоги,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулась до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2015 року.

Відповідно до статті 2391 КАС України заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239-2 та 240 цього Кодексу перевіряє відповідність заяви вимогам статей 239, 2391 КАС України та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

3) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених ст. 171-1 цього Кодексу.

Перевіряючи відповідність заяви вимогам ст.ст. 239, 2391 КАС України та вирішуючи питання про допуск справи до провадження, колегія суддів виходить з наступного.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2015 року ОСОБА_6 посилається на те, що судом касаційної інстанції при розгляді справ у подібних правовідносинах по різному застосовані норми матеріального права, зокрема, ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 6, ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при вирішенні двох аналогічних справ за її позовом суди неоднаково застосували вказані норми.

Посилалася на те, що є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування. Вважає, що як особа, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто до 30 вересня 1956 року включно, набула права на вихід на пенсію за віком у 55 років та має право на пільги щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за себе на підставі ч. 4 ст. 4 Закону № 2664- VI. Але, фактично отримує пенсію не за віком, а у зв'язку з втратою годувальника. Тому відповідачі заперечують її право на таку пільгу.

Вирішуючи спори за її позовами про визнання протиправними та скасування аналогічних вимог про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за різні періоди, суд касаційної інстанції прийняв два протилежні рішення.

Так, в ухвалі від 14 січня 2015 року, про перегляд якої ставиться питання, Вищий адміністративний суд України погодився з тим, що вимога відповідача про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування правомірна, оскільки позивачка отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, а не пенсію за віком.

Разом з тим, в ухвалі від 2 грудня 2013 року, на яку посилається заявник як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивачкою протиправна, оскільки на момент призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_6 виповнилося 56 років, що дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому ОСОБА_6 підлягає звільненню від сплати єдиного внеску.

Отже, із змісту вказаних судових рішень суду касаційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду справ у подібних правовідносинах, вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для допуску справи до провадження.

За таких обставин, колегія суддів допускає справу до провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Допустити до провадження Верховного Суду України адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування вимоги за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2015 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.В. Тракало

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк

М.М. Олексієнко

В.В. Швець