Ухвала суду № 43382378, 11.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 року м. Київ К/800/30491/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014

у справі № 814/5180/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Будапешт-Юг»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.01.2014 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Будапешт-Юг» (надалі - позивач або ТОВ СП «Будапешт-Юг») до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач або ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0008822208 від 09.12.2013, відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та постановлено нове рішення, яким адміністративний позов ТОВ СП «Будапешт-Юг» задоволено, скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 09.12.2013 № 0008822208.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.01.2014.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких наводить доводи законності та обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період серпень 2013 року по взаємовідносинам з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ «Перітус Альянс» та контрагентами покупцями, за результатами якої 25.11.2013 складено акт № 330/14-03-22-08/24789570 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: п. 185.1 ст. 185, п. 187.1. ст.187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість (надалі - ПДВ) за період серпень 2013 року, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 213 213,00 грн. Зміст порушень полягав у здійснені безтоварних господарських операцій з ТОВ «Перітус Альянс».

На підставі акта відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0008822208 від 09.12.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 319819,50 грн., в тому числі 213213,00 грн. за основним платежем, та 106606,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи позивачу в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правильно встановлено та не спростовано позивачем під час слухання справи, що у періоді, який перевірявся між товариством та його контрагентом укладено недійсні правочини, на підставі яких позивач сформував податковий кредит з ПДВ.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що усі докази, які наявні у справі, як кожний окремо так і у сукупності, свідчать виключно про товарний характер господарських операцій позивача з ТОВ «Перітус Альянс», та законність формування податкового кредиту по цих операціям.

В обґрунтування касаційної скарги відповідачем покладено доводи про те, що операції поставки між позивачем та ТОВ «Перітус Альянс» є безтоварними, оскільки за результатами здійснення контрольних заходів неможливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності позивача за період, що перевірявся. Зокрема, позивачем не надано доказів отримання та транспортування придбаного у контрагента товару, документів на визначення переліку придбаного товару (специфікацій). Крім того, податковий орган посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 07.11.2013 № 1757/26-59-22-01-18/38780059 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Перітус Альянс» (код за ЄДРПОУ 38780059) з контрагентами, з якими платником податків задекларовано взаємовідносини за період з 01.07.2013 по 31.08.2013», за висновками якого, неможливо підтвердити факт реального здійснення ТОВ «Перітус Альянс» господарських операцій за період з 01.07.2013 по 31.08.2013, оскільки у товариства відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості для вчинення задекларованих господарських операцій.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - Кодекс), яким визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В редакції Кодексу, яка діяла на момент прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, встановлено наступне.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу).

За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3. статті 198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, за правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до наведених законодавчих вимог підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту підприємства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у вересні 2013 року позивач придбав у ТОВ «Перітус Альянс» індикатори контролю на суму 1 279 278,00 грн. Вказані індикатори повністю використані позивачем у власній господарській діяльності.

Факт реального здійснення наведених господарських операцій підтверджено первинними документами, даними бухгалтерського і податкового обліків, фінансовою звітністю позивача, а саме: копіями договорів оренди, актами приймання-передачі, ліцензією № 032220 серія АД на право надання послуг з охорони власності та громадян, договором поставки, податковими та видатковими накладними, виписками з особового рахунку, актами списання, оборотно-сальдовими відомостями, договором на охорону і супроводження вантажів, протоколами узгодження ціни тощо.

Окрім того, факт реальності придбання позивачем індикаторів і їх використання у власній господарській діяльності встановлено самою перевіркою, про що зазначено в акті перевірки з посиланням на первинні документи.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла правильного висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт наявності реальних змін свого майнового стану у зв'язку зі здійсненням спірних господарських операції.

Що стосується доводів податкового органу про відсутність фінансово-господарських документів щодо передачі зазначених індикаторів, довіреностей на отримання товару, внаслідок чого перевіркою неможливо встановити де саме здійснювалося навантаження/розвантаження індикаторів, чиїм транспортом здійснювалося перевезення товару, найменування товару, колегія суддів зазначає наступне.

Відсутність товарності господарських операцій з придбання платником податків товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушеннями контрагента вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, деякими дефектами в розрахункових документах, зумовленими допущеними помилками або ж відсутністю певних документів.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону, та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність довіреностей та товарно-транспортних накладних, які не є обов'язковими первинними документами, що складаються під час здійснення господарської операції з поставки товару, за наявності інших належних первинних документів на поставку товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.

Крім того, посилання відповідача на відсутність у підприємств-контрагентів постачальника товару адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань є загальним посиланням, яке не доведено, і само собою не свідчить про нереальний характер господарських операцій між позивачем і його безпосередніми постачальниками. До того ж підприємство не позбавлено права і можливостей залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення торгівельної діяльності.

В акті перевірки є також посилання на акт від 07.11.2013 № 1757/26-59-22-01-18/38780059 «Про неможливість проведення зустрічної звірки зазначеного контрагента» та службову записку про неможливість підтвердження реальності здійснення господарської діяльності тим же контрагентом.

Однак, колегія суддів не приймає до уваги зазначені документи, так як вони достовірно доводять лише неможливість проведення перевірки зазначеного контрагента, а не безтоварність його господарських операцій. Окрім того, зазначений акт про неможливість проведення зустрічної звірки та записка не є належними та допустимими доказами (в розумінні норм діючого законодавства) безтоварності господарських операцій саме позивача.

Більш того, відповідачем не надано жодного доказу того, що контрагент позивача на час здійснення спірних господарських операцій не мав статусу юридичної особи та платника податку на додану вартість.

А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 09.12.2013 № 0008822208.

При цьому, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 у справі № 814/5180/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

4.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна