Ухвала суду № 43382363, 18.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року м. Київ К/800/36470/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів -

Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від

03.03.2014

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014

у справі № 814/4686/13-а

за позовом Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс"

газотурбобудування "Зоря-Машпроект"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів -

Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.03.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014, позов Державного підприємства "Науково-виробничний комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (надалі - ДП «Зоря-Машпроект») задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано у повному обсязі податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі - відповідач, Міжрегіонельне ГУ Міндоходів) від 10.09.2013 № 0000373720.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.03.2014 і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ДП «Зоря-Машпроект» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Міжрегіонельного ГУ Міндоходів проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування ДП "Зоря-Машпроект" бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01.08.2010 по 30.06.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем суми податкового кредиту в розмірі 727244,00 грн.; п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено на 727244,00 грн. суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 1018/40-10/37-20/31821381 від 21.08.2013 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.09.2013 № 0000373720, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 727244,00 грн. та застосовано 246158,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ПП "Спецстройсистема", Виробничим кооперативом "Профтехобразование", ТОВ "Дара-Сервіс", ПП "Восток", ПП "Гледіс", ПП "Сунатко", ТОВ "Компанія ван".

На підтвердження реальності здійснених позивачем із вищезазначеними контрагентами господарських операцій позивачем надано: договори, специфікації, платіжні доручення, накладні, податкові накладні, прибуткові ордери, податкові-вимоги на відпуск (внутрішнє) переміщення матеріалів, витратні накладні, докази оплати.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на доказ відсутності реального виконання господарських зобов'язань, податковий орган в касаційній скарзі посилається на висновки актів перевірки контрагентів позивача, якими встановлено порушення останніми норм податкового законодавства. Проте, зазначене не може бути належним та допустимим доказом безтоварності здійснених господарських операцій, оскільки порушення допущені контрагентами не можуть спричиняти негативні наслідки для самого позивача. Крім того, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом фактично не здійснювався аналіз наданих до перевірки первинних документів, а висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються виключно на припущеннях.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.03.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 у справі № 814/4686/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна