Постанова № 43381262, 26.02.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року о 15 год. 09 хв.Справа № 808/5888/14 Провадження №ДО/808/37/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.

представників сторін:

прокуратури - Балабухи В.Є., Маруєвої Т.В.

відповідача - не з'явився

третьої особи - Лащевської Н.В., Краснової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Прокурора м. Маріуполя Донецької області

до Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору комунальна установа «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки»

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Прокурора м. Маріуполя Донецької області (далі - прокурор/позивач) до Маріупольської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №6/40-4466 від 10.07.2014; зобов'язати відповідача вчинити дії щодо скасування реєстрації Статуту Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради в редакції, затвердженій рішенням відповідача №6/60-4466 від 10.07.2014.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що Прокуратурою міста Маріуполя проведено перевірку законності рішення Маріупольської міської ради № 6/40-4466 від 10.07.2014, яким затверджено у новій редакції Статут Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради Донецької області. Зазначає, що у ході вивчення Статуту встановлено, що останній не відповідає вимогам чинного законодавства щодо забезпечення прав соціально-незахищеної категорії дітей, зокрема дітей раннього віку та тих, які потребують соціально-психологічної адаптації. Прокурор зазначає, що Статутом Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради Донецької області проігноровано, що чинним законодавством України для категорії дітей: у віці від народження до повноліття; для осіб з числа дітей сиріт; дітей, позбавлених батьківського піклування, у віці від 18 до 23 років - чітко визначено типи закладів, на які покладено обов'язки із забезпечення належних умов щодо утримання та виховання дітей з урахуванням їх вікових особливостей та стану здоров'я, а відтак рішення №6/40-446 від 10.07.2014 Маріупольської міської ради про внесення до Статуту Комунального закладу «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» є протиправним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, 04.11.2014 надіслав до суду заперечення вх.№ 44093 відповідно до яких зазначив, що оскаржуване прокурором рішення виконкому міської ради прийнято в межах повноважень, в порядку та у спосіб, які визначені Конституцією та законами України. Просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі та провести розгляд справи за відсутності представника Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області.

Представники третьої особи що не заявляє самостійних вимог на предмет спору проти позову заперечили з підстав викладених у письмових запереченнях від 16 грудня 2014 року вх.№ 52678 відповідно до, яких зазначили, що підставами для визнання рішення недійсним (нечинним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою визнання рішення недійсним (нечинним) є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Відповідач вважає, що рішення Маріупольської міської ради № 6/40- 4466 від 10.07.2014, яким затверджено у новій редакції Статут КУ «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» винесено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, не порушує прав дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, винесено в інтересах держави, та з урахуванням основних засад державної політики щодо соціального захисту дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа - про виховання та утримання дітей за принципом родинності.

У судовому засіданні представники Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» просили суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 26 лютого 2015 року, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №19132783 від 11.08.2014 Комунальна установа «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» 10.01.2001 зареєстрована, як юридична особа за адресою: 87549, Донецька область, місто Маріуполь, Жовтневий район, бульвар Шевченка, буд.87-А, ідентифікаційний код 30076571.

18 березня 2014 року у зв'язку зі складним політичним та економічним становищем в країні і в місті зокрема, зростанням безробіття і збільшенням кількості сімей з дітьми, які опинилися в складній життєвій ситуації численними зверненнями громадян міста до депутатів міської ради та керівництва дитячого будинку «Центр опіки» з проханням тимчасово влаштувати дітей у заклад до поліпшення матеріального становища в сім'ї виникає необхідність вирішення питання щодо утримання дітей даної категорії Голова опікунської ради дитячого будинку «Центр опіки» та директор дитячого будинку «Центр опіки» звернулися до Заступника Маріупольського міського голови, Начальника управління освіти Маріупольської міської ради та начальника служби у справах дітей Маріупольської міської ради з проханням (вих. №255), відповідно до якого просили негайно внести наступні доповнення до статуту дитячого будинку «Центр опіки», прийнятого на сесії Маріупольської міської ради 18.06.2013 і відновити роботу:

- групи соціально-психологічної реабілітації для дітей від народження до 18-ти років, які потребують екстреної допомоги, вилученими з сімей, постраждалими від насильства, залишеними батьками, які опинилися у складній життєвій ситуації і т.д.;

- групи для дітей від народження до трьох років, що мають статус дитини-сироти або позбавленої батьківського піклування з метою дотримання законодавчих документів, що забороняють роз'єднувати рідних між собою братів і сестер при влаштуванні їх до державних установ або при передачі їх на сімейні форми виховання;

- класу попередньої підготовки для навчання соматично ослаблених дітей, психологічно не готових до навчання в загальноосвітній школі, дітей - «переростків»;

- пункту консультативно-просвітницької роботи з розширення психолого-педагогічної компетентності батьків, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, з метою збереження біологічної сім'ї;

В звернені зазначено, що такі зміні дозволять вирішити проблему в місті та оперативно реагувати на потреби населення, вирішувати проблеми з дітьми та сім'ями міста. Таким чином, прийняте доповнення до Статуту дитячого будинку дозволить створити систему захисту дітей та підтримки сім'ї, виходячи з потреб міста, враховуючи найкращі інтереси кожної дитини.

28 березня 2014 року протокольним дорученням сесії міської ради ХХХVІІІ скликання заступникам Маріупольського міського голови Багатиренко М.Н., Ломакіной Т.А., управління освіти Маріупольської міської ради (Ремпель), службі у справах дітей Маріупольської міської ради (Прунчак) опрацювати питання по прийняттю Статуту комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради Донецької області у новій редакції та на наступне скликання сесії міської ради підготувати проект рішення.

В матеріалах адміністративної справи містяться доопрацювання проекту рішення на виконання вимог доручення Маріупольського міського голови від 28 березня 2014 року.

10 липня 2014 року Рішенням №6/40-4466 Маріупольської міської ради внесено зміни до Статуту Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради Донецької області шляхом викладення його у новій редакції.

Провівши перевірку, Прокурор м. Маріуполя Донецької області при вивченні Статуту стверджує, що останній не відповідає вимогам чинного законодавства щодо забезпечення прав соціально-незахищеної категорії дітей, зокрема дітей раннього віку та тих, які потребують соціально-психологічної адаптації.

На підставі зазначеного Прокурор м. Маріуполя Донецької області звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та зобов'язання скасувати рішення.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (абз. 1 пункту 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту;

Абзац 6 пункту 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина 1 статті 10 Закону №280/97-ВР від 21.05.1997).

Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Стаття 143 Конституції України визначає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Судом встановлено, що 10 липня 2014 року Рішенням №6/40-4466 Маріупольської міської ради внесено зміні до Статуту Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради Донецької області шляхом викладення його у новій редакції.

Узагальнюючи вищезазначене суд звертає увагу на те, що в основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140 Конституції України).

Суд вказує на те, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України.

Стаття 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 встановлює, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою (частина 1 статті 20 Конвенції ООН про права дитини).

Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини визначає, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Матеріалами адміністративної справи встановлено, що звернення до Маріупольської міської ради про внесення змін до Статуту Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради Донецької області зумовлено складним політичним та економічним становищем в країні і в місті зокрема, зростанням безробіття і збільшенням кількості сімей з дітьми, які опинилися в складній життєвій ситуації. Тобто така зміна до статуту зумовлена потребами місцевого значення, визначеної територіальної громади для забезпечення належного морального та соціального розвитку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у віці від народження до повноліття - до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а також для осіб із числа дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у віці від 18 до 23 років, які навчаються у середніх спеціальних або вищих навчальних закладах освіти (п.1.8 Статуту).

Охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері визначає Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001.

Стаття 4 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

- визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері;

- забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності;

- проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;

- встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди.

Пункт 2 статті 6 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституцією України.

Тобто, органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 3 Європейської хартії місцевого самоврядування №ETS № 122 від 15.10.1985 (далі по тексту Європейська хартія місцевого самоврядування) місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Місцеві власті в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (частина 2 статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування).

Відповідно до частини 3 статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування муніципальні функції, як правило, здійснюються переважно тими властями, які мають найтісніший контакт з громадянином. Наділяючи тією чи іншою функцією інший орган, необхідно враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії.

Відповідно до ст.121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Згідно з ч.1 ст.60 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Відповідно до частини 2 статті 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор повинен надати адміністративному суду докази, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Як зазначено у ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів (ч.2 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Формами представництва є:

1) звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями);

2) вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

4) брати участь у розгляді справ.

Таким чином, прокурор здійснює в адміністративному суді від імені держави процесуальні та інші дії, спрямовані на захист у суді інтересів громадянина або держави, чим реалізує представницьку функцію прокуратури у суді, передбачену п.2,5 ст.121 Конституції України. Тобто, будь-які процесуальні дії прокурора у суді мають вчинятися з метою представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор м. Маріуполя Донецької області звернувся до суду з адміністративним позовом у якому є позивачем.

Відповідно до ст.104 КАС України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Як зазначено у п.6 ч.1 ст.3 КАС України, звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Згідно з п.8 ч.1 ст.3 КАС України, особа, позивач це - особа на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Таким чином, звернення до адміністративного суду прокурора м. Маріуполя Донецької області, як позивача з адміністративним позовом передбачає необхідність захисту прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Зі змісту позовної заяви прокурора та документів доданих до позову в його обґрунтування, матеріалів справи, не вбачається порушень будь-чиїх прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах при винесенні рішення №6/40-4466 від 10.07.2014 про внесення змін до Статуту Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради Донецької області та затверджено його в новій редакції.

Окрім того, суд звертає увагу, що орган місцевого самоврядування здійснив свої повноваження надані йому Конституцією та законами України, а також нормами міжнародного права.

Також, проаналізувавши чинне законодавство України суд дійшов висновку, що воно не містить прямої заборони на створення дитячого будинку змішаного типу, а саме для утримання, виховання, лікування дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у віці від народження до повноліття, а також для осіб з числа дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у віці від 18 до 23 років, які навчаються у середніх спеціальних або вищих навчальних закладах освіти.

Суд вважає, що рішення Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області винесено законно, оскільки таке рішення зумовлено потребами місцевого значення, визначеної територіальної громади для забезпечення належного морального та соціального розвитку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у віці від народження до повноліття - до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а також для осіб із числа дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у віці від 18 до 23 років, які навчаються у середніх спеціальних або вищих навчальних закладах освіти.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно та обґрунтовано прийнято рішення №6/40-4466 від 10.07.2014 про внесення змін до Статуту Комунальної установи «Маріупольський дитячий будинок змішаного типу «Центр опіки» Маріупольської міської ради Донецької області та затверджено його в новій редакції.

Керуючись ст.ст. 86, 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Прокурора м. Маріуполя Донецької області - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара