Постанова № 43381109, 16.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа№ 927/1681/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Шлончаку Д.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Марчук В.Р. (довіреність від 25.06.2015 № б/н);

від відповідача: не з'явилися,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

публічне акціонерне товариство «БАНК «ДЕМАРК»

на рішення господарського суду Чернігівської області від 11.12.2014

у справі № 927/1681/14 (суддя Лавриненко Л.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗАВОД РАДІОПРИЛАДІВ»

до публічного акціонерного товариства «БАНК «ДЕМАРК»

про зобов'язання виконати платіжне доручення,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 11.12.2014 у справі № 927/1681/14 позов задоволено повністю та вирішено зобов'язати ПАТ «БАНК «ДЕМАРК» виконати платіжне доручення від 08.10.2014 № 3948 ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗАВОД РАДІОПРИЛАДІВ» про перерахування коштів у сумі 2 566 958,80 грн. Також вирішено стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 218,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 11.12.2014 у справі № 927/1681/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 у справі № 927/1681/14 апеляційну скаргу ПАТ «БАНК «ДЕМАРК» прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

В судовому засіданні 18 лютого 2015 року представник відповідача надав колегії суддів апеляційної інстанції усні пояснення, згідно із якими підтримав доводи, викладені в скарзі, та просив апеляційну скаргу задовольнити. Представник позивача надав пояснення, якими заперечив проти доводів, викладених в скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судове засідання, призначене судом на 16 березня 2015 року, представник відповідача не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відповідна розписка про оголошення перерви у засіданні. Відповідач про поважність причин неявки його представника колегію суддів не повідомив.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наявні підстави для розгляду апеляційної скарги за відсутності його представника.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 02 липня 2012 року між ПАТ «БАНК «ДЕМАРК» (далі - банк) та ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗАВОД РАДІОПРИЛАДІВ» (далі - клієнт) було укладено договір банківського рахунку № 322 (далі - Договір), відповідно до умов якого банк відкриває клієнту рахунок у національній валюті відповідно до Інструкції НБУ "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах" (Постанови Правління НБУ від 12.11.2003 № 492 із змінами та доповненнями до неї), іншими нормативно-правовими актами України для зберігання грошей та здійснення розрахунково-касових операцій (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору, договір банківського рахунку регулює порядок відкриття, використання та закриття поточних рахунків № 26001300000322, № 26000301000322, № 26008303000322 в національній валюті.

Банк зобов'язується своєчасно здійснювати розрахункові операції за поточним рахунком клієнта згідно вимог Інструкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", інших нормативно-правових актів НБУ та умов цього Договору (п. 2.1.3. Договору).

Згідно з п. 2.1.4. Договору банк зобов'язується приймати та здійснювати операції по платіжних документах, які надійшли в банк від клієнта протягом операційного часу, тобто до 15год. 00хв., та після операційного часу до 16год. 00хв. в день надходження таких документів, згідно з діючими тарифами.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Так, як слідує із матеріалів справи, 10 жовтня 2014 року позивач надав відповідачеві платіжне доручення від 08.10.2014 № 3948 для перерахування на рахунок ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗАВОД РАДІОПРИЛАДІВ» № 20632805000322, відкритий у відповідача, кошти у розмірі 2 566 958,80 грн.

З довідки Банку від 11.11.2014 № 03/12-7752 (а.с. 57) вбачається, що станом на 08 жовтня 2014 року на рахунку позивача № 26000301000322 залишок коштів становив 2 567 004 грн 65 коп.

Спір між сторонами даної справи виник у зв'язку з поверненням відповідачем позивачеві вказаного розрахункового документа без виконання. При цьому, на звороті платіжного доручення від 08.10.2014 № 3948 зроблена відмітка такого змісту: «Повертається без виконання згідно п. 2.15 Інструкції НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (Постанова НБУ від 21.01.2014 № 22). На підставі п. 1, 4 ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, ПАТ «БАНК «ДЕМАРК» у своєму листі від 14.10.2014 № 03/12-7146 мотивувало невиконання платіжного доручення запровадженням в банку тимчасової адміністрації, а також встановленою чинним законодавством та внутрішнім розпорядчим документом заборону на здійснення видаткових операцій за рахунок коштів, які надійшли до банку до 29 вересня 2014 року, та у зв'язку із недопустимістю зарахування зустрічних однорідних вимог між банком та юридичними особами протягом дії тимчасової адміністрації, ПАТ «БАНК «ДЕМАРК» повертає платіжне доручення ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗАВОД РАДІОПРИЛАДІВ» від 08.10.2014 № 3948 без виконання.

Однак, ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗАВОД РАДІОПРИЛАДІВ» із з невиконанням ПАТ «БАНК «ДЕМАРК» умов Договору в силу обставин, наведених в листі банку від 14.10.2014 № 03/12-7146, не погоджується, що стало підставою для звернення ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗАВОД РАДІОПРИЛАДІВ» до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення від 08.10.2014 № 3948.

Так, виходячи з викладених вище обставин та з урахуванням приписів, встановлених частинами 1 і 3 ст. 1066, ст. 1074, ст. 1089 та ч. 3 ст. 1068 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення від 08.10.2014 № 3948 щодо перерахування коштів в сумі 2 566 958,80 грн, з огляду на те, що позивачем було надано банку розрахунковий документ в межах договору та закону і на рахунках позивача містилося достатня кількість грошових коштів для виконання платіжного доручення.

Щодо посилання апелянта на введення рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 102 від 26.09.2014 року тимчасової адміністрації у відповідача як на неможливість виконання розпоряджень позивача та перерахування грошових коштів, то вказані твердження судова колегія вважає такими, що правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки наслідки запровадження тимчасової адміністрації визначені ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачають заборони на здійснення розрахунково-касових операцій за договором банківського рахунку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду від 29.10.2014 р. у справі № 910/5560/14та від 04.02.2015 р. у справі № 910/12766/14).

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що посилання апелянта на те, що позивач є кредитором, вимагаючи від банку перерахувати кошти за договором банківського рахунку, є помилковим з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється зокрема на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа» (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом із цим, указаний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Враховуючи наведене вище, у даному випадку позивач є клієнтом банку, а не кредитором, та власником грошових коштів, що є на рахунку який обслуговує відповідач. Кошти які позивач просить банк перерахувати, належать не банку, а позивачеві. При цьому, банк (відповідач) лише надає послуги позивачеві з обслуговування рахунку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до платіжного доручення від 08.10.2014 № 3948, позивач вимагав перерахувати кошти з поточного рахунку на власний позичковий рахунок у банку, а тому апелянт вважає, що операція по перерахуванню коштів з поточного рахунку позивача на позичковий буде фактичним зарахуванням зустрічних однорідних вимог, що, на його думку, є порушенням п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Згідно з п. 2.2.3 Договору банк має право списувати кошти з поточних рахунків клієнта на підставі його доручення про таке списання, яке оформлюється у вигляді платіжного доручення, або розпорядження про списання коштів, що є додатком № 1 до цього договору, або є додатком до будь-якого іншого договору про надання банківських послуг, укладеного між банком і клієнтом. При цьому, списання банком коштів з поточного рахунку клієнта на підставі розпорядження про списання коштів відбувається у випадках, коли банк є кредитором, а клієнт є боржником за цим договором або будь-яким іншим договором про надання банківських послуг, укладеного між банком і клієнтом.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 2013 року між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) укладено кредитний договір № 1060, відповідно до умов якого банк відкриває позичальникові кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості - 7 500 000,00 грн. з кінцевим строком погашення до 27 серпня 2014 року.

З огляду на викладене, позовна вимога ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗАВОД РАДІОПРИЛАДІВ» про зобов'язання відповідача перерахувати грошові кошти позивача з рахунку останнього на його ж (позивача) рахунок, які відкриті у самого ж відповідача, з метою погашення заборгованості за кредитним договором, є вимогою немайновою. При цьому, враховуючи те, що позивач був дебітором банку (особою, яка мала перед банком грошові зобов'язання), у відповідача були наявні повноваження здійснити списання коштів з поточного рахунку позивача, що передбачено зокрема договором банківського рахунку. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що задоволення позовних вимог, які по суті є зарахуванням зустрічних вимог, не порушують черговості задоволення вимог кредиторів банку, оскільки в такому випадку активи банку не виводяться поза його межі, а заборгованість позивача перед банком зменшується.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2014 у справі № 910/9232/14.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Чернігівської області від 11.12.2014 у справі № 927/1681/14 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

В той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «БАНК «ДЕМАРК» на рішення господарського суду Чернігівської області від 11.12.2014 у справі № 927/1681/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 11.12.2014 року у справі № 927/1681/14 залишити без змін.

3. Справу № 927/1681/14 повернути до господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич

Повний текст постанови складено 23 березня 2015 року.