Ухвала суду № 43376998, 26.03.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №578/1223/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Басова В. І.Номер провадження 22-ц/788/569/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 57

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Лузан Л. В.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»

на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 28 січня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 28 січня 2015 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001199 від 12 листопада 2014 року, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_3

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія " Еталон" на користь ОСОБА_3 грошову суму 18000,00 грн. - сплачену комісію за організацію договору та 90000,00 грн. авансового платежу, разом 108000,00 грн., сплачених на виконання договору фінансового лізингу № 001199 від 12 листопада 2014.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" 1080 грн. 00 коп. судового збору, який зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України в УДКСУ у Краснопільському районі Сумської області, код одержувача за ЄДРПОУ 37938125, ГУ ДКСУ в Сумській області, МФО 837013, рахунок одержувача 31217206700172, код класифікації доходів бюджету 22030001.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вказує, зокрема, що при укладенні договору 12 листопада 2014 року позивач написав заяву про те, що він уважно прочитав та зрозумів умови договору, підписав заяву на отримання фінансового лізингу, в якій вказано марку, модель та вартість предмета лізингу, який він самостійно обрав.

Згідно оскаржуваного рішення, в договорі, з урахуванням додатку №3 Специфікація до Договору, предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками та не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації автомобіля тощо), а також не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов, тощо.

У акті приймання-передачі зазначаються усі індивідуальні ознаки предмета Лізингу: найменування, тип, марка, модель, заводський номер, номер двигуна, колір і т. ін., що свідчить, що п. 3.1 Договору «Предмет Лізингу» не порушує чинного законодавства України та не суперечить нормам Закону України «Про фінансовий лізинг», а транспортний засіб «Fiat Doblo» є річчю, яка визначена індивідуальними ознаками, тому може бути предметом Договору Лізингу. У зв'язку з цим Договір №001199 містить усі істотні умови, передбачені чинним законодавством України.

В рішенні суд наголошує на тому, що за односторонню відмову від Договору до Лізингоодержувача застосовується жорстка відповідальність, але передбачені договором штрафні санкції у вигляді не повернення Комісії за організацію є адекватною відповіддю сторони, чиє право порушене, оскільки за своєю правовою природою, вказана штрафна санкція має ознаки забезпечення виконання зобов'язання, що не суперечить ч. 2 ст. 546 ЦК України та покликана стимулювати лізингоотримувача належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, який вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

08 грудня 2014 року позивач звернувся з даним позовом до суду, мотивуючи вимоги тим, що 12 листопада 2014 року між ним і ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" був укладений договір фінансового лізингу № 001199 з додатками, предметом якого є автомобіль Fiat Doblo, відповідно до умов якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу, зазначений у п.3.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

В усній формі представник відповідача роз'яснила, що він повинен сплатити передплату в сумі 18 000 гривень, після чого з ним буде укладений договір лізингу, та авансовий платіж в сумі 90 000 грн., і протягом декількох днів відповідач передасть йому в користування предмет лізингу. Ним було оплачено рахунки на суму 18 000 грн. та 90 000 грн., призначення платежу: платіж згідно договору № 001199. Представником відповідача не було роз'яснене призначення платежу в розмірі 18000 грн., який виявився комісійною винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору. Він вважав, що це часткова оплата вартості автомобіля. В договорі це передбачено, але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала йому достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу.

Протягом обіцяних днів предмет лізингу йому не був переданий з посиланням на те, що договором передбачена передача предмета лізингу в строк не більше 90 робочих днів після сплати авансового платежу. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань.

Після підписання і вивчення змісту договору він зрозумів, що сплачені кошти не повернуть, договір не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням його прав як споживача.

З посиланням на Закон України "Про захист прав споживачів" вважав положення договору такими, що порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди його інтересам як споживача. Правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, оскільки представник відповідача при укладенні договору спонукала його до прийняття швидкого рішення щодо укладення договору, внаслідок чого він був позбавлений достатнього часу для прийняття свідомого рішення.

Посилаючись на ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо складу лізингових платежів, зазначав, що із змісту договору лізингу вбачається, що під комісією за організацію розуміється одноразова плата лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору.

У відповідності до п. п. 8.2.1 п. 8.2 договору, перший лізинговий платіж складається, в тому числі, із комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладанням цього договору (комісія за організацію). Розмір такої комісії за організацію становить 18 000 гривень, цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язаний з виконанням договору лізингу. Вказаний пункт договору порушує принцип добросовісності, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору з виконаною послугою, яка, згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а послуга фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору. Складова першого лізингового платежу - «комісія за організацію» - виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» розмір лізингових платежів є істотною умовою договору. У пункті 5.4 договору передбачена можливість зміни вартості предмету лізингу і імперативний обов'язок лізингоодержувача єдиноразово доплатити різницю такої вартості, а також сплатити різницю комісії за організацію. У разі ж зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає.

Згідно п. п. 8.3, 8.8, 8.13 договору лізингові платежі можуть корегуватися.

П. 8.13 договору передбачено, що розмір лізингової плати може індексуватися в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та змін ситуації на грошовому ринку.

Предмет лізингу, лізингові платежі визначені у національній валюті України, еквівалент у іноземній валюті не визначався, а тому прив'язка до зміни курсу долара США чи євро по відношенню до української гривні не ґрунтується на вимогах закону. Курсова різниця між гривнею України та іноземною валютою може впливати на вартість предмета лізингу і, як наслідок, на винагороду. Однак зарахування курсової різниці між національною та іноземними валютами до складу винагороди суперечить правовій природі договору фінансового лізингу.

Передбачено, що розмір лізингової плати може індексуватися і в залежності від зміни законодавства, збільшення розміру податків і прирівняних до них платежів, збільшення митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу, проте формули перерахунку не передбачено.

Лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів. В п. 8.3 зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (п. 8.4 договору).

Пункт 8.15 договору передбачає, що в разі відмови лізингоотримувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмету лізингу лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмету лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови дoгoвopy.

Договором передбачено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте таке право не передбачається для лізингоотримувача. Одночасно для лізингоодержувача встановлюються жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу: за дострокову сплату платежів лізингоодержувач сплачує штраф в розмірі 10% від суми достроково погашення (п. 8.14).

Позивач посилається на п.8 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом. Кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

Зазначає, що виконання зобов'язань забезпечене лише відповідальністю лізингоотримувача. В

п. п. 8.14, 12.2, 12.3, 12.7, 12.11, 12.12 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, пені; адекватного захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем договором не передбачено, тобто забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

Посилаючись на ч. 6 ст. 762 ЦК України, згідно якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, зазначає, що у п. 8.10 договору передбачено, що лізингоодержувач не може вимагати від лізингодавця жодного відшкодування або зменшення суми платежів за даним договором у випадку перерви в експлуатації предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви.

Посилався на те, що Законом України «Про захист прав споживачів» встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введені в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з положеннями ч. 1, п. п. 2, 4, 7 ч. 3, ч. ч. 5, 6 ст. 19 цього Закону, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійсненні з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 18 вказаного Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Вважав, що, згідно переліку несправедливих умов у договорах із споживачами, наведеному в частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є наступні умови укладеного Договору фінансового лізингу:

- про звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця,

виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи

бездіяльністю продавця (виконавця, виробника) - п. 6.4 (порушення п. 1 ч. З ст. 18 Закону

України «Про захист прав споживачів»);

- про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця - п. п. 4.3.1 п. 4.3, п. 6.5, п. 6.6, п. 6.7, п. 6.15, п. 8.3, п. 8.6, п. 8.10, п. 12.3, п. 12.5 (порушення п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору - п. 8.8, п. 12.11 (порушення п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із

споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається п. п. 4.3.5, п.

4.3 (порушення п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі - п. 8.3 (порушення п. 11 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору - п. 5.4, п. 8.3, п. 8.13 (порушення п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Зазначав, що несправедливі умови містяться також у пунктах 11.3, 11.5, 12.4 Договору

фінансового лізингу.

Відповідно до п. 8.15 договору, споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

Згідно п. 12.11 договору у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається, що суперечить положенням п. 4 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Комісія за організацію є окремою оплачуваною послугою відповідача в розмірі 18 000 грн., тому неповернення і цих коштів суперечить п. 4 та п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону.

Посилався, що відповідно до пункту 2 частини шостої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів», згідно якого у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому, а тому зміна чи визнання недійсними вказаних положень укладеного ним договору фінансового лізингу, які містять несправедливі умови, зумовлює зміну інших положень зазначеного договору, і договір підлягає визнанню недійсним у цілому.

Зазначав, що договір фінансового лізингу не містить всіх істотних умов, а саме - щодо предмета договору (лізингу) всупереч вимогам ч. 1 ст. 807 ЦК України, ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», згідно яких предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів; істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Посилався при цьому на ч. 1 ст. 184 ЦК України, згідно якої річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Зазначав, що у договорі і у специфікації відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. У договірних документах предметом лізингу визначено «Fiat Doblo», що не може вважатися предметом договору лізингу, оскільки предмет не визначено індивідуальними ознаками (не вказано який це саме транспортний засіб і чи це транспортний засіб взагалі, стан (новий або бувший у використанні), його виробника, модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо). Вище перелічені умови є обов'язковими, але в Договорі вони відсутні.

Зазначав, що йому нав'язано договір, який містить істотний дисбаланс стосовно прав та обов'язків сторін: відповідач має право придбати предмет лізингу будь-якої якості, будь-якого року випуску (новий чи такий, що був у вжитку), будь-якої комплектації (що може значним чином змінювати вартість предмету лізингу та його споживчі властивості), будь-якої вартості, з гарантією чи без гарантії, а він не має змоги відмовитися від прийняття такого предмету лізингу (автомобіля), не сплативши значний штраф Лізингодавцю та не відшкодувавши йому збитки, включно спричинені діловій репутації (п. 12.10 договору).

Договором не дотримано право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу, не зазначено, за дорученням чи за погодженням лізингоодержувача має здійснюватись вибір постачальника предмету лізингу, тобто, яка із сторін договору визначає продавця предмету лізингу. Право вибору продавця (постачальника) предмету лізингу належить лізингоодержувачу, однак реалізація такого права договором не передбачена. У договорі і у специфікації до нього продавця (постачальника) предмета лізингу не зазначено взагалі.

За п. 4.1.1 договору лізингодавець має лише обов'язок передати у користування лізингоодержувача предмет лізингу в порядку, передбаченому договором, який не містить наслідків не виконання цього обов'язку, в той час як для лізингоодержувача встановлені жорсткі обов'язки.

Процедура та час передачі предмету лізингу в договорі визначені неоднозначно. Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення даного договору (10% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання договору платежами, визначеними в додатку № 1 до даного Договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Зазначав, що, всупереч вимогам ч. 1 ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності постачальника і лізингодавця перед лізингоодержувачем за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу у випадку вибору продавця (постачальника) предмета договору лізингу лізингодавцем, згідно пункту 3.5 Договору відповідач не відповідає перед Лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання.

Зазначав, що, відповідно до положень ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 806 ЦК України, лізингоодержувачу забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника, проте згідно договору, всі обов'язки, поліпшення покладені на лізингоодержувача, а права має лізингодавець.

Просив визнати договір фінансового лізингу № 001199 з додатками від 12 листопада 2014 року недійсним; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» сплачений реєстраційний платіж в сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн.; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» сплачений Авансовий платіж в сумі 90 000 (дев'яносто тисяч) грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні положення договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність споживача за порушення умов договору, усувають відповідальність відповідача, не надають права споживачу вимагати розірвання договору, передбачають накладення штрафу на споживача за дострокове розірвання договору, надають право відповідачу не повертати суму комісії за організацію договору у випадку його розірвання споживачем, що свідчить про істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін і в силу положень ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсним.

Оскільки визнання недійсними спірних пунктів договору зумовить зміну і інших взаємопов'язаних положень договору, суд прийшов до висновку, що на підставі ч. 6 ст. 18 вказаного Закону оспорюваний договір слід визнати недійсним в цілому.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 12 листопада 2014 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 001199. Цього дня на виконання вказаного договору позивач сплатив 18 000 грн. комісії за організацію, згідно п. 8.2.1а розділу 8 Договору, а 21 листопада 2014 року сплатив 90 000 грн. авансового платежу, згідно п. 8.2.1б розділу 8 Договору, про що свідчать квитанції про здійснення касових операцій №981424.101.1 від 12 листопада 2014 року та №51 від 21 листопада 2014 року (а.с.14-25).

Згідно п.3.1. договору предметом лізингу є автомобіль "Fiat Dobio", вартістю 180000 грн. (а.с.14-22).

У додатку №1 до укладеного договору зазначена вартість предмета лізингу - 180 000 грн.; відсоток платежів -50%; сума виплат - 90 000 грн.; щомісячний платіж - 7 500 грн.; комісія за організацію - 18 000 грн.; комісія за передачу - 5 400 грн. (а.с.20).

У додатку №2 до договору зазначена вартість предмета лізингу - 180 000 грн.; авансовий платіж - 50%; сума лізингу - 90 000 грн.; викупна вартість - 2 700 грн.; відсоткова ставка - 12,50%; комісія - 5% та щомісячний платіж - 2 261 грн., а також витрати, які сплачує лізингоодержувач за відвантаження предмета лізингу, комісію за передачу автомобіля в сумі 5 400 грн.

З графіку погашення вартості предмета лізингу за додатком № 2 вбачається, що за 60 місяців перебування автомобіля в користуванні позивача до настання права його викупу, він повинен сплатити, крім 90 000 гр. на погашення предмету лізингу, ще 32 614,25 гр. на погашення відсотків і 13045, 76 гр. - комісії (а.с.21).

Умовами договору лізингу передбачено:

1.4. Лізингоодержувач має право самостійно обирати ТЗ та продавця (постачальника) ТЗ, у зв'язку з чим він несе пов'язані з таким вибором ризики. Продавцем (постачальником) ТЗ є особа, що, як правило, зазначається у Специфікації (надалі - "Продавець"). В такому випадку Лізингоодержувач подає Лізингодавцю письмову заяву із зазначенням назви продавця (постачальника).

1.7. Предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

3.5. Лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

5.1. Предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії передачу предмета лізингу.

5.7. У випадку наявності дефектів Предмета Лізингу, які роблять неможливою нормальну експлуатацію Предмета Лізингу, Лізингоодержувач та Лізингодавець мають право відмовитися від підписання Акту приймання-передачі, і Лізингодавець повинен замінити такий Предмет Лізингу згідно з умовами п.3.5. даного Договору.

7.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання його сторонами та діє до повного виконання зобов'язань сторонами, але не більше 76 календарних місяців з моменту підписання даного договору.

7.2. Строк лізингу починається з дати передачі та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу та в останню дату платежу, зазначену у додатку №2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

8.2.1. Перший лізинговий платіж складається із:

а) Комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з

підготовкою та укладенням цього Договору (надалі «Комісія за організацію»), яка

розраховується як: Комісія за організацію, яка визначена у Додатку №1 до даного

Договору.

б) Авансу Ціни Предмета Лізингу, який розраховується як авансовий платіж, який

визначений у Додатку №1 до даного Договору.

в) Комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що

покриває витрати лізингодавця пов'яані з організацією передачі предмета лізингу на

користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу

предмета лізингу визначений в Додатку №1 до даного договору.

8.2.3. Другий лізинговий платіж складається з періодичних лізингових платежів. Їх кількість відповідає кількості періодів лізингу, зазначених у додатку № 2 до договору.

Періодичний лізинговий платіж складається з:

відшкодування частини вартості предмета лізингу,

сплата відсоткової ставки за користування предметом лізингу, вказаної в додатку № 2 до договору;

сплати комісії за супроводження договору (розмір комісії вказано у додатку № 2 до договору).

8.2.4 - містить розрахунок періодичного лізингового платежу, в який включається коефіцієнт і сума відсоткової ставки за користування предметом лізингу та комісії за супроводження договору (розраховані за один період).

8.3. У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни.

8.13. В період строку дії даного договору розмір лізингової плати може індексуватись в залежності від: зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність законодавства; збільшення та/або зменшення податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку; переоцінки викупної (залишкової) вартості предмета лізингу, яка спричинена змінами вимог нормативно-правових актів України щодо переоцінки предмета лізингу; збільшення та/або зменшення розмірів податків з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та/чи механізмів; в зв'язку зі збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмета лізингу, згідно умов договору поставки на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем за придбання предмета лізингу.

8.14. Дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів в термін, визначений п.4.4.1 даного договору, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10% від суми дострокового погашення.

8.15. У разі зміни розміру лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

11.2. Лізингоодержувач під час дії цього договору, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі заборгованості за лізинговими платежам за умовами даного договору, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків (що підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків) має право придбати у власність (викупити) предмет лізингу по його залишковій вартості за окремо укладеним Договором купівлі-продажу.

11.3. Набуття у власність (викуп) предмета лізингу відбувається не раніше сплати лізингоодержувачем всіх платежів, передбачених п. п. 11.1, 11.2 договору, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати лізингодавець у зв'язку з переходом права власності щодо предмета лізингу.

11.5. Якщо в результаті порушення лізингоодержувачем умов даного договору або чинного законодавства України лізиногодержувач має прострочену заборгованість за лізинговими платежами, не сплатив штрафні санкції або не відшкодував збитки (якщо вони нараховані лізингодавцем) або предмет лізингу вилучено у лізингоодержувача (чи триває процедура вилучення предмета лізингу або вирішується в судовому порядку будь-який спір між лізингодавцем і лізингоодержувачем з приводу даного договору), лізингоодержувач втрачає право придбати у власність (викупити) предмет лізингу на умовах, передбачених цим договором.

Розділом 12 Договору «Відповідальність сторін. Порядок повернення предмета лізингу» встановлена відповідальність лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, зокрема, у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмету лізингу.

Зокрема:

12.1. За несвоєчасне внесення лізингових платежів Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати

Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в

період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, починаючи

від дня, наступного за днем оплати поточного платежу, зазначеного в Додатку № 2 до даного

Договору, до дня фактичної оплати цього платежу включно. За несвоєчасне внесення лізингових платежів Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати Лізингодавцю проценти за користування чужими коштами в розмірі 3 (три) % річних від суми заборгованості за кожний день прострочення сплати лізингових платежів, починаючи від дня, наступного за днем оплати поточного платежу, зазначеного в Додатку № 2 до Договору фінансового лізингу, по день фактичної оплати цього платежу включно.

12.4. Лізингодавець має право достроково припинити дію Договору фінансового лізингу та вимагати,

повернення Предмета Лізингу у випадку якщо:

- Лізингоодержувач не сплатив або сплатив не в повному обсязі лізинговий платіж у строк,

встановлений Додатком №2 до даного Договору, і прострочення оплати становить більше

30 (тридцяти) кaлeндарних днів, а також всі належні до оплати платежі (штрафні санкції, пеню та

інші відшкодування відповідно до умов даного Договору);

- Лізингоодержувач використовує Предмет Лізингу не у відповідності до умов даного Договору або його призначення;

- якщо Лізингоодержувач не виконує умов гарантії на Предмет Лізингу, не підтримує Предмет Лізингу в технічно-справному стані (в т.ч. не проводить гарантійний та післягарантійний ремонт Предмета Лізингу в разі, якщо такий ремонт потрібен), що погіршує технічний стан Предмета Лізингу;

- Лізингоодержувач надає Лізингодавцю інформацію не в повному обсязі або надає недостовірну інформацію згідно з вимогами даного Договору;

- Лізингоодержувач передав Предмет Лізингу в сублізинг, найм (оренду) без попереднього

письмового дозволу Лізингодавця.

12.5. У випадку настання обставин, передбачених п. 12.4. даного Договору, вже після передачі Лізингоодержувачеві Предмета Лізингу, останній зобов'язаний протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту повідомлення Лізингодавця, про розірвання даного Договору, сплатити Лізингодавцю всі неоплачені платежі вказані в Додатку № 2 до даного Договору, що залишилися до сплати до моменту повернення Лізингодавцю Предмета Лізингу, а також всі належні до оплати штрафні санкції, пеню, повернути Предмет Лізингу і покрити всі витрати, понесені Лізингодавцем при виконанні зобов'язань за умовами даного Договору. Всі витрати по поверненню Предмета Лізингу покладають на Лізингоодержувача.

12.6. У випадку, якщо Лізингоодержувач не виконав свої зобов'язання згідно Розділу 12 Договору

фінансового лізингу, Лізингодавець вправі стягнути заборгованість, що утворилася на день стягнення,

і вимагати повернення Предмета Лізингу в судовому порядку згідно з положеннями чинного

законодавства України.

12.8. Якщо при поверненні Предмета Лізингу буде встановлено, що він вимагає ремонту або технічного обслуговування, які за своїм характером і строками повинні були бути виконані протягом строку лізингу, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю суму, необхідну для приведення Предмета Лізингу в належний стан. Розмір цієї суми встановлюється сервісною службою, що визначається Лізингодавцем. Застосування штрафних та/або оперативно-господарських санкцій не звільняє Лізингоодержувача від виконання усіх обов'язків за даним Договором, в т.ч. від сплати Лізингових платежів.

12.9. Сплата Лізингоодержувачем штрафів не позбавляє Лізингодавця права вимагати від Лізингоодержувача повернення Предмета Лізингу і не звільняє Лізингоодержувача від обов'язку повернути Лізингодавцю Предмет Лізингу.

12.10. Якщо в результаті невиконання або неналежного виконання Лізингоодержувачем умов цього Договору порушені майнові інтереси або ділова репутація Лізингодавця, Лізингоодержувач відшкодовує заподіяні збитки в повному обсязі.

12.11. У випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підпи сання акта приймання - передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

12.12. У випадку необґрунтованої відмови від прийняття Предмета Лізингу, визначеного цим Договором, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь Лізингодавця неустойку (штраф) у розмірі 10 (десяти) % від вартості Предмету Лізингу, зазначеної у даному Договорі та Додатку №1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 807 ЦК України встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч.1).

Відповідно до ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У відповідності з ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 - 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В ч. 1 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 21 ЗУ "Про захист прав споживачів" права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Відповідно до п 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Суд першої інстанції вірно і з достатньою повнотою встановив обставини, що мають значення для справи, та вірно застосував норми Закону України «Про захист прав споживачів» у системному зв'язку із нормами спеціального законодавства, яке регулює відносини фінансового лізингу - параграф 6 глави 58 ЦК України та Закон України «Про фінансовий лізинг».

В договорі лізингу відсутні відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Суд правильно виходив з того, що умови оспорюваного Договору, зокрема, п. п. 3.5, 5.7, про те, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, а за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець, є суперечливими між собою та суперечать вимогам ч. І ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця в тому випадку, коли вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем.

Зміст ч. 1 ст. 808 ЦК України свідчить про те, що солідарна відповідальність лізингодавця та постачальника в такому випадку настає за всіма вимогами лізингоодержувача, які зазначено в цій нормі, тобто лізингодавець поряд з продавцем стає зобов'язаною перед лізингоодержувачем особою за всіма вказаними вимогами.

Враховуючи відсутність на момент укладення договору домовленості між сторонами про продавця транспортного засобу, відповідно до змісту договору та п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вибір продавця предмета лізингу здійснює відповідач, суд обґрунтовано вважав, що пункти 3. 5, 5.7 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо обмежують права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках і є несправедливими.

Зміст розділу 12 Договору, зокрема, пункту 12.11, свідчить про встановлення жорсткої односторонньої відповідальності лише лізингоодержувача за порушення зобов'язань за договором і за розірвання договору за його ініціативою. Положення розділу 12 Договору усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на лізингоодержувача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати суму комісії за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем, що є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч. І ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч. І ст. 7, п. 3 ч. І ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» прав споживача на розірвання договору.

В договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг", ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції зробив вірні висновки про те, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін.

В силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.

Про дисбаланс інтересів сторін у цьому договорі свідчить і те, що, всупереч вимогам закону, позивач позбавлений можливості визначитись з усіма можливими необхідними витратами на придбання предмету лізингу, з огляду на те, що він, відповідно до розділу 11 договору, набуває право на його придбання у власність (викуп) не раніше сплати всіх платежів, передбачених п. п. 11.1, 11.2 договору, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати лізингодавець у зв'язку з переходом права власності щодо предмета лізингу.

Така умова договору, яка ставить позивача перед обов'язком можливої сплати і тих витрат, розмір яких не визначений у договорі, з огляду на те, що лізингодавцю надається право вимагати сплати і тих витрат, яких він не зазнав, але міг зазнати, також свідчить про їх несправедливість, як умову визнання наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, оскільки надає право лізингодавцю в односторонньому порядку вирішувати питання про розмір цих витрат без права лізингоодержувача відмовитись від оплати витрат, розмір і перелік яких не обумовлений договором, наслідком чого може стати відмова відповідача від укладення договору купівлі-продажу.

Про дисбаланс прав та обов'язків сторін свідчить і зміст розділу 8 «Лізингові платежі» договору, зокрема, п. п. 8.3, 8.13, 8.15, які є також несправедливими, оскільки, всупереч вимогам п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», надають право відповідачеві визначення ціни предмета лізингу на момент його поставки споживачеві та разом з іншими умовами надають йому можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, передбачають неповернення здійснених платежів у разі відмови від зміни лізингових платежів.

У відповідності до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" розмір лізингових платежів є істотною умовою договору.

Положення п. п. 8.3., 8.4., 8.8., 8.13 Договору, відповідно до яких лізингові платежі можуть коригуватися, а лізингодавець має виключне право на односторонню їх зміну, свідчать про те, що в умови договору закладене можливе заподіяння шкоди інтересам споживача.

Доводи скарги про те, що обсягом визначення в договорі предмета лізингу не порушуються права позивача, також є необґрунтованими.

В спірному договорі, з врахуванням змісту додатку № 3 Специфікація до договору, та копії заяви позивача на отримання фінансового лізингу, (а.с.22, 59) предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками та не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (рік випуску автомобіля, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації автомобіля тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо. В договорі зазначено лише марку автомобіля та його модель.

Суд зробив вірний висновок про те, що вимогу ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» про індивідуалізацію ознак предмета лізингу при укладенні договору не дотримано. Оскільки умова про предмет лізингу належить до істотних умов правочину, згідно ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", наявність такого недоліку у договорі також є підставою для визнання його недійсним.

Всупереч вимогам п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 10, ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", ч. 1 ст. 767, ч. 2 ст. 768 ЦК України в договорі фінансового лізингу від 12 листопада 2014 року не передбачений обов'язок лізингодавця надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, який би відповідав його призначенню, не встановлена та повністю виключена в договорі відповідальність лізингодавця за передачу предмета лізингу неналежної якості.

Положення пунктів 8.7, 8.10 Договору суперечать також вимогам ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", п. 2 ч. 2 ст. 768 ЦК України, які надають лізингоодержувачу в період строку гарантії при виявленні недоліків, що перешкоджають її використанню, право на зменшення розміру плати за користування річчю.

Договором передбачено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте таке право в жодному випадку не надається лізингоотримувачу. Одночасно для нього встановлюються жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу. Виконання зобов'язань забезпечене лише відповідальністю лізингоотримувача.

В п.п. 8.14, 12.2, 12.3, 12.4, 12.5, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, пені та збитків. При цьому адекватного захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умовами договору не передбачено.

Таким чином, суд обгрунтовано погодився з доводами позивача про те, що умови договору свідчать про їх несправедливість з посиланням на те, що для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві (відповідно до правової позиції , викладеної в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-40цс13).

Колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що вказані пункти договору, укладеного між сторонами, є несправедливими, оскільки містять умови, що свідчать про дисбаланс прав та обов'язків сторін на шкоду позивачеві.

Суд вірно зробив висновок про те, що визнання недійсними вказаних умов договору зумовить і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору, а тому обґрунтовано, відповідно до положень ч. 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. І ст. 203, ч. 3 ст.215 ЦК України, визнав недійсним оспорюваний договір в цілому.

Рішення суду узгоджується з загальними положеннями цивільного законодавства щодо засад цивільного судочинства.

Загальними засадами цивільного судочинства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність ( п. 6 ч. І ст.3 ЦК України).

Ст. 13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі та зловживання правом.

Ч. 5 ст. 12 ЦК України передбачено, що якщо законом встановлено правові наслідки недобросовісного чи нерозумного здійснення особою своїх прав, поведінка особи припускається добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Ч. 3 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на вказані положення закону, доводи скарги відповідача щодо обізнаності позивача з умовами договору при його укладенні та згоду на укладення договору на таких умовах, не спростовують висновків суду про те, що умови, на яких укладений договір, є несправедливими для позивача, навіть за його обізнаності з ними, і свідчать про істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін.

Принцип справедливості в цивільних правовідносинах є засобом відновлення дисбалансу між економічно нерівними контрагентами договору, якщо більш сильна сторона зловживає своїм економічним становищем; він також є засобом відновлення рівноваги інтересів сторін, на які вплинули різноманітні обставини об'єктивного характеру, що не залежать від їх волі, тобто принцип справедливості направлений на захист економічно більш слабкої сторони договору або сторони, інтереси якої постраждали внаслідок істотної зміни обставин, в яких повинно відбутися виконання договору.

Принцип справедливості договору відповідає добросовісності його сторін (добросовісної поведінки), оскільки, лише діючи добросовісно, учасник правовідносин чинить справедливо щодо інших їх учасників.

Зі змісту умов укладеного між сторонами договору вбачається, що принцип справедливості при його укладенні не дотримано, відповідач як сторона договору має значні переваги, а позивач поставлений в жорсткі несправедливі умови, що свідчить про істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін в договорі.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач довів обгрунтованість своїх вимог про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного ним договору.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування в цій частині не вбачається.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 28 січня 2015 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: