Ухвала суду № 43376565, 22.04.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 451/1688/13-к Головуючий у 1 інстанції - Мулявка О.В.

Доповідач - Калиняк О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2014 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Калиняк О.М.

суддів Гуцала І.П., Голубицького С.С.

при секретарі Нікітчуку П.В.,

розглянувши кримінальну справу № 451/1688/13-к про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Увин Радехівського р-ну Львівської обл., раніше судимого, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

за ч.3 ст. 187 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Пілгани Горохівського р-ну Волинської обл., раніше не судимого, проживає за адресою: АДРЕСА_2,

за ч.3 ст. 187 КК України,

з участю обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2

захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

прокурора Гуменної І.Р.

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2, його захисника ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника ОСОБА_3 на вирок Радехівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Радехівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року засуджені:

ОСОБА_1 за ч.3 ст. 187 КК України на 7 (сім) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Радехівського районного суду Львівської області від 27 березня 2012 року й ОСОБА_1 визначено остаточне покарання- 7 (сім) років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна;

ОСОБА_2 за ч.3 ст. 187 КК України на 7 (сім) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.

Строк покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постановлено рахувати з 27 серпня 2013 року.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними у тому, що вони 26 серпня 2013 року близько 01.00 год., за попередньою змовою та в групі осіб, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою вчинення розбійного нападу на власницю житлового будинку ОСОБА_5, що знаходиться в АДРЕСА_3, шляхом зняття рами вікна проникли всередину будинку, де ОСОБА_1 з метою заволодіння чужим майном напав на ОСОБА_5 та із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілої, звалив її на підлогу, наніс кулаком руки чотири удари в обличчя останньої, спричинивши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у вигляді забою головного мозку легкого ступеня, множинних саден в ділянках обличчя, огруддя, верхніх кінцівок, ран в ділянках обличчя, лівого ліктьового суглобу, множинних синців в ділянках обличчя, огруддя, лівої поперекової ділянки та черевної стінки. В цей час ОСОБА_2, порушуючи обстановку в будинку (перевертаючи одяг в шафі), відкрито заволодів грошима в сумі близько 700 рублів СРСР.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії з ч.3 ст. 187 КК України на ч.3 ст. 186 КК України та обрати покарання, звільнивши від відбування з випробуванням, а у випадку, якщо судом буде прийнято рішення про наявність в його діях складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, - обрати покарання із застосуванням ст. 69 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що призначене покарання за своїм видом є надто суворим і не відповідає ступеню тяжкості скоєного злочину. Коли він з ОСОБА_1 йшли до будинку ОСОБА_5, то між ними була домовленість на викрадення з будинку грошей, тобто вони надіялися на те, що вона буде спати і нічого не почує. Намірів на розбій у них не було. Біля хати потерпілої ОСОБА_1 сказав, що він (ОСОБА_2) буде шукати гроші, а він (ОСОБА_1) буде тримати власницю будинку у разі, якщо та прокинеться. Коли вони в хаті побачили потерпілу, то ОСОБА_1 при ньому повалив її на землю, а він пішов в іншу кімнату шукати гроші (що й підтвердив у судовому засіданні ОСОБА_1). Те, що ОСОБА_1 бив потерпілу, він не бачив, і між ними такої домовленості не було. Після того, як потерпіла закричала, вони втекли з хати. Вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч.3 ст. 186 КК України. Щиро усвідомив, що вчинив поганий проступок, допомагав слідчим та судовим органам. При призначенні покарання суд не взяв до уваги те, що він активно сприяв розкриттю злочину, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем колишнього навчання та проживання; вчинив злочин внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, страждає захворюванням, мати хворіє вродженою вадою серця та анемією, він мав намір одружитися з ОСОБА_6., яка вагітна; збитки його діями завдані не були.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4 просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким змінити кваліфікацію дій ОСОБА_2 з ч.3 ст. 187 КК України на ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 186 КК України та призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі, визначивши іспитовий строк. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на такі доводи: вирок винесений з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає особі засудженого та є надто суворим, не застосовано закон про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню; з показань ОСОБА_2, ОСОБА_1, даних як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні, свідка ОСОБА_6, потерпілої ОСОБА_5 вбачається, що за наявності попередньої змови між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умисел останніх до початку злочину був спрямований на викрадення майна потерпілої з проникненням у житло; умислу на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не було; в подальшому такий умисел виник у ОСОБА_1, однак ОСОБА_2 цього не бачив, оскільки в іншій кімнаті шукав гроші та інші цінності. Тобто дії ОСОБА_1 на місці події вийшли за межі умислу та попередньої домовленості, що вказує на наявність ексцесу виконавця. Крім того, ОСОБА_2 помилився в об'єкті і викрав карбованці СРСР, які не перебувають в обігу на території України. Тому його дії слід кваліфікувати за ч.2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, а дії ОСОБА_1 за ч.3 ст. 187 КК України. При призначенні ОСОБА_2 покарання суд не врахував, що він є особою молодого віку, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, не враховано стану здоров'я та сімейного стану обвинуваченого, те, що він активно сприяв розкриттю злочину. Суд неправильно визначив обставини, що обтяжують покарання.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок скасувати та ухвалити нове рішення, призначивши йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що призначене покарання є надто суворим і не відповідає ступеню тяжкості скоєного злочину і його особі; незважаючи на заявлені ним клопотання під час досудового та судового слідства, не було проведено психіатричної експертизи; не в повній мірі враховані пом'якшуючі обставини - щире каяття, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин, під впливом душевного хвилювання, а також тяжкий стан батьків, які є хворими та інвалідами, його тяжке матеріальне становище; вважає, що необхідно дослідити його психічний та психологічний стан, провівши стаціонарну комплексну психолого-психіатричну експертизу. Вважає, що висновок про перебування його в стані алкогольного сп'яніння зроблений на підставі його показань, показань ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_6, з порушенням вимог п.2 ч.2 ст. 87, ч.4 ст. 95 КПК України, без дотримання вимог наказів МВС України, Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Тому вважає, що слід виключити з мотивувальної частини вироку цю обтяжуючу покарання обставину.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким змінити кваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч.3 ст. 187 КК України на ч.3 ст. 186 КК України, призначивши обвинуваченому покарання в межах санкції цієї статті. Зазначає, що не може бути кваліфікуючою ознакою вчиненого ОСОБА_1 діяння - вчинення за попередньою змовою з ОСОБА_2 Вважає, що дії ОСОБА_1 невірно кваліфіковані за ч.3 ст. 187 КК України. При допиті 28 серпня 2013 року потерпіла ОСОБА_5 повідомила про те, що 26 серпня 2013 року в її будинку невідомими їй було нанесено удари руками в обличчя, внаслідок чого у неї пішла кров з носа. При її допиті слідством не було встановлено, чи відчула потерпіла в цей момент реальну небезпеку для свого життя чи здоров'я. ОСОБА_1 під час допитів зазначає, що ніж, який в подальшому був виявлений на місці події, він взяв у кухонній кімнаті свідка ОСОБА_6. Ніж був необхідний йому лише для того, щоб зняти віконну раму в будинку потерпілої, і він не використовував його при нанесенні їй ударів, не діставав його й не створював реальної загрози життю чи здоров'ю потерпілої. За таких обставин дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч.3 ст. 186 КК України. Крім цього судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у скоєному та вибачився перед потерпілою.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_2, його захисник - адвокат ОСОБА_4, обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат ОСОБА_3 просять їх апеляційні скарги задоволити, змінивши вирок.

Обвинувачений ОСОБА_2 пояснив, що вони з ОСОБА_1 вживали спиртні напої, були випивші. У них з ОСОБА_1 була домовленість про викрадення грошей у потерпілої. Вони домовились, що він буде шукати гроші, а ОСОБА_1 буде тримати потерпілу, щоб та не кричала. Обличчя свої вони закрили, щоб потерпіла їх не впізнала.

Обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що вину свою він визнає, розкаюється у вчиненому. У них з ОСОБА_2 була домовленість заволодіти чужим майном.

Прокурор вважає винуватість обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, доведеною, а апеляційні скарги необґрунтованими. Просить вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді, сторону захисту та сторону обвинувачення, обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Твердження сторони захисту про незаконність вироку в зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі кожного обвинуваченого є необгрунтованими й колегія суддів їх до уваги не бере, виходячи з наступного.

В ході судового розгляду суд першої інстанції з'ясував усі обставини, які мали істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. На виконання вимог ст. 370 КПК України судом у вироку наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_2, ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим, вмотивованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Такий висновок суду підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку й навів у вироку, зокрема: показаннями самих обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо обставин вчинення ними злочину, показаннями свідка ОСОБА_6, протоколами слідчих дій, висновками експертів.

На виконання вимог закону суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив усі обставини справи в їх сукупності й дав оцінку доказам відповідно до ст. 94 КПК України.

Колегія суддів визнає правильним висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України.

Викладені в апеляційних скаргах доводи про відсутність у ОСОБА_2 умислу на вчинення розбійного нападу, про наявність в діях ОСОБА_1 ексцесу виконавця, про неправильність кваліфікації дій обвинувачених за ч.3 ст. 187 КК України на увагу не заслуговують, виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, що містяться в п.24 постанови Пленуму № 10 від 06.11.2009 року "Про судову практику у справах про зочини проти власності", злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заздалегідь домовилися про спільне вчинення розбою; були свідомі того, що у нічну пору доби в будинку буде знаходитись потерпіла, яка може їх упізнати, тому закрили обличчя тканиною; домовились про застосування щодо потерпілої насильства та заволодіння її майном, при цьому розподілили функції, за яких ОСОБА_1 повинен був застосувати до потерпілої насильство, а ОСОБА_2 знайти гроші. Таким чином ОСОБА_1 і ОСОБА_2 діяли узгоджено, зі спільним умислом, й кожен з них відповідно до розподілу ролей виконав діяння, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України.

Дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч.3 ст. 187 КК України як розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, вчинений за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло.

Доводи захисника ОСОБА_3 про те, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч.3 ст. 186 КК України, оскільки при нанесенні потерпілій ударів він ніж не використовував, не діставав його і не створював реальної загрози життю чи здоров'ю потерпілої, не ґрунтуються на нормах кримінального закону.

Розбій (ст. 187 КК України) - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Натомість ст. 186 КК України передбачає відповідальність за відкрите викрадення чужого майна і як обтяжуючу обставину - застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерплого.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.3 ст. 187 КК України, в тому числі за ознакою застосування насилсьва, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілої (а не погрози застосування такого насильства).

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 262/2013 від 04.09.2013 року вбачається, що у потерпілої ОСОБА_5 виявлено тілесні ушкодження у вигляді забою головного мозку легкого ступеня, множинних саден в ділянці обличчя, огруддя, верхніх кінцівок, ран в ділянках обличчя, лівого ліктьового суглобу, множинних синців в ділянках обличчя, огруддя, лівої поперекової ділянки та черевної стінки, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів і за тяжкістю відносяться до легких, що викликали короткочасний розлад здоров'я.

Таким чином до потерпілої було застосоване насильство, небезпечне для здоров'я потерпілої, а отже дії обвинувачених правильно кваліфіковані як розбій, а не як грабіж.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Тому той факт, що обвинуваченими були викрадені грошові знаки СРСР, не впливає на правильність кваліфікації їх дій за ч.3 ст. 187 КК України.

Щодо покарання, з яким сторона захисту не погоджується, то воно призначене судом з дотриманням вимог ст. 65 КК України: відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину; обране з врахуванням особи кожного обвинуваченого, які за місцем проживання характеризуються позитивно; обставини, що пом'якшує покарання, - щирого каяття, а також обставин, які обтяжують покарання, - вчинення злочину щодо особи похилого віку та в стані алкогольного сп'яніння.

Суд правильно дійшов висновку про необхідність обрання обвинуваченим покарання у вигляді позбавлення волі, неможливість їх виправлення без ізоляції від суспільства й своє рішення мотивував у вироку.

Обвинуваченим призначене мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.3 ст. 187 КК України, й покликання сторони захисту на сімейний, майновий стан, здоров'я обвинувачених чи їх батьків не можуть бути підставою для зміни вироку в частині призначеного обвинуваченим покарання, яке є справедливим і за своїм видом, і за розміром.

Остаточне покарання ОСОБА_1 визначено відповідно до положень ст. 71 КК України.

Апеляційні вимоги про призначення обвинуваченим покарання із застосуванням ст. 69 КК України задоволенню не підлягають в зв'язку з відсутністю для цього правових підстав.

Визнання судом обставинами, які обтяжують покарання, вчинення злочину щодо особи похилого віку (потерпіла ОСОБА_5 - 1940 року народження) та вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння відповідає вимогам ст. 67 КК України.

Висновок суду про те, що на момент вчинення злочину обвинувачені перебували в стані алкогольного сп'яніння, відповідає фактичним обставинам справи й на виконання вимог ч.4 ст. 95 КПК України обгрунтований показаннями самих обвинувачених та свідка ОСОБА_6, сприйнятих судом безпосередньо під час судового засідання.

Тому доводи в апеляційних скаргах адвоката ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_1 про неправильність врахування судом обставин, що обтяжують покарання, а також твердження ОСОБА_1 щодо недотримання судом вимог ч.2 ст. 87, ч.4 ст. 95 КПК України та його покликання на підзаконні нормативні акти є безпідставними.

Твердження обвинувачених про вчинення ними злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, а ОСОБА_1 і під впливом душевного хвилювання, жодними доводами не підкріплені й не можуть бути визнані обставинами, що пом'якшують покарання.

Підстав вважати, що призначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання не відповідають ступеню тяжкості та особі кожного з обвинувачених через суворість, немає. Призначені обвинуваченим покарання є необхідними й достатніми для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Покликання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_1 на необхідність дослідження його психічного та психологічного стану, проведення стаціонарної психолого-психіатричної експертизи й неповноту судового розгляду є надуманими, й колегія суддів їх до уваги не бере.

Клопотання про призначення обвинуваченому ОСОБА_1 психіатричної чи психологічної експертизи не заявлялися ні на досудовому слідстві, ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному розгляді справи.

Будь-які обставини чи відомості, які б відповідно до ст.ст. 242, 332, 509 КПК України, викликали сумнів щодо осудності, обмеженої осудності ОСОБА_1 чи давали підстави для призначення психіатричної експертизи, у кримінальному провадженні відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, допущено не було.

З огляду на викладене колегія суддів визнає апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників необґрунтованими.

Вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, і підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Радехівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2, його захисника ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника ОСОБА_3 - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, засудженими - у той самий строк з дня вручення їм копії ухвали.

С у д д і :

Калиняк О.М. Гуцал І.П. Голубицький С.С.