Постанова № 43360666, 25.03.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року Справа № 904/7976/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Управління каналу "ДНІПРО-ДОНБАС"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015у справі № 904/7976/14 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомАкціонерної компанії "Харківобленерго"до Управління каналу "ДНІПРО-ДОНБАС"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у м. Дніпродзержинськупростягнення 75 461, 76 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаБородай К.П.- - відповідачаЛямець М.Г.- - третьої особине з'явився

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2014 року Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління каналу "ДНІПРО-ДОНБАС" про стягнення 75 461, 76 грн., з них: 44 821, 08 грн. - пені, 20 297, 34 грн. - інфляційних втрат, 10 343, 34 грн. - 3 % річних та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2014 (суддя Золотарьова Я.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Управління каналу "ДНІПРО-ДОНБАС" на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" пеню у розмірі 4 233, 09 грн., 3 % річних у розмірі 10 343, 34 грн. та судовий збір у розмірі 1 275, 29 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 (Бахмат Р.М.. - головуючий, судді: Євстигнеєв О.С., Кощеєв І.М.) вказане рішення змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "Стягнути з Управління каналу "ДНІПРО-ДОНБАС" (м. Дніпродзержинськ) на користь Акціонерної компанії "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" (м. Харків) 72 971, 62 грн., з яких заборгованість по пені в сумі 42 330, 94 грн., заборгованість з індексу інфляції в сумі 20 297, 34 грн. та 3% річних в сумі 10 343, 34 грн. та судовий збір в сумі 1459,43 грн. В решті позову відмовити." "Стягнути з Управління каналу "ДНІПРО-ДОНБАС" (м. Дніпродзержинськ) на користь Акціонерної компанії "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" (м. Харків) витрати за подачу апеляційної скарги у сумі 729,21 грн.". Припинено стягнення за наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2014.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Управління каналу "ДНІПРО -ДОНБАС" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Акціонерна компанія "Харківобленерго" не погоджується з доводами касатора і просить суд залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Управління Державної казначейської служби України у м. Дніпродзержинську не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.01.2007 між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (Постачальником; позивачем) та Управління каналу "ДНІПРО-ДОНБАС" (Споживачем; відповідачем) укладено договір про постачання електричної енергії № 76134, за умовами якого, Постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами(а.с.16-21).

Відповідно до пункту 1 додатку № 2 "Порядок розрахунків" до вказаного договору розрахунковий період встановлено Споживачу з 1 числа місяця до 1 числа наступного місяця.

Відповідно до умов пункту 4.2. Додатку до договору (порядок розрахунків) плата за такі види нарахувань, як надання послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії з ПДВ, сума пені, 3 % річних, індекс інфляції, плата за надання відповідачу додаткових послуг (повторне підключення, перевірка та ремонт лічильників та інші послуги, надання яких погоджено з НКРЕ) та інші платежі, перераховуються відповідачем на поточний рахунок позивача. Згідно п. 5 Додатку 2 до договору остаточний розрахунок відповідача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого позивачем рахунку відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). Для проведення остаточного розрахунку відповідач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами СО "Харківенергозбут" рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений відповідачем протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

Пунктом 5 договору встановлено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку.

Відповідно до пункту 5 додатку 3 2 "Порядок розрахунків" споживач протягом 3 днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати у розрахунковому відділі відповідного РВЕ рахунок на оплату електричної енергії, цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 банківських днів з дня його отримання. В разі неявки споживача для отримання рахунку, постачальник направляє рахунок споживачу рекомендованим листом. У такому разі рахунок вважається отриманим споживачем з дня його відправлення.

Судом апеляційної інстанції на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання умов договору позивач у листопаді 2013 здійснив відпуск електричної енергії відповідачу на загальну суму 9 799 630, 79 грн., що останнім не заперечувалось.

Рахунки на оплату електричної енергії, спожитої у листопаді 2013 року були отримані відповідачем 02.12.2013 (т.1, а.с.92).

Повну оплату за використану електричну енергію відповідач здійснив несвоєчасно, з порушенням встановленого строку, а саме остаточний розрахунок здійснено 27.12.2013, що стало підставою виникнення спору.

Змінюючи рішення господарського суду першої інстанції апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 4.2.1 договору про постачання електричної енергії за внесення платежів, передбачених пунктом 2.2.5 цього договору, з порушенням термінів визначених додатком № 2 "Порядок розрахунків" споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3 % річних та індекс інфляції.

В пункті 1.9 своєї постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано пеню за період з 10.12.2013 по 27.12.2013 у сумі 44 821,08 грн.

Перевіривши відповідний розрахунок позивача (а.с.13), судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем при нарахуванні пені враховано день фактичної сплати суми заборгованості (27.12.2013) в період часу, за який здійснюється стягнення пені. Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, належний до стягнення розмір пені за вказаний період складає 42 330, 94 грн.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Суд першої інстанції з власної ініціативи зменшив розмір пені на 90 % від належної до стягнення суми, що становить 4 233,09 грн., посилаючись на те, що відповідач сплатив повністю суму основного боргу. Прострочення склало лише 17 днів; причиною несвоєчасного виконання зобов'язання стало затримка фінансування з Державного бюджету України.

Суд першої інстанції врахував те, що відповідач є бюджетною неприбутковою організацією, яка відповідно до покладених на неї завдань, забезпечує потребу населення і галузей економіки у водних ресурсах.

Зменшуючи розмір пені, суд першої інстанції не дослідив майновий стан боржника, чи дійсно майновий стан відповідача є таким, що не відповідає нормальному рівню фінансування та унеможливлює своєчасне погашення ним заборгованості, а також не прийнято до уваги, що позивач є енергопостачальною організацією, яка забезпечує електричною енергією всіх споживачів Харківського регіону та повинен вчасно розраховуватися за придбану електричну енергію з ДП "Енергоринок".

Позивач в своїй апеляційній скарзі (т.1., а.с.217) зауважував на тому, що заборгованість відповідача ускладнювала фінансове становище позивача та шкодила нормальним розрахункам позивача за придбану на оптовому ринку електричну енергію.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про безпідставне застосування судом першої інстанції статті 233 ГК України та зменшення пені на 90 %, що мало наслідком зміну рішення в цій частині. За розрахунком суду апеляційної інстанції у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 42 330, 94 грн. пені.

Що стосується заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підставою для задоволення позову в цій частині став висновок суду апеляційної інстанції про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленої електричної енергії та передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

За перевіреними розрахунками, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 20 297, 34 грн. інфляційних втрат та 10 343, 34 грн. 3 % річних за період з 10.12.2013 по 27.12.2013.

Судом апеляційної інстанції враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Пунктом 3 статті 103 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи (пункт 1 статті 104 цього кодексу).

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно змінив рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 у справі № 904/7976/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова