Ухвала суду № 43357745, 31.03.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2015 рокусправа № 804/13916/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові Енергетичні Системи" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові Енергетичні Системи" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення №0001421501 від 14 січня 2014 року Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 899125 грн. 60 коп..

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові Енергетичні Системи" з питання здійснення операцій з придбання та продажу експортної продукції за період червень-липень 2013 року, правильність та правомірність їхнього відображення у податковому обліку, за результатами якої складено акт №2521/22-01/33185376 від 11 грудня 2013 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущене позивачем порушення: п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 599417,07 грн., у тому числі за червень 2013 року в сумі 436685,04 грн. та за липень 2013 року в сумі 162732,03 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001421501 від 14 січня 2014 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 899125,60 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення - рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення - рішення не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому, зазначене вище податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, як свідчать матеріали справи, у перевіряємому періоді (червень-липень 2013 року) позивачем було здійснено експорт акумуляторних батарей до ООО "Торговый дом "Источник тока Курский" - г. Курск, Россия на загальну суму 3286721,94 грн., відповідно до контракту від 25 липня 2011 року №25ПЭС-11/АКБ, поставка здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ - м. Курськ, згідно Інкотермс 2010, де вантажовідправник - ПАТ "Веста - Дніпро" (код 31950849, м. Дніпропетровськ), а вантажовотримувач - ООО "ТД-Веста" (код 305025, м. Курськ, вул. 1-ша Будівельна, 8-В) та ООО "Инкомстрой" (142450, Московська обл., Ногінський р-н, м. Стара Купавна, вул. Дорожна, буд. 13А).

Судом встановлено, що зазначений товар було придбано у Українсько-Угорського ЗАТ з II "Веста-Дніпро" (код ЄДРПОУ 31950849, м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34) згідно договору купівлі-продажу від 01 липня 2005 року №110 ВД-05, транспортування товару здійснювалося залізничним транспортом згідно договору від 15 квітня 2011 року №ПР/ДН-11260/НЮп про організацію перевезень вантажів проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Також, позивачем було укладено договір від 01 червня 2011 року №Пр/ДН-1-11/НЮ про експлуатацію залізничної під'їзної колії ТОВ "Промислові Енергетичні Системи" на залізничну під'їзну колію, при станції Обвідна, Придніпровської залізниці.

Отже, експортований товар було придбано позивачем у Українсько-Угорського ЗАТ з II "Веста-Дніпро" за ціною 3496530,00 грн., у тому числі ПДВ - 599417,07 грн., а реалізовано на експорт Обществу с ограниченной ответственностью "Торговый дом "Источник тока Курский" (Россия, г. Курск) за ціною 3286721,94 грн. Різниця склала 209808,06 грн..

В свою чергу, відповідач зазначає про те, що визначення бази оподаткування операцій без врахування витрат на сплату ПДВ призвело до помилкового висновку платника податку про отримання доходу від зазначених операцій, а тому, дохідність є умовною. Тобто, операції з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, за рахунок чого вбачається навмисне збільшення податкового кредиту, і як слідство, заниження сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Також, відповідач посилається і на те, що згідно п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, а тому, на думку податкового органу, операції з реалізації позивачем попередньо отриманого товару не має за своєю сутністю економічної доцільності, так як фактичні витрати на придбання товару та подальша реалізація цього товару перевищують дохід від його реалізації на експорт, а фактично джерелом вигідності цієї операції для позивача є лише податкова вигода у вигляді податкового кредиту, яка полягає у неможливості несплати на цю суму до Державного бюджету України податку на додану вартість.

Однак, колегія суддів не може погодитися з даною позицією податкового органу та зазначає наступне.

Відповідно до визначення пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно до положень пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України, дохід від операційної діяльності визначається у розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана у будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

У відповідності до вимог п. 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією товарів/послуг.

Надаючи аналіз вказаним нормам податкового законодавства, судом першої інстанції було вірно зазначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України без врахування ПДВ.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів робить висновок про те, що доводи податкового органу щодо обов'язкового врахування суми ПДВ у складі вартості товару для визначення бази оподаткування та порівняння ціни придбаного товару з ПДВ та ціни товару проданого в подальшому на експорт є помилковими та такими, що суперечать нормам п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України.

Разом з тим, п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України встановлено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції, зокрема, з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також, включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

Приймаючи рішення по справі, судом першої інстанції було вірно вказано на те, що при визначенні бази оподаткування ПДВ придбаних товарів, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до Митного кодексу України і застосовується при переміщенні через митний кордон не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що суми податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі придбаного товару Українсько-Угорського ЗАТ з II "Веста-Дніпро" були відображені позивачем у складі податкового кредиту з урахуванням наявності належно оформлених податкових накладних у відповідності до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Отже, виходячи з вищезазначеного та приймаючи до уваги те, що позивачем при придбанні товару у Українсько-Угорського ЗАТ з II "Веста-Дніпро" було сплачено у складі вартості товару і ПДВ, будь-яких доказів щодо розбіжностей у формуванні як позивачем, так і вказаних продавців товару не виявлено податковою перевіркою, а тому, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено суми ПДВ до податкового кредиту по операціях з купівлі-продажу товару у Українсько-Угорського ЗАТ з II "Веста-Дніпро" з дотриманням вимог ст. 198 ПК України.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про те, що отримання доходу від конкретно взятої господарської операції є умовною, оскільки вказана позиція податкового органу не узгоджується з нормами ПК України, норми якого, не передбачають обов'язковість отримання доходу підприємством від окремо взятої господарської операції.

Також, колегія суддів критично оцінює доводи податкового органу про умовну дохідність вказаних господарських операцій, яка досягнута лише за рахунок несплати до Держаного бюджету сум податку на додану вартість з огляду на те, що сплата ПДВ позивачем у складі вартості товару відбулася при придбанні вказаного товару у вищенаведених контрагентів на території України та фактично із наданих документів видно, що позивач придбав товар у червні-липні 2013р. на загальну суму 2913775,00 грн. (без урахування сум ПДВ) та реалізував на експорт вказаний товар на загальну суму 3286721,94 грн. у результаті чого, фактично отримав дохід у сумі 372946,94 грн., що не спростовано відповідачем будь-якими належними та допустимими доказами.

Окрім того, судом першої інстанції було вірно зазначено, що приписи ПК України не ставлять в залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях, оскільки, вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності. Також, Податковий кодекс України не пов'язує право на формування витрат та податкового кредиту платником податків із фінансовим результатом звітного періоду підприємства.

Враховуючи вказані норми законодавства та висновки суду викладені вище, колегія суддів робить висновок про те, що збитковість за окремо взятою господарською операцією не доведена відповідачем належними та допустимими доказами та не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування витрат та податкового кредиту у відповідності до вищенаведених норм чинного податкового законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення №0001421501 від 14 січня 2014 року прийняте Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко