Постанова № 43356727, 23.03.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 р. Справа № 820/18991/14

Головуючий 1 інстанції: Самойлова В.В.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Бенедик А.П.

при секретарі Зарицька Т.В.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Горбенко Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2015р. по справі № 820/18991/14

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: зобов'язати ГУ МВС України у Луганській області внести зміни до наказу № 315 о/с від 04.10.14 р. «По особовому складу», змінивши формулювання причини його звільнення з посади заступника начальника сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Ленінського районного відділу Луганського міського управління з п. 64 «є» (за порушення дисципліни) на п. 64 «ж» (за власним бажанням); зобов'язати ГУ МВС України у Луганській області нарахувати та виплатити йому: грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2014 р.; недоплачену заробітну плату за липень 2014 р.; витрати на його відрядження до Старобільського РВ ГУМВС України в Луганській області; одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно п. 10 постанови КМУ № 393 від 17.07.92 р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.15 р. по справі № 820/18991/14 позов був задоволений частково: скасовано наказ ГУ МВС України у Луганській області № 3006 від 30.09.14 р. про покарання ОСОБА_3 у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України»; зобов'язано ГУ МВС України у Луганській області внести зміни до наказу № 315 о/с від 04.10.14 р., змінивши формулювання причини звільнення капітана міліції ОСОБА_3, заступника начальника сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Ленінського районного відділу Луганського міського управління, з п. 64 «є» (за порушення дисципліни) на п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України»; зобов'язано ГУ МВС України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3: грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2014 р.; одноразову грошову допомогу при звільненні у відповідності до п. 10 постанови КМУ № 393 від 17.07.92 р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» на загальну суму 6020,44 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.15 р. по справі № 820/18991/14 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.08.03 р. ОСОБА_3 був прийнятий на службу в ОВС України та працював на посаді заступника начальника сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Ленінського районного відділу Луганського міського управління ГУ МВС України у Луганській області, а 28.07.14 р. за вказівкою керівництва позивач був переведений до Старобільського РВ ГУМВС України у Луганській області.

Також в рішенні суду першої інстанції зазначено, що 29.08.14 р. позивач написав рапорт на звільнення за власним бажанням, який вручив особисто начальнику УДСБЕЗ ГУ МВС України у Луганській області (на рапорті поставлена резолюція «до наказу»), але 30.10.14 р. позивач отримав витяг з наказу № 315 о/с від 04.10.14 р. та трудову книжку, з яких дізнався, що його звільнили за п. 64 «є» за порушення дисципліни.

Не погодившись з прийнятим відповідачем наказом, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не дотримав вимоги закону про захист охоронюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому оскаржуваний наказ є протиправним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову шляхом скасування наказу наказ ГУМВС України у Луганській області № 3006 від 30.09.14 р. про покарання ОСОБА_3 у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України» та зобов'язання відповідача внести зміни до свого наказу № 315 о/с від 04.10.14 р., змінивши формулювання причини звільнення позивача з п. 64 «є» (за порушення дисципліни) на п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України», оскільки в даному випадку буде дотримано принцип повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про які він просить згідно ч. 2 ст. 11 КАСУ.

Висновок суду першої інстанції обґрунтований тим, що відповідно до витягу з наказу Головного Управління МВС України у Луганській області від 04.10.14 р. № 315 о/с підставою звільнення ОСОБА_3 зазначено наказ ГУ МВС України від 30.09.14 р. № 3006, який містить покарання останнього у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України», але під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що позивачу не відомий був зміст цього наказу від 30.09.14 р. № 3006, письмові пояснення у нього не відбиралися, а відтак, службове розслідування проведене стосовно нього не має підстав вважатися як проведене належним чином. При цьому суд першої інстанції зазначив, що забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення, проте з висновком службового розслідування ОСОБА_3 ознайомлений не був.

Також в рішенні суду першої інстанції зазначено, що в ст. 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» передбачено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. Разом з тим, ані наказ від 04.10.14 р. № 315 о/с, ані наказ відповідача від 30.09.14 р. №3006, який зазначений у наказі від 04.10.14 р. № 315 о/с, як підстава звільнення, до відома ОСОБА_3 належним чином не доведені.

Суд першої інстанції також визнав безпідставними доводи відповідача стосовно порушення позивачем Дисциплінарного статуту ОВС та Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України» в частині неприбуття на місце служби в Старобільський РВ у зв'язку з передислокацією ГУМВС України у Луганській області до Сєверодонецького МВ ГУМВСУ на підставі наказу по останньому № 1363 від 31.07.14 р., оскільки в даному випадку мало місце зміни юридичної адреси відповідача, що відповідно до чинного законодавства повинно було відображено в ЄДР, але цього не було вчинено.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що переведення співробітників ГУ МВС України у Луганській області до Сєверодонецького МВ ГУМВСУ у зв'язку с передислокацією останнього фактично має ознаки зміни місця служби та місця проживання, а від так, в даному випадку, згідно ч. 7 ст. 9 КАСУ повинні застосовуватися норми Кодексу законів про працю України, оскільки Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України» такого випадку не передбачає, де у ч. 1 ст. 32 («Переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці») говориться про те, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. При цьому суд зазначив, що ні Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України», ні інше законодавство України не передбачає випадки переведення співробітників ОВС в іншу місцевість на проходження служби без їх згоди. Щодо наказу № 1384 від 06.08.14 р. по ГУМВС України у Луганській області про відрядження ОСОБА_3 до Старобільського РВ ГУ МВС України у Луганській області, суд першої інстанції зазначив, що він не може бути прийнятим судом до уваги, оскільки він не доведений до відома позивача, зазначивши при цьому, що про яке відрядження співробітників ГУ МВС України у Луганській області, підрозділом якого і є Ленінський РВ ЛМУ ГУ МВС України, де проходив службу позивач, може бути мова, оскільки само ГУ МВС України у Луганській області передислокувалось до Сєверодонецького МВ ГУ МВС України.

Також, суд першої інстанції критично віднісся до рапортів від 29.08.14 р. 01.09.14 р., 02.09.14 р. про відсутність позивача на роботі - на блок-пості «напрямок Лисичанськ», оскільки накази стосовно останнього до позивача не доводились і до суду не були надані, а посилання представника відповідача при судовому розгляді стосовно повідомлення позивача про всі накази, які в подальшому послугували його звільненню, доводились останньому в телефонному режимі є бездоказовими, оскільки до суду не наданий журнал телефонограм, а від так, останнє у відповідності до ст. 70 КАСУ на може бути прийняте судом, як належні та допустимі докази.

Колегія суддів зазначає, що відповідно наказу ГУ МВС України від 31.07.14 р. № 1363 «Про тимчасову передислокацію ГУ МВС України» ГУ МВС України у Луганській області тимчасово передислоковане до м. Сєвєродонецька Луганської області. Виконуючи вимоги зазначеного наказу позивач прибув до місця несення служби. Наказом МВС України від 25.11.14 р. № 1275 визначене тимчасове місце знаходження ГУ МВС України у Луганській області з 31.07.14 р. до особливого розпорядження за адресою: вул. Партизанська, 16, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, Україна, що свідчить про те, що зазначеними наказами підтверджується законність переведення особового складу ГУ МВС України у Луганській області до нового місця дислокації.

Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_3 подав рапорт на звільнення з ОВС за власним бажанням, після чого на службу не виходив. При цьому відповідач, з'ясовуючи причини не виходу на службу ОСОБА_3, встановив, що останній 06.08.14 р. прибув до Сєвєродонецького МВ ГУ МВС України (тимчасове місце дислокації ГУМВСУ у Луганській області), де пройшов реєстрацію та приступив до виконання службових обов'язків, але 29.08.14 р. позивач написав рапорт на звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Положеннями п. 68 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України», затвердженого постановою КМУ № 114 від 29.07.91 р., встановлена необхідність попередження прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ним рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подається рапорт за командою, але позивач цей час відпрацьовувати відмовився та цього ж дня на службу не вийшов.

В телефонному режимі ОСОБА_3 повідомив, що на лікарняному він не перебуває, до роботи приступати він не збирається, тому що не бажає продовжувати службу в ОВС, у зв'язку з чим останньому було запропоновано прибути до Сєвєродонецького МВ ГУМВСУ та надати письмові пояснення з приводу невиходу на службу, однак останній від дачі будь-яких пояснень з цього приводу відмовився, про те, що буде звільнений з ОВС за порушення дисципліни попереджений.

За фактом невиходу позивача на службу було проведене службове розслідування на підставі наказу № 3 від 03.09.14 р., за результатами якого складний висновок, в якому був встановлений факт не виходу на службу без поважних причин ОСОБА_3 та за порушення службової дисципліни, ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.12 р. № 155, що виразилось у невиході на службу без поважних причин під час проведення АТО вирішено порушити клопотання перед керівництвом ГУ МВС України у Луганській області про звільнення заступника начальника сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Ленінського РВ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_3 з ОВС за п. 64 «є» (за порушення дисципліни») Положення «Про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України». Вказаний висновок був затверджений начальником ЛМУ ГУМВС України у Луганській області підполковником міліції Губоновим С.Л.

Питання щодо притягнення працівників органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності регулюються Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ». В преамбулі Дисциплінарного статуту вказано, що цей Статут визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Положення статей 1, 2 Дисциплінарного статуту дають визначення понять «службова дисципліна» та «дисциплінарний проступок»: службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України; дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Положеннями ст. 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Відповідно ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

В ст. 14 Дисциплінарного статуту передбачений порядок накладення дисциплінарних стягнень, відповідно до якого начальник призначає службове розслідування з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Відповідно п. 64 «є» Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91 р. №114, за порушення дисципліни особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік).

Порушення позивачем приписів ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.12 р. № 155, виразилось у невиході на службу без поважних причин під час проведення АТО. При цьому факт невиходу позивача на службу підтверджується актами комісії у складі заступника начальника Ленінського РВ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області майора міліції Родіна О.Є., начальника СДБЕЗ Ленінського РВ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області капітана міліції Кобзара О.О., старшого інспектора ВКЗ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області капітана міліції Захарченко М.А. від 29.08.14 р., 01.09.14 р. та 02.09.14 р., згідно яких ОСОБА_3 був відсутній на роботі. Жодних доказів про поважність причин невиходу на службу з 29.08.14 р. позивачем до суду не надано.

З приводу висновків суду першої інстанції про те, що позивач не був ознайомлений із висновком службового розслідування, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно п. 6.2.2 наказу МВС України від 12.03.13 р. № 230, яким затверджена Інструкція «Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України», після затвердження висновку службового розслідування за письмово оформленим бажанням особи РНС, стосовно якої проводилося службове розслідування, вона ознайомлюється з висновком службового розслідування, а також з окремими матеріалами, зібраними в процесі його проведення в частині, яка її стосується, з дотриманням вимог законодавства.

З рапорту старшого інспектора ВКЗ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області капітана міліції Захарченка М.А. вбачається, що 04.09.14 р. ним був здійснений телефонний дзвінок ОСОБА_3 та повідомлено про проведення службового розслідування за фактом невиходу його на службу з 29.08.14 р., а також йому було запропоновано прибути до Сєвєродонецького МВ ГУМВС України у Луганській області для надання пояснень з приводу невиходу на службу, на що позивач відповів, що вже повідомляв начальника СДСБЕЗ Ленінського РВ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області капітана міліції Кобзаря О.О. про те, що ніяких пояснень надавати не збирається.

Крім того, в поясненнях в судовому засіданні представник позивача не заперечував того, що позивач не повідомляв керівництво служби про місце свого перебування, допустивши те, що на час проведення службового розслідування позивач перебував у м. Луганську.

Задовольняючи позов в частині сплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2014 р., суд першої інстанції зазначив, що у 2014 р. позивач працював без відпустки, що відповідачем не спростовано, однак при звільненні йому не була здійснена компенсація за невикористану відпустку. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було ні підтверджено, ні спростовано того факту, що позивач у 2014 р. працював без відпустки, оскільки у відповідача не було можливостей надати інформацію щодо перебування або не перебування позивача у відпустці у зв'язку із захопленням адміністративної будівлі ГУМВС України у Луганській області разом з усією документацією. Також на вимогу суду першої інстанції відповідачем не надано розрахунку грошової компенсації за невикористану у 2014 р. відпустку, оскільки невідома кількість днів невикористаної ОСОБА_3 відпустки та відсутні дані щодо перебування чи не перебування останнього у відпустці у 2014 р. взагалі (лист УФЗБО від 18.12.14 р. № 9/3-1198).

Що стосується висновку суду першої інстанції щодо того, що в даному випадку мало місце зміни юридичної адреси відповідача, що відповідно до чинного законодавства повинно було відображено в ЄДР, але цього вчинено не було, колегія суддів зазначає, що згідно наказу ГУМВС України у Луганській області від 31.07.14 р. № 1363 «Про тимчасову передислокацію ГУМВСУ» позивач прибув до м. Сєвєродонецька та з урахування думки та бажання позивача був тимчасово переведений відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 06.08.14 р. № 1384 до подальшого проходження служби до Старобільського РВ ГУМВС України. В свою чергу, позивачем не оскаржувався вищезазначений наказ відповідно ст. 4 Дисциплінарного статуту ОВС України, де зазначено, що у разі одержання наказу, який суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що повинен негайно поінформувати начальника, який віддав наказ, а в разі підтвердження цього наказу - письмово поінформувати старшого прямого начальника.

Слід зауважити, що тимчасова зміна місця дислокації установи була спричинена проведенням заходів АТО, що не вимагало внесення змін до ЄДР, а тому висновки суду першої інстанції з цього приводу є надуманими і не відповідають вимогам чинного законодавства.

Також в судовому рішенні суд першої інстанції безпідставно ототожнює відсутність позивача на роботі без поважних причин з відсутністю його на робочому місці, яке йому не було визначено (не визначений кабінет та робоче місце), оскільки позивач мав проходити службу на блок-посту, де відсутні кабінети. А саме не бажання позивача проходити службу на блок-посту і не прибуття його до місця служби і стало підставою для його звільнення за порушення дисципліни.

Що стосується критичного ставлення суду першої інстанції до рапортів від 29.08.14 p., 01.09.14 p. та від 02.09.14 р. про відсутність позивача на роботі - на блок пості «напрямок Лисичанськ», оскільки накази стосовно останнього до позивача не доводились і до суду не були надані, колегія суддів зазначає, що вказані акти не складалися у зв'язку з неприбуттям позивача на блокпост, а складалися у зв'язку з відсутністю позивача на службі, так як позивач 29.08.14 р. надав рапорт на звільнення за власним бажанням та повідомив безпосереднє керівництво про те, що службу продовжувати не бажає.

При цьому судом першої інстанції не надано належної оцінки, щодо дотримання позивачем вимог п. 68 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України», затвердженого постановою КМУ від 29.07.91 р. № 114, щодо необхідності попередження прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ним рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Правова позиція щодо дотримання порядку подання рапортів особами рядового та начальницького складу міститься в постанові Верховного Суду України від 24.06.14 р. № 21-241а14, в якій зазначено, що згідно п. 68 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України» особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Крім того, колегія суддів зазначає, що положеннями КАС України не надано право суду не приймати до уваги доводи сторони у справі або критично оцінювати доводи або докази, що мають значення для вирішення справи, оскільки в силу приписів ст. 86 КАС України суд повинен оцінити докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно ст. 2 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Отже, працівники органів внутрішніх справ носять особливий статус та на них покладені обов'язки, дотримання яких є обов'язковим.

Крім того, згідно ст. 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють. Таким чином, працівники органів внутрішніх справ повинні дотримуватися дисципліни як і під час проходження служби, так і позаслужбовий час.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідач при звільнені позивача з ОВС діяв в межах повноважень та порядку, передбачених чинним законодавством України, та ним були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності свого рішення.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.15 р. по справі № 820/18991/14 прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, вона підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.15 р. по справі № 820/18991/14 - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.15 р. по справі № 820/18991/14 - скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Бенедик А.П.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27.03.2015 року.