Постанова № 43356517, 13.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2015 р. Справа№ 922/3963/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 13.03.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року

у справі № 922/3963/14 (суддя - Ярмак О.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція»

до 1) Харківської обласної державної адміністрації

2) комунального підприємства «Обласний спортивний комплекс

«Металіст»

3) Обласного комунального підприємства «Бюро майнових

відносин» Харківської обласної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідачів: Харківська обласна рада

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року по справі № 922/3963/14 у позові товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» до Харківської обласної державної адміністрації, комунального підприємства «Обласний спортивний комплекс «Металіст», Обласного комунального підприємства «Бюро майнових відносин» Харківської обласної ради про визнання договору недійсним - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 25.11.2014 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року по справі № 922/3963/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ухвалою від 18.02.2015 року апеляційним господарським судом залучено до участі у даній справі третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Харківську обласну раду.

В запереченнях на апеляційну скаргу Харківська обласна державна адміністрація та у відзиві на скаргу комунальне підприємство «Обласний спортивний комплекс «Металіст» вважають подану ТОВ «Стальконструкція» апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року законним і обґрунтованим та просять суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Харківська обласна державна адміністрація просила суд апеляційної інстанції розглядати справу за відсутності їхнього представника.

У судових засіданнях 04.02.2015 року, 18.02.2015 року,12.03.2015 року та 13.03.2015 року представник ТОВ «Стальконструкція» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу та додаткові пояснення до скарги на підставі доводів зазначених у них та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники Харківської обласної державної адміністрації, КП «Обласний спортивний комплекс «Металіст», Обласного комунального підприємства «Бюро майнових відносин» Харківської обласної ради та Харківської обласної ради в судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явились.

Як зазначалося вище, в запереченнях на апеляційну скаргу Харківська обласна державна адміністрація просила суд апеляційної інстанції розглядати справу за відсутності їхнього представника.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з витягу єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців роздрукованого з офіційного сайту, Обласне комунальне підприємство «Бюро майнових відносин» перебуває в стані припинення. Ліквідатор ОКП «Бюро майнових відносин» - Кравцов В.М. У відзиві на апеляційну скаргу Кравцов В.М. також просив суд апеляційної інстанції справу розглядати без його участі.

На вимогу апеляційного господарського суду за клопотанням скаржника, Харківська обласна рада надала Київському апеляційному господарському суду письмові пояснення та додаткові документи на підтвердження права власності об'єкта нерухомого майна розташованого за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 65.

При цьому, ні Харківська обласна рада, ні комунальне підприємство «Обласний спортивний комплекс «Металіст» про причини неявки представників суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників сторін, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки Харківська обласна державна адміністрація, КП «Обласний спортивний комплекс «Металіст», ОКП «Бюро майнових відносин» Харківської обласної ради та Харківська обласна рада про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь в судовому засіданні 13.03.2015 року осіб що не з'явились, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових письмових доказів та відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи за клопотанням сторін вже продовжувався.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

28.04.2012 року між Харківською обласною державною адміністрацією (орган управління), ТОВ «Стальконструкція» (учасник) та КП «Обласний спортивний комплекс «Металіст» (замовник) був укладений договір.

Відповідно до п.2.1, по договору учасник приймає на себе зобов'язання щодо участі у реконструкції спортивного комплексу - об'єкт будівництва, розташований за адресою: місто Харків, вул. Плеханівська, 65, шляхом здійснення цільового внеску замовнику майнових цінностей, які на момент передачі є власністю учасника та є необхідними для завершення будівельних робіт та передачі закінченого будівництвом об'єкта у відповідності до проектно-кошторисної документації, в експлуатацію загальною вартістю 13 228 828,28 грн., а замовник зобов'язується прийняти їх у учасника.

Додатком № 1 до договору сторони визначили перелік майнових цінностей внеску ТОВ «Стальконструкція», їх вартість та технічну специфікацію (п.2.2).

Відповідно до п.2.3 договору, у рахунок вартості майнових цінностей, внесених учасником для створення об'єкту будівництва, формується частка учасника у майні спортивного комплексу на правах спільної часткової власності з урахуванням часток інших учасників реконструкції, яка визначається після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спортивного комплексу.

Визначення частки учасника у майні спортивного комплексу здійснюється шляхом співвідношення вартості фактично внесених майнових цінностей учасника (без урахування ПДВ), відповідно до цього договору, до загальної оціночної вартості капітальних вкладень у реконструкцію спортивного комплексу (п.2.4).

Пунктом 2.5 договору передбачено, що визначення частки учасника у майні спорткомплексу та її передача у власність учасника здійснюється з додержанням вимог цивільного законодавства України щодо визначення часток у праві спільної часткової власності.

Згідно п.2.6 договору, після прийняття спортивного комплексу в експлуатацію сторонами разом з іншими учасниками реконструкції складається акт розподілу часток у майні спортивного комплексу, в якому визначаються розміри часток у майні спортивного комплексу, та надається на погодження до Фонду державного майна України.

В подальшому додатковою угодою № 1 від 04.05.2012 року до договору сторони домовились збільшити цільовий внесок учасника у вигляді майнових цінностей до 13228828,28 грн. шляхом внесення відповідних змін в редакцію п.2.1 договору та викладення у додатку № 1 до додаткової угоди додаткового переліку майнових цінностей внеску ТОВ «Стальконструкція».

Майновими цінностями в розумінні договору є майно учасника, а саме: закінчені та прийняті учасником за актами виконаних робіт будівельні роботи (у тому числі будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи), самостійно виконані учасником будівельні роботи, проектні, геологорозвідувальні роботи, супровідні роботам послуги та комплекс інших послуг, пов'язаних із створенням об'єкта будівництва, матеріали та обладнання, наявність яких передбачена проектно-кошторисною документацією реконструкції спортивного комплексу.

З матеріалів справи також вбачається, що 25.06.2013 року між Харківською обласною державною адміністрацією (орган управління), ТОВ «Стальконструкція» (учасник) та КП «Обласний спортивний комплекс «Металіст» (замовник) та Обласним комунальним підприємством «Бюро майнових відносин» Харківської обласної ради (замовник-2) була укладена додаткова угода № 2 до договору від 28.04.2012 року, відповідно до якої сторони, за взаємною згодою домовились замінити одну із сторін договору, а саме: передати замовнику-2 - Обласному комунальному підприємству «Бюро майнових відносин» Харківської обласної ради усі права та обов'язки замовника за договором.

Згідно п.3 додаткової угоди № 2 сторони визнали зобов'язання замовника перед учасником за договором такими, що мають бути виконані замовником-2 на користь учасника, а зобов'язання учасника та органу управління перед замовником-2, що не виконані на дату укладення цієї додаткової угоди перед замовником - такими, що підлягають виконанню учасником та органом управління перед замовником -2.

Як зазначає позивач, договір від 28.04.2012 року є інвестиційним договором у розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність», укладеним з КП «ОСК «Металіст» та Харківською обласною державною адміністрацією, які не є власниками майна та не мали повноважень щодо розпорядження майном спорткомплексу. Правовим наслідком укладення спірного договору передбачено відчуження права власності на частину нерухомого майна спорткомплексу, проте ні КП «ОСК «Металіст», ні ОКП «БМВ», ні Харківська обласна державна адміністрація не мали необхідного обсягу дієздатності для його укладення. Вказує, що сторони не мали наміру здійснити відчуження майна спорткомплексу на користь ТОВ «Стальконструкція», стверджує, що визначений на момент укладення договору від 28.04.2012 року порядок відчуження нерухомого майна спорткомплексу суперечить встановленому законом порядку приватизації комунального майна. Позивач вважає, що вказані обставини є підставами для визнання договору від 28.04.2012 року та додаткової угоди № 2 від 25.06.2013 року до нього недійсними відповідно до ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 227 ЦК України.

Так, у вересні 2014 року ТОВ «Стальконструкція» звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору від 28.04.2012 року, укладеного між ТОВ «Стальконструкція», Харківською обласною державною адміністрацією, КП «Обласний спортивний комплекс «Металіст» та додаткової угоди № 2 від 25.06.2013 року до нього.

Заперечуючи проти вказаного позову, Харківська обласна державна адміністрація та КП «Обласний спортивний комплекс «Металіст» вказали, що Харківська обласна державна адміністрація на час укладення оспорюваних правочинів мала весь обсяг цивільної дієздатності згідно делегованих їй повноважень для залучення інших, крім державних, джерел фінансування на виконання програми «Підготовка та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу». Зазначають, що в переліку інвесторів об'єкта «СК «Металіст», визначених Постановою Кабміну № 357 від 14.04.2010 року, позивач не зазначений, тому договір від 28.04.2012 року не є інвестиційним. Крім того, відповідачі зазначили, що ТОВ «Стальконструкція» не зверталось із заявою про приватизацію майна спорткомплексу, а саме майно не було включено до переліку приватизації, оскільки на момент укладення правочину будівництво об'єкту не було завершено, а сам об'єкт не зданий в експлуатацію. В договорі не визначається порядок переходу права власності на частину нерухомого майна, оскільки при укладанні спірного договору, реконструкція спорткомплексу не була закінчена і його не було введено в експлуатацію. Згідно розділу 2 передбачено формування частки учасника, у тому числі позивача у майні спорткомплексу на правах спільної часткової власності з урахуванням часток інших учасників реконструкції, яка визначається після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спорткомплексу, з додержанням вимог цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року по справі № 922/3963/14 у задоволенні вказаного позову - відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У пункті 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

У відповідності до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірний договір від 28.04.2012 року зі сторони Харківської обласної державної адміністрації укладений в особі голови обласної державної адміністрації Добкіна Михайла Марковича, зі сторони ТОВ «Стальконструкція» в особі генерального директора Євеля Сергія Михайловича та зі сторони КП «ОСК «Металіст» в особі генерального директора Шевченка В'ячеслава Григоровича.

Стаття 227 ЦК України, на яку посилається скаржник, надає право визнавати недійсним правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи, тому як вірно вказав суд першої інстанції, посилання позивача на вказану норму є безпідставним.

Як на підставу визнання договору недійсним, позивач вказує, що договір від 28.04.2012 року за своєю правовою природою є інвестиційним договором в розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність», та зазначає про відсутність повноважень у відповідачів 1, 2 щодо розпорядження майном спорткомплексу. Спірний договір та додаткова угода № 2 до нього, на його думку, не спрямовані на реальне настання обумовлених договором правових наслідків, а саме: перехід права власності на частину нерухомого майна спорткомплексу до позивача. Стверджує, що визначений на момент укладення договору від 28.04.2012 року порядок відчуження нерухомого майна спорткомплексу суперечить встановленому законом порядку приватизації комунального майна, що є підставами для визнання недійсними договору та додаткової угоди до нього.

Проте, з такими твердженнями судова колегія апеляційного господарського суду погодитися не може та вважає за необхідне вказати наступне.

У розділі 1 «Загальні положення» спірного договору визначено, що укладення і виконання договору здійснюється його сторонами з метою виконання вимог Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2010 року № 357 «Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» (із змінами та доповненнями), розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 року № 1279-р «Про затвердження скоригованого проекту та титулу будови реконструкції спортивного комплексу комунального підприємства «Обласний спортивний комплекс «Металіст» (із змінами та доповненнями), вимог УЄФА щодо проведення в Україні та у місті Харкові футбольних матчів фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

В Преамбулі вказаного договору зазначено, що укладаючи договір, Харківська обласна державна адміністрація в особі голови обласної державної адміністрації діяла на підставі Закону України «Про місцеві державні адміністрації», рішень Харківської обласної ради № 287-VI від 29.11.2011року «Про делегування Харківській обласній державній адміністрації повноважень щодо управління комунальним підприємством «Обласний спортивний комплекс «Металіст» та Комунальним закладом «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа «Металіст» Харківської обласної ради (зі змінами).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям повноваження щодо підготовки і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, цільових програм з інших питань, а в місцях компактного проживання національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку, проектів рішень, інших матеріалів з питань, передбачених цією статтею; забезпечення виконання рішень ради.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Харківської обласної ради № 287-VI від 29.11.2011 року делеговано Харківській обласній державній адміністрації повноваження щодо управління комунальним підприємством «Обласний спортивний комплекс «Металіст» в повному обсязі, в межах чинного законодавства України. Вказане рішення прийнято на підставі Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні», Закону України «Про особливості забезпечення громадської безпеки у зв'язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Постановою Кабінету Міністрів України № 357 від 14.04.2010 року та рішенням Харківської обласної ради № 1804-VI від 15.09.2010 року (зі змінами) затверджено Програму підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Відповідно до Паспорту обласної цільової Програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (додаток 1 до рішення Харківської обласної ради від 26.04.2012 року № 390-VI (ХІІ сесія VI скликання), визначено замовника Програми - Харківську обласну державну адміністрацію, виконавцем Програми - управління та інші структурні підрозділи Харківської обласної державної адміністрації, Харківської міської ради, районні державні адміністрації, міські (міст обласного значення) ради, територіальні органи міністерств та інші центральні органи виконавчої влади України в Харківській області, обласні організації, інвестори об'єктів інфраструктури м.Харкова та області, задіяні в реалізації завдань і заходів Програми.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1279-р від 30.06.2010 року затверджено скоригований проект та титул будови реконструкції спортивного комплексу комунального підприємства «Обласний спортивний комплекс «Металіст».

Відповідно до Титулу будови спортивного комплексу комунального підприємства «Обласний спортивний комплекс «Металіст», будівництво якого розпочато у 2007 році, частка комунальної власності у майні забудовника об'єкта: спортивний комплекс комунального підприємства «Обласний спортивний комплекс «Металіст», м.Харків, вул.Плеханівська, 65, станом на 1 січня 2010 року становила 100 відсотків. Будова віднесена до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації, джерелами фінансування реконструкції вказано державний бюджет, місцевий бюджет та інші джерела (інвестор); генеральною підрядною організацією визначено ТОВ «Стальконструкція» (за виконаними роботами).

Як вірно вказав суд першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції, в постанові Кабінету Міністрів України № 357 від 14.04.2010 року в переліку розпорядників бюджетних коштів, інвесторів заходу: «реконструкція спортивного комплексу комунального підприємства «Обласний спортивний комплекс «Металіст» вул.Плеханівській, 65 у м.Харкові - ТОВ «Стальконструкція» не зазначено. Крім того, згідно Титулу будови, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1279-р від 30.06.2010 року, позивач визначений як генеральна підрядна організація (за виконаними роботами), а не інвестором.

Твердження скаржника, що оскаржуваний правочин не направлений на реальне настання правових наслідків, зокрема, на його думку це: перехід права власності на частину нерухомого майна спорткомплексу до ТОВ «Стальконструкція» судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки за умовами договору (п.2.5) визначення частки учасника у майні спорткомплексу та її передача у власність учасника здійснюється з додержанням вимог цивільного законодавства України щодо визначення часток у праві спільної часткової власності.

Відповідно до п.2.6 договору, після прийняття спортивного комплексу в експлуатацію сторонами разом з іншими учасниками реконструкції складається Акт розподілу часток у майні спортивного комплексу, в якому визначаються розміри часток у майні спортивного комплексу, та надаються на погодження до Фонду державного майна України.

Посилання скаржника на ту обставину, що договір не відповідає Закону України «Про інвестиційну діяльність» судова колегія вважає також необґрунтованим та безпідставним, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції в преамбулі Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. В ст. 1 вказаного Закону України визначається, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Однак, укладаючи договір від 28.04.2012 року сторони ставили собі за мету виконання вимог Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2010 року № 357 «Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» (із змінами та доповненнями), розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 року № 1279-р «Про затвердження скоригованого проекту та титулу будови реконструкції спортивного комплексу комунального підприємства «Обласний спортивний комплекс «Металіст»» (із змінами та доповненнями), вимог УЄФА щодо проведення в Україні та у місті Харкові футбольних матчів фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, а не створити прибуток (доход) чи досягти соціального ефекту.

За таких обставин судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що участь позивача у реконструкції спорткомплексу не є інвестиціями в розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Посилання скаржника на положення зазначеного Закону України «Про інвестиційну діяльність» та Законів України «Про приватизацію державного майна», та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» зазначаючи, що порядок переходу права власності на частину нерухомого майна спорткомплексу суперечить чинному законодавству, судова колегія вважає помилковим, оскільки, умовами спірного договору передбачено лише порядок визначення частки учасника у майні спорткомплексу, а не перехід права власності на нього за цим договором.

Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміна замовника по договору від 28.04.2012 року - комунальне підприємство «Обласний спортивний комплекс «Металіст» на нового замовника - обласного комунального підприємства «Бюро майнових відносин» Харківської обласної ради шляхом укладення сторонами додаткової угоди № 2 від 25.06.2013 року до договору від 28.04.2012 року жодним чином не порушило права та законні інтереси скаржника, оскільки у даному випадку відбулась лише зміна замовника, а не його зобов'язань перед учасником.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що позивачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів на підтвердження наявності підстав для визнання договору від 28.04.2012 року, укладеного між ТОВ «Стальконструкція», Харківською обласною державною адміністрацією, комунальним підприємством «Обласний спортивний комплекс «Металіст» та додаткової угоди № 2 від 25.06.2013 року до договору від 28.04.2012 року, недійсними, відповідно до вимог ст. 203, 227 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір від 28.04.2012 року та додаткова угода № 2 від 25.06.2013 року були укладені його сторонами у повній відповідності до вимог чинного законодавства, щодо дійсності правочинів, що передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України.

Спірний правочин не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Більш того, як встановлено судом апеляційної інстанції у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.06.2013 року право власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Плеханівській, 65 у м. Харкові (спорткомплекс) зареєстровано за територіальною громадою сіл, селиш, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради, а комунальне підприємство «Обласний спортивний комплекс «Металіст» володіє вказаним майном на праві господарського відання.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову про визнання недійсним договору від 28.04.2012 року та додаткової угоди № 2 від 25.06.2013 року, укладених між сторонами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі ТОВ «Стальконструкція», на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Стальконструкція», слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 922/3963/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 922/3963/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 922/3963/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 18.03.2015 року