Рішення № 43356511, 12.03.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/12/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015 Справа № 908/368/15-г

Суддя Мойсеєнко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Хорс", м. Київ,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя,

про стягнення 285 342,84 грн.

представники сторін:

від позивача - Овчаренко В.Ю., довіреність б/н від 10.03.2015 р.;

від відповідача - Грекова Н.М., довіреність № 19/4 від 01.01.2015 р.;

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Хорс" з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" 266433,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі в сумі 12958,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 5950,97 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.08.2005 р. у справі № 5/5/213.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем прострочено виконання чергового платежу за мировою угодою за 2014 рік в розмірі 266433,00 грн. За прострочення оплати боргу за 2012 рік в розмірі 266433,00 грн. за період з 01.01.2013 р. по 29.05.2014 р. позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 2963,60 грн., а також 3% річних за 426 днів прострочення в сумі 9328,80 грн. При розрахунку кількості днів прострочення позивачем не враховувався період з 01.01.2013 р. по 28.03.2013 р., оскільки за вказаний період вже було стягнуто 3% річних рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 р. у справі №908/1184/13. За прострочення оплати боргу за 2013 рік позивачем нараховані інфляційні втрати за період з 01.01.2014 р. по 16.06.2014 р. в сумі 2987,37 грн., а також 3% річних за 167 днів прострочення в сумі 3657,07 грн.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 509, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 21.01.2015 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/12/15 та призначено розгляд справи на 12.03.2015р.

Відповідач надав відзив на позов, у якому зауважив, що мирова угода затверджена судом у справі про банкрутство. Відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі невиконання мирової угоди, укладеної в процедурі банкрутства боржника, кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. Аналогічне положення закріплено в п. 17 укладеної сторонами мирової угоди. Отже, відповідач вважає, що відповідно до укладеної сторонами мирової угоди не встановлено обов'язок відповідача сплачувати будь-які штрафні санкції, пеню, індекс інфляції чи 3% річних у зв'язку з її невиконанням чи неналежним виконанням. Крім того, вказує, що в період прострочення не може зараховуватись термін, на який державна виконавча служба прострочила перерахування оплачених відповідачем коштів в рахунок виконання мирової угоди. Посилаючись на свій складний фінансовий стан, відповідач просить відстрочити виконання рішення строком на 12 місяців.

В судовому засіданні 12.03.2015 р. були присутні представники сторін, за їх заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду письмові пояснення від 12.03.2015 р., у яких зазначив, що позивач вимагає стягнути з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу за 2012 рік за період прострочення з 29.03.2013 р. по 29.05.2014р. (426 днів прострочення). 3% річних за період з 01.01.2013 р. по 28.03.2013 р. було стягнуто рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 р. у справі № 908/1184/13. Інфляційні коригування суми боргу за 2012 рік розраховано за період прострочення січень 2013 року - травень 2014 року. На суму боргу за 2013 рік 3% річних нараховані за період прострочення з 01.01.2014 року по 16.06.2014 р., інфляційні нарахування нараховано за період січень - червень 2014 року. Також позивач зауважив, що при здійсненні розрахунку 3% річних позивачем допущено помилку в частині включення дня оплати до періоду прострочення. Відповідно вірним буде розрахунок 3% річних на суму боргу за 2012 рік за період з 29.03.2013 р. по 28.05.2014 р. (425 днів прострочення), а саме: (3% х 266433,00 грн. х 425 днів прострочення)/365 = 9306,91 грн. Аналогічна помилка допущена в розрахунку 3% річних від суми боргу за 2013 рік, які необхідно розраховувати за період з 01.01.2014 р. по 15.06.2014 р. (166 днів прострочення), а саме: (3% х 266433,00 грн. х 166 днів прострочення)/365 = 3635,17 грн. Позивач просить у зв'язку з цим прийняти рішення з урахуванням зменшення 3% річних.

Заява про зменшення позовних вимог відповідає ст. 22 ГПК України та прийнята судом до розгляду. Таким чином, предметом судового розгляду в даній справі є вимоги про стягнення 266433,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 12942,08 грн. та інфляційних втрат в сумі 5950,97 грн.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 12.03.2015 р. судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, встановив наступне.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.08.2005 р. у справі № 5/5/213 про банкрутство ВАТ «Запоріжкокс» затверджено мирову угоду, укладену 25.07.2005р. між кредиторами та боржником у справі № 5/5/213. Дана мирова угода встановлює умови і порядок задоволення боржником вимог кредиторів і є підставою для припинення провадження у справі №5/5/213 про банкрутство боржника. Пунктом 6 даної мирової угоди визначено, що вимоги кредиторів погашаються з 01.01.2011 р. відповідно до графіка (Додаток №1) кожний календарний рік рівними частками від суми вимог, що підлягає погашенню і зазначеної в Додатку №1. Боржник у відношенні кожного з кредиторів має право погашати щорічну суму грошових вимог як шляхом одноразового платежу, так і шляхом здійснення декількох платежів, однак у будь-якому випадку загальна сума даних платежів протягом одного календарного року повинна дорівнювати сумі грошових вимог, що підлягають погашенню протягом календарного року згідно Додатка №1.

У додатку №1 до мирової угоди від 25.07.2005р., затвердженої протоколом № 2 від 11.05.2005р. зборів комітету кредиторів ВАТ "Запоріжкокс", погоджено графік погашення боржником грошових вимог кредиторів на період з 01.01.2011 р. по 31.12.2014 р. та з 01.01.2015 р. по 01.01.2016 р. Згідно даного графіку ВАТ "Запоріжкокс" повинен був оплатити грошові вимоги ТОВ "Об'єднання "Хорс" в загальній сумі 1332162,95 грн. шляхом сплати протягом одного календарного року за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2014 р. щорічного платежу в сумі 266433,00 грн. та протягом періоду з 01.01.2015 р. по 01.01.2016 р щорічного платежу в сумі 266430,95 грн.

Провадження у справі № 5/5/213 про банкрутство ВАТ «Запоріжкокс» порушено до набрання чинності Законом України від 14.05.1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону № 4212-VI від 22.12.2011 р. (дата набрання чинності 18.01.2013 р.), у п. 11 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Отже, до спірних правовідносин сторін застосовуються норми Закону України від 14.05.1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону № 784-XIV від 30.06.1999 р. з подальшими змінами, яка була чинною на момент винесення ухвали про затвердження мирової угоди від 22.08.2005 р. у справі № 5/5/213.

Найменування відкритого акціонерного товариства "Запоріжкокс" було змінено на Публічне акціонерне товариство "Запоріжкокс", що підтверджується статутом товариства.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

Відповідно до визначення, наведеного у ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів).

Таким чином, мировою угодою встановлюються нові умови погашення заборгованості: надається відстрочення на оплату, розстрочення оплати, списуються (повністю або частково) платежі.

Мирова угода по своїй суті фіксує волевиявлення сторін, яке одночасно спрямоване як на припинення провадження у справі про банкрутство, так і на вирішення спірних питань, що виникли у відносинах між сторонами.

Аналіз зазначеного вище дає підстави вважати, що мирова угода - це є своєрідний правочин, за умовами якого кредитор надає боржнику відстрочку або розстрочку оплати суми заборгованості, а боржник, у свою чергу, зобов'язується у встановлені строки здійснити сплату суми боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків. Останні реалізуються в межах цивільного правовідношення і є його складовими елементами.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги умови мирової угоди, затвердженої господарським судом, відповідач (боржник) повинен був обов'язково здійснити погашення заборгованості на користь позивача протягом 2011 - 2014 років у розмірі 266433,00 грн. щороку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов мирової угоди відповідач не оплатив черговий платіж у сумі 266433,00 грн. до 31.12.2014 р., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 266433,00 грн.

Доказів оплати даної заборгованості відповідач не надав, факт несплати не заперечує.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 266433,00 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем порушувались умови мирової угоди щодо сплати платежів за 2011, 2012 та 2013 роки.

Так, за прострочення оплати відповідачем платежу за 2011 рік рішенням господарського суду Запорізької області від 31.07.2012 р. у справі №5009/2104/12, яке набрало чинності, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 3013,75 грн., інфляційні втрати в сумі 1865,03 грн. та судовий збір в сумі 5426,32 грн., а провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 266433,00 грн. припинено за відсутністю предмета спору, оскільки 06.06.2012 р. сума боргу була оплачена відповідачем.

За прострочення оплати відповідачем платежу за 2012 рік рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 р. у справі №908/1184/13, яке набрало чинності, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 266433,00 грн., 3% річних в сумі 1839,48 грн. та судовий збір в сумі 5365,45 грн. Рішення суду виконано відповідачем 29.05.2014 р.

За прострочення оплати відповідачем платежу за 2013 рік рішенням господарського суду Запорізької області від 17.02.2014 р. у справі №908/227/14, яке набрало чинності, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 266433,00 грн. та судовий збір в сумі 5328,00 грн. Рішення суду виконано відповідачем 16.06.2014 р.

Згідно уточнених та зменшених позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача за прострочення оплати боргу за 2012 рік 3% річних за період з 29.03.2013 р. по 28.05.2014р. (425 днів прострочення) в сумі 9306,91 грн. та інфляційні коригування суми за січень 2013 року - травень 2014 року в сумі 2963,60 грн.

На суму боргу за 2013 рік 3% річних нараховані за період прострочення з 01.01.2014 р. по 15.06.2014 р. (166 днів прострочення) в сумі 3635,17 грн., інфляційні коригування нараховано за період січень - червень 2014 року в сумі 2987,37 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунки 3% річних та інфляційних втрат судом перевірені, вимоги про стягнення 3% річних в сумі 12942,08 грн. та інфляційних втрат в сумі 5950,97 грн. визнані обґрунтованими.

Доводи відповідача про те, що з огляду на умови п. 17 мирової угоди та норму ч. 8 ст.39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника лише в обсязі, передбаченому мировою угодою, і не вправі пред'являти вимоги про стягнення з відповідача індексу інфляції чи 3% річних суд визнав необґрунтованими, оскільки, за висновком суду, дані умови стосуються обсягу виконання основного зобов'язання, а не відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Дане обмеження, на думку суду, обумовлено тим, що основна мета мирової угоди - за рахунок часткового зменшення прав кредиторів сплатити борг та зберегти суб'єкт господарювання. Для досягнення цієї мети при укладенні мирової угоди кредитори, зазвичай, поступаються своїми грошовими вимогами до боржника шляхом надання відстрочки (розстрочки) основного боргу, або списання певних сум (основного боргу, штрафних санкцій). Тому суд вважає, що правовий зміст норми ч. 8 ст. 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» спрямований на захист прав кредиторів, які поступилися своїми грошовими вимогами до боржника, шляхом неможливості подальшого збільшення їхніх вимог до боржника понад розмір, визначений мирової угодою.

Однак, за висновком суду, дане обмеження не стосується вимог про сплату 3% річних та інфляційних втрат, які не є основним грошовим зобов'язанням боржника, а є нарахуваннями, які компенсують грошові втрати кредитора від знецінення грошових коштів за час прострочення виконання основного грошового зобов'язання.

У п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки укладена сторонами мирова угода по своїй суті є цивільно-правовим правочином, затвердженим судом, який передбачає порядок виконання основного грошового зобов'язання боржника перед кредитором, суд вважає, що нарахування 3% річних та інфляційних сум на прострочені платежі є правомірним.

Відповідач також висунув зауваження про безпідставність стягнення з нього 3% річних та індексу інфляції за період прострочення з січня 2013 р. по 29.05.2014 р., яке було викликано несвоєчасним перерахуванням грошових коштів державною виконавчою службою, на рахунок якої сплачує борг відповідач. Зокрема, вказує, що відповідачем було сплачено заборгованість перед позивачем у справі №908/1184/13 згідно платіжного доручення № 341 від 30.09.2013 р., а у справі № 908/227/14 згідно платіжного доручення №50161 від 16.06.2014 р.

Суд зазначає, що оплата суми боргу за 2012 рік, яка стягнута судовим рішенням у справі №908/1184/13, фактично була зарахована на рахунок позивача 29.05.2014 р., що підтверджується випискою банку по рахунку позивача про операції за період з 01.05.2013 р. по 17.01.2015 р.

Відповідно до умов п. 8 мирової угоди вимоги кожного кредитора погашаються в грошовій формі шляхом перерахування грошових коштів на його поточний рахунок у банківській установі. За умовами мирової угоди відповідач повинен був сплатити платіж за 2012 рік до 31.12.2012 р. Відповідач порушив умови мирової угоди, що зумовило необхідність звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми боргу, тому вся відповідальність за несвоєчасне перерахування грошових коштів, у тому числі зумовлена діями державної виконавчої служби, покладається на відповідача. Правовідносини відповідача з державною виконавчою службою щодо строків перерахування коштів не впливають на обсяг відповідальності відповідача перед позивачем за мировою угодою.

При нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу за 2013 рік, яка стягнута судовим рішенням у справі № 908/227/14, позивачем враховано, що оплата здійснена 16.06.2014 р., у зв'язку з цим період прострочення визначений з 01.01.2014 року по 15.06.2014 р.

Таким чином, позовні вимоги задоволені судом повністю.

Відповідач заявив клопотання в порядку п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України про надання відстрочки виконання рішення на 12 місяців.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Надання відстрочки означає виконання рішення через певний проміжок часу, встановлений господарським судом, після усунення обставин, що унеможливлюють його виконання у встановлені чинним законодавством строки.

Питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочення виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Визначальним фактором при наданні відстрочення є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

При цьому господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але, перш за все, повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

В обґрунтування необхідності надання відстрочки виконання рішення відповідач посилається на фінансовий стан підприємства, зумовлений збитковістю господарської діяльності за 2013 та 2014 роки.

Так, згідно звітів про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2012, 2013 та 2014 роки вбачається, що господарська діяльність відповідача протягом цих років була збитковою: чистий збиток відповідача за 2012 рік склав 18039 тис. грн., за 2013 рік - 52569 тис. грн., а за 2014 рік - 3014 тис. грн.

Наведене свідчить про те, що відповідач дійсно знаходиться у важкому фінансову становищі і на теперішній час у відповідача відсутні достатні грошові кошти, які можуть бути спрямовані на погашення заборгованості перед позивачем.

Разом із цим суд зауважує, господарська діяльність відповідача не є припиненою і за 2014 рік чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) склав 3721529 тис. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати за 2014 рік. Відомостей про рух коштів на рахунках відповідачем не надано.

Також суд враховує, що мировою угодою вже по суті надавалась розстрочка виконання боргових зобов'язань відповідача і в даному судовому рішенні присуджено до стягнення прострочений черговий платіж за мировою угодою.

З урахуванням викладеного, враховуючи розмір стягуваної суми, фінансовий стан відповідача та матеріальні інтереси обох сторін, зважаючи на те, що виконання рішення суду одночасно і в повному обсязі матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану відповідача, суд вважає, що наведені заявником (відповідачем) обставини є підставою для часткового задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення та надання відповідачу відстрочки виконання рішення строком на 2 місяці, яку суд вважає обґрунтованою.

Відстрочка виконання рішення суду сприятиме як можливості відновлення господарської діяльності відповідача, так і зробить реальною можливість отримання боргу позивачем.

Відповідач не позбавлений можливості повторно звернутися із заявою про відстрочку виконання рішення, надавши необхідні докази в обґрунтування поданого клопотання.

Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (вул. Діагональна, буд. 4, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 00191224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання "Хорс" (вул. Ярославів Вал, буд. 38, м. Київ, 01054, код ЄДРПОУ 21509268) 266433,00 грн. (двісті шістдесят шість тисяч чотириста тридцять три грн. 00 коп.) основного боргу, 5950,97 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят грн. 97 коп.) інфляційних втрат, 12942,08 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот сорок дві грн. 08 коп.) - 3% річних та 5706,52 грн. (п'ять тисяч сімсот шість грн. 52 коп.) витрат на сплату судового збору.

Видати наказ.

Відстрочити виконання рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2015р. у справі № 908/368/15-г строком на 2 місяці - до 12.05.2015 р.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Рішення оформлено та підписано 27.03.2015р.

і набирає законної сили після закінчення

десятиденного строку з дня його підписання.