Рішення № 43356158, 25.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2015Справа №910/1810/15-г

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Брокбізнес"

до Публічного акціонерного товариства "АІТ"

про стягнення 20 275.33 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача: Голяр І.С. по довіреності № 283 від 31.12.2014 р.

Від відповідача: Гненний Д.А. (без повноважень)

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" до Публічного акціонерного товариства "АІТ" про стягнення 20 275,33 грн. по відшкодуванню завданої шкоди.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.02.2015р., відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, порушено провадження по справі № 910/1810/15-г та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.02.2015р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2015р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою представника відповідача на 10.03.2015р.

В судовому засіданні 10.03.2015р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 25.03.2015р.

25.03.2015р., через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання мотивовано тим, що в процесі підготовки до судового розгляду з'ясувалось, що після складення адмінпротоколу про вчинення ДТП, водієм було одразу повідомлено страховика, індивідуального консультанта який станом на 22 жовтня 2010 року працював у Позивача.

У зв'язку з тим що ця особа підтверджує, що Позивача належно повідомлено про факт наявності ДТП, та у зв'язку з необхідністю надання суду доказів належного повідомлення про факт ДТП страховика.

Суд розглянувши дане клопотання та заслухавши думку представника відповідача вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

25.03.2015р., через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство "АІТ" просить відмовити в позові з огляду на наступне.

Зі змісту положення п. п. 33.1.2. п. 33.1. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції від 16 листопада 2008 року, випливає, що власник транспортного засобу зобов'язаний був невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів, повідомити страховика про дорожньо-транспортну пригоду. Вказаним Законом не встановлено способу, форми та порядку повідомлення страховика про дорожньо- транспортну пригоду, що дає власнику транспортного засобу повне право у будь- який спосіб, у тому числі за допомогою засобів електронного (телефонного) зв'язку, повідомити страховика про дорожньо-транспортну пригоду.

Після того, як водій Горенецький В.В. дізнався про наявність складеного на нього протоколу про адміністративне правопорушення він повідомив телефонним зв'язком фахівця з питань страхування Костянтина Михайловича Головача який станом на 22 жовтня 2010 року працював у Позивача страховим агентом, про настання страхового випадку.

Ні Законом, ані іншим документом, погодженим з Відповідачем чи доведеним до його відома, який мав би для нього обов'язковий характер, не передбачено покладення обов'язку на Відповідача повідомляти про настання ДТП виключно у визначені центри чи за визначеними номерами телефону.

У відповідності до п. п. «ґ» п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції від 16 листопада 2008 року, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресивний позов, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону, тобто у випадку, коли страхувальник невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів, не повідомив страховика про дорожньо-транспортну пригоду.

Таким чином, заявлені Позивачем вимоги про стягнення з Відповідача в порядку регресу страхового відшкодування, яке було сплачено ним у розмірі 20 275,33 грн - є безпідставними, оскільки водій Горенецький В.В. невідкладно повідомив Позивача про дорожньо-транспортну пригоду, за допомогою засобів телефонного зв'язку.

Виходячи зі змісту положення п. п. 33.1.2. п. 33.1. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції від 16 листопада 2008 року, повідомлення через електронний (телефонний) зв'язок вважається належним повідомленням страховика про дорожньо-транспортну пригоду, оскільки дана норма не визначає способу, механізму, порядку та змісту повідомлення страховика про страховий випадок.

Згідно постанови Дніпровського районного суду м.Києва від 19 липня 2011 року у справі №3-5340/2011р. Горенецького В.В. визнано винним у спричиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності лише за ст. 124 КУпАП України, саме у порушенні учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу.

Водночас, у вказаній постанові лише зазначено, що «водій з місця ДТП поїхав». Таке зазначення не дає підстав вважати, що водієм Горенецьким В.В. самовільно залишено місце ДТП, оскільки факт залишення місця ДТП має підтверджуватись відповідною постановою суду про вчинення правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП (залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні), оскільки законом чітко передбачена норма та відповідальність за таке порушення Правил дорожнього руху.

Оскільки у вказаній постанові Дніпровського районного суду дане правопорушення не зазначено, а окремої постанови про визнання Горенецького В.В. винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП не існує, то таке твердження Позивача є безпідставним та необгрунтованим.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в дане судове засідання не з'явився.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Клопотань від представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками визначені ст. ст. 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Розглянувши позов, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та вивчивши зібрані у справі докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази та оглянувши їх оригінали в судових засіданнях, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

07.12.09. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес", як страховиком, та публічним акціонерним товариством "АІТ", як страхувальником, укладено договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів № 015-2968/001ОЦВ, відповідно до умов якого страхувальник передав, а страховик прийняв на страхування майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільна відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, зокрема, автомобіля "DAF", д.н.з. АА8519ЕН. Забезпечення вказаного транспортного засобу посвідчено полісом № ВС/9343713. Договір набирає чинності з 08.12.09. та діє протягом року.

22.10.10. у м. Києві сталася ДТП за участю транспортного засобу "Renault Symbol", д.н.з. АА 7539 СК, під керуванням Іскри В.В., та транспортного засобу "DAF", д.н.з АА 8519 ЕН, що належить ПАТ "АІТ", під керуванням Горенецького В.В., внаслідок якої застрахований транспортний засіб "Renault Symbol" отримав механічні пошкодження.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 19.07.11. в адміністративній справі № 3-5340 водія автомобіля "DAF", д.н.з. АА8519ЕН, Горенецького В.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк шість місяців.

З матеріалів справи вбачається, що приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "АІТ" (далі-відповідач-1), Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (далі - відповідач-2) про стягнення 22 202,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача-2, як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки, оскільки саме з вини особи, яка керувала транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у відповідача-2, сталася ДТП, наслідки якої визнано позивачем страховим випадком та здійснено виплату страхової суми.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2014р., припинено провадження у справі № 910/20685/13 в частині вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Публічного акціонерного товариства "АІТ".

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, б. 3; ідентифікаційний код 20344871) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, б. 32, літ. А; ідентифікаційний код 30859524) 20 275 (двадцять тисяч двісті сімдесят п'ять) грн. 33 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 644 (одну тисячу шістсот сорок чотири) грн. 75 коп. - судового збору.

В іншій частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" відмовлено.

На підставі рішення Господарського суду м. Києва від 22 липня 2014р. у справі №910/20685/13 Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» 22 грудня 2014р. виплатила на користь ПАТ «СК «УСГ» страхове відшкодування по полісу ОСЦПВВНТЗ №ВС/9343713 у розмірі 20275,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10504 від 22 грудня 2014р.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до, п. 33.1.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно п. правил дорожього руху Українит у разі причетності до дорожньо- транспортної пригоди водій зобов'язаний:

а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;

д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції;

е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди;

Пунктом 33.3 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» також встановлено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Однак, водій Горенецький В.В. самовільно залишив місце ДТП (що підтверджується постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.07.2011 р. у справі № 3-5340/2011р.), а також ні Відповідач, як власник забезпеченого транспортного засобу ні водій Горенецький В.В. не повідомили органи міліції про ДТП та не вжили вжити заходів для збереження слідів пригоди.

Окрім цього, відповідно до п.5 ч.1 ст. 989 Цивільного кодексу України Страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Також, п. 33.1.2 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані: вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Всупереч положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Договору страхування, ні Відповідач, ні водій Горенецький В.В. не повідомили Позивача про настання страхового випадку в порядку та строки передбачені ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він:

в) після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди.

ґ) не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1,2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Пункт 1 ст. і 172 Цивільного кодексу України передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Положення ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачають, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого утворює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин позивач просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "АІТ" страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 20 275,33 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 979 Цивільного кодексу України визначає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Вимогами ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" в редакції Закону України №2745-111 від 4 жовтня 2001 року страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Аб.1 ст.9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Аб.16 ст.9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно із ст.27 Закону України „Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до Правил добровільного страхування транспортних засобів №19-1 (далі правила), які зареєстровані Міністерством фінансів України за №0602903, а саме п. 7.1.4 Страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування Страхувальнику у порядку та на умовах, що передбачені цими Правилами та договором страхування.

Положеннями ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення відповідача викладені у відзиві стосовно того, що з тексту постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 19.07.2011 р. у справі № 3-5340/2011р. вбачається, що водій Горенецький В.В. «з місця ДТП поїхав» та доводи відповідача стосовно того, що водій Горенецький В.В. дізнався про наявність складеного на нього протоколу про адміністративне правопорушення він повідомив телефонним зв'язком фахівця з питань страхування Костянтина Михайловича Головача який станом на 22 жовтня 2010 року працював у Позивача страховим агентом, про настання страхового випадку, судом до уваги не приймаються, оскільки вказані обставини не є належними доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що водій Горенецький В.В. самовільно залишив місце ДТП (що підтверджується постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.07.2011 р. у справі № 3-5340/2011р.), а також ні Відповідач, як власник забезпеченого транспортного засобу ні водій Горенецький В.В. не повідомили органи міліції про ДТП та не вжили вжити заходів для збереження слідів пригоди, тому відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання трудових (службових) обов'язків.

Положеннями ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 20 275,33 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, зокрема судовий збір, то зазначені витрати покладаються на відповідача (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АІТ" (02121, м. Київ, вул. Автопаркова, буд. 7, код ЄДРПОУ 302573036) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (04050, м. Київ, вул. І. Білоруська, буд. 3, код ЄДРПОУ 20344871) 20 275 (двадцять тисяч двісті сімдесят п'ять) грн.. 33 коп. страхового відшкодування та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн.. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.032015р.

Суддя Трофименко Т.Ю.