Ухвала суду № 43355730, 26.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/307/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

26 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кобаля М.І.,

при секретарі Таран А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Бі Енд Ейч» та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Бі Енд Ейч» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року Приватного акціонерного товариства «Бі Енд Ейч» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві, в якому просили суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.08.2014 року № 0011722201, № 0011732201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2015 року зазначений адміністративний позов - задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем та відповідачем подано апеляційні скарги, в яких позивач просить постанову суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, відповідач просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянти аргументують тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини та надано не вірну правову оцінку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено планову документальну перевірку Приватного акціонерного товариства «Бі Енд Ейч» (код з ЄДР 20006513) з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 08.08.2014 року № 1288/26-59-22-01/20006513, де зазначено встановлені під час перевірки порушення податкового законодавства України, а саме:

заниження податку на прибуток на загальну суму 334 928 грн., у т.ч. за 3 кв. 2011 р. в сумі 22 135 грн., за 4 кв. 2011 р. в сумі 84 400 грн., за 1 кв. 2012 р. в сумі 14 696 грн., за 2 кв. 2012 р. - 28 281 грн., за 3 кв. 2012 р. - 19 474 грн., за 4 кв. 2012 р. - 113 787 грн., за 2013 р. - 52 155 грн.;

заниження податку на додану вартість на загальну суму 146 333 грн., в тому числі по періодах: за грудень 2012 року на суму 146 333 грн.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вирішуючи наявний спір, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до п. п. 14.1.13 Податкового кодексу України (далі - ПК України, ПКУ) безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Відповідно до п/п. 135.5.4. ПК України (в редакції на час прийняття спірного рішення) інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано узагальнений перелік МД з деталізацією операцій та власне ВМД щодо ввезення сувенірної продукції від United International Pictures B.V., Columbia Pictures Corporation Limited та The Walt Disney Company в період, який перевірявся.

Рекламні матеріали ввезені в режимі імпорту, у МД зазначено про нарахування ввізного мита, ПДВ. При ввезенні рекламні матеріали супроводжувались, крім іншого, інвойсами з ціновими показниками. Згідно із МД та деклараціями митної вартості при визначенні митної вартості застосовано резервний (шостий) метод визначення митної вартості товарів (рекламної продукції). Поставки рекламних матеріалів супроводжувались інвойсами кіностудій. Відомості щодо оскарження дій чи рішень митних органів у зв'язку із визначенням митної вартості за резервним методом - відсутні.

Так, з МД 125120105/2012/264424, яка надана з клопотанням від 05.02.2015 р. № 05/25-28, вбачається, що рекламна продукція до фільму «Мадагаскар 2» карнавальні костюми для дорослих, що були у використанні, у вигляді героїв мультиплікаційного фільму не має комерційної цінності, не для продажу або перепродажу, призначено для проведення рекламної компанії майбутнього анімаційного фільму. Аналогічно в інших МД міститься опис щодо інших рекламних матеріалів (окуляри пластикові (не призначені для носіння), набір ручок, пазли, кепки з козирком, ЮСБ-флеш накопичувачі, сумки, захисні футляри для мобільних телефонів тощо), - некомерційна поставка.

Як вбачається із змісту договорів між позивачем та кіностудіями (т. 2) Ліцензіар надає дистриб'ютору невиключне право продавати, рекламувати, кувати, збувати та просувати, розповсюджувати і користуватися правами на розповсюдження на території. Для кожного фільму на території дистриб'ютор має стягувати весь валовий дохід та має право враховувати та утримувати з валового доходу за кожен фільм суми у вказаному порядку черговості, визначеному у відповідних положеннях договорів.

Угодами передбачено, що для кожного фільму ліцензіар (кіностудія) має надати дистриб'ютору основні фотошаблони та рекламні допоміжні матеріали (разом «Рекламні матеріали»), доступні на території, у таких кількостях і на такі дати, які сторони угод взаємно погоджують як обґрунтовано необхідні, причому рішення ліцензіара буде вирішальним. Дистриб'ютор повинен використовувати тільки такі рекламні матеріали, які надаються або схвалюються ліцензіаром.

Наприклад, пунктом 9.2. угоди з Columbia Pictures Corporation Limited від 01.12.2010 р. передбачено, що ліцензіар не стягуватиме з дистриб'ютора (позивача) вартість, зокрема, рекламних матеріалів, наданих ліцензіаром, якщо тільки ліцензіар, на свій власний розсуд, не вирішить стягнути з дистриб'ютора плату за такі матеріали, у разі чого з дистриб'ютора буде стягнута вартість таких матеріалів за звичайними цінами продажу ліцензіара на такі матеріали.

Згідно з угодами на дистриб'ютора покладено обов'язок сплати всіх митних зборів, мита чи подібних видатків.

Згідно з п. 25 вказаної угоди після закінчення строку дії ліцензії дистриб'ютор повинен, якщо ліцензіар не розпорядився про інше, зберігати всі матеріали на такий фільм протягом 60 днів після закінчення строку дії ліцензії. Дистриб'ютор повинен дотримуватись інструкцій ліцензіара стосовно розпорядження матеріалами. Якщо ліцензіар не надає дистриб'ютору інструкцій, дистриб'ютор повинен знищити такі матеріали і надати офіційне підтвердження їх знищення.

За цими угодами позивачем сплачено кіностудіям роялті відносно чого до справи також залучено копії актів виконаних робіт.

Строк дії угод на час проведення перевірки сплив, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо відносин позивача з компаніями - Демонстрантами фільмів, наявними однотипними Генеральними договорами з цими особами передбачено, що всі авторські права та майнові права, зокрема всіх матеріалів, до яких включено рекламні матеріали, залишаються у виключній власності власника прав на фільм та матеріали відповідно до укладеної дистриб'ютором угоди з таким правовласником.

Пунктом 4.8. вказаних договорів передбачено тимчасове користування вказаними матеріалами. При цьому, п. 4.1. договорів передбачено повернення матеріалів не пізніше 24 годин після закінчення періоду демонстрації.

Відповідно до ст. 1 договорів кількість та умови надання рекламних матеріалів визначаються у додатках. Між тим, у наявних копіях додатків до Генеральних договорів відсутні умови щодо повернення рекламних матеріалів.

Позивачем до матеріалів справи надано копії договорів про надання послуг, укладених з ТОВ «Мувітранс» (Виконавець). Відповідно до умов вказаних договорів виконавець надає наступні послуги: з організації митного оформлення вантажів, доставка вантажів з митниць до складських приміщень Виконавця або до інших приміщень, послуги з формування відправлень та організації доставки відправлень, послуги із зберігання копій кінофільмів, друкованих та інших рекламних матеріалів замовника (позивача). При цьому, під матеріалами розуміються, крім іншого, друковані та інші рекламні матеріали, які є власністю, або знаходяться на правах ліцензії у замовника. Вказані угоди супроводжуються звітами про надання послуг з організації доставки відправлень, у т.ч. щодо доставки Демонстрантам рекламних матеріалів.

До матеріалів справи позивачем також надано копії договорів, укладених позивачем з ПП «Кіноекспрес», предметом яких було надання позивачу послуг: інформаційно-консультативних послуг з питань ЗЕД та митного оформлення вантажів, послуг з організації митного оформлення вантажів, послуг з організації доставки та перевезення відправлень (кореспонденції та вантажів) замовника (позивача) з місця зберігання до третіх осіб, а також надання послуг з повернення вантажу замовника після його використання, надання послуг із зберігання копій фільмів, анонсів та рекламних матеріалів замовника. Договори супроводжуються додатковими угодами щодо деталізації послуг, а також звітами про надання послуг з організації доставки відправлень.

З огляду на викладене вище, судова колегія звертає увагу, що угодами передбачено, що ліцензіар не стягує з позивача вартість рекламних матеріалів. До матеріалів справи не надано додаткових угод з кіностудіями, якими б передбачалось оплата за рекламні матеріали з боку позивача. Відсутні будь-які платіжні документи щодо сплати вартості рекламних матеріалів позивачем кіностудіям. З митних декларацій не вбачається ввезення цих матеріалів в режимі тимчасового ввезення. З наданих матеріалів не вбачається повернення (вивезення) матеріалів до експортера/виробника/ постачальника продукції в Україну. При цьому, як вже зазначалося, строк дії вказаних договорів закінчився, що у свою чергу передбачало повернення рекламних матеріалів ліцензіару. Сплата при митному оформленні митних платежів, ПДВ свідчить лише про сплату вказаних платежів. Сплата роялті не свідчить про оплату рекламних матеріалів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані матеріали охоплюються визначенням «безоплатно надані товари», наведеним у п/п. 14.1.13. ПК України, що у свою чергу передбачає включення вартості таких матеріалів до «інших доходів» згідно з п/п. 135.5.4. ПК України, однак, позивачем вказані дії не вчинено та не оскаржуються і не спростовуються арифметичні розрахунки вартості цих матеріалів, яка розрахована ДПІ, виходячи із супроводжуючих імпорт документів, та яка підлягає включенню до складу «інших доходів» позивача, а отже, колегія суддів зазначає про законність та обґрунтованість висновків ДПІ та суду за цим епізодом.

Щодо встановленого під час перевірки порушення позивачем п. п. 139.1.6 ПК України позивачем безпідставно віднесено до складу адміністративних витрат суми ПДВ та митних послуг, що сплачені при розмитненні сувенірної продукції для рекламних цілей, які отримані від нерезидента на безоплатній основі на загальну суму 170 602 грн., у т.ч. 2-4 кв. 2011 р. - в сумі 49 656 грн., у 2012 році - в сумі 66 046 грн., у 2013 р. - в сумі 54 900 грн. колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до п. п. 138.10.4 ПК України (в редакції на час проведення відповідних операцій), на положення якого посилається позивач, до складу інших витрат включаються, зокрема: суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), ….. за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 139.1.6 ПК України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

В даному випадку ПДВ сплачувалось під час митного оформлення, у зв'язку з чим слід зазначити, що відповідно до п. 206.1. ПК України під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Відповідно до п. 198.2. ПК України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно з п. п. 187.8 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. При цьому враховуються особливості, передбачені ст. 191 ПК України.

Таким чином, під час імпорту товарів, які в даному випадку ввозились для використання у господарській діяльності позивача, на чому він сам наполягає у позові, відповідні суми ПДВ враховуються у складі податкових зобов'язань та податкового кредиту, що не передбачає отримання платником додаткових податкових вигод у вигляді включення сум ПДВ при імпорті до складу витрат, а отже, вірним є висновок суду першої інстанції щодо безпідставності включення ПДВ при імпорті до складу витрат платника податків.

Разом з цим, судова колегія звертає увагу на порушення п. п. 138.10.3, п. 144.3 ПК України (що зазначені в акті перевірки), відповідно до якого позивачем безпідставно завищено адміністративні витрати на суму амортизації, що нараховувалась на основні засоби, які не використовувались у господарській діяльності підприємства на 84 000 грн., у т.ч. у 2012 році - 84 000 грн.

Так, положеннями ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо предмету доказування), а також той факт, що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи у суді правомірність свого рішення, посилатися на обставини та підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку податкового органу тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені податковим органом в Акті перевірки, що забезпечує при вирішенні спірних взаємовідносин дотримання принципу правової визначеності.

Проаналізувавши акт перевірки, колегія суддів відзначає, що не наведено жодних відомостей та конкретизації основних засобів, відносно яких зроблено вищенаведений висновок. Таким чином, ДПІ не доведено обставин, на яких ґрунтуються висновки Акту, та, відповідно, не доведено підстав для донарахуванням податку у зв'язку з наведеним, а тому зазначене рішення підлягає скасуванню в частині донарахування податку у розмірі 17640 грн. (ставка 21% із суми 84 000 грн.), а також у відповідному розмірі (25%) штрафні санкції - 4410 грн.

Щодо порушення п. п. 14.1.27 та п. 14.1.36, п. 138.2,п. 138.4, п. 138.8, п. п. 138.10.3 ПК України позивачем безпідставно віднесено до інших витрат (витрати на збут) суму витрат на розміщення зовнішньої реклами (біг-борди) сплачену на користь ТОВ «Медіа Експерт Плюс», яка, на думку ДПІ, не пов'язана з господарською діяльністю на загальну суму 639 913 грн., у т.ч. за 3 кв. 2011 р. в сумі 96 240 грн., за 4 кв. 2011 р. в сумі 118 673 грн., за 1 кв. 2012 р. в сумі 69 980 грн., за 2 кв. 2012 р. в сумі 134 672 грн., за 3 кв. 2012 р. в сумі 92 734 грн., за 4 кв. 2012 р. в сумі 127 614 грн. колегія суддів звертає увагу на таке.

Між позивачем та ТОВ «Медіа Експерт Плюс» 01.08.2011 р. та 01.01.2012 р. були укладені договори про надання рекламних послуг, до яких належало розміщення реклами про особу та/або її продукцію, про об'єкти інтелектуальної власності.

Надання послуг за договором оформлюється актами. У додатках деталізовано адреси місцезнаходження рекламних площ, періоди проведення рекламних компаній, вартість послуг. Передбачено надання фото-звіту.

Щодо оплати послуг виписано рахунки-факти, в яких деталізовано зміст послуг, а саме: зазначається про зміщення реклами певного фільму. Виписано податкові накладні та наявні проведені банком копії платіжних доручень щодо оплати послуг. Сторонами складено акти виконаних робіт. Загальна вартість вказаних послуг сторонами визнається та не заперечується.

Відносно доводів ДПІ, викладених в Акті перевірки, слід зазначити, що до матеріалів справи, крім актів та рахунків із деталізацією адрес, площ, вартості та найменувань фільмів, які за замовленням позивач рекламувалися, реальність вказаних операцій підтверджується також і фото-звітами з прив'язкою до певних вилиць та адрес. При цьому, ДПІ не заперечується, що відносно фільмів, які рекламуються, позивач має угоди з кіностудіями як дистриб'ютор, та не спростовується те, що надалі ці фільми демонструвалися за угодами з кінотеатрами.

Таким чином, в даному випадку сукупністю вказаних матеріалів, наданих із додатковими поясненнями, підтверджується як реальність вказаних операцій, так власне і прямий зв'язок замовленої реклами з господарською діяльністю позивача у сфері прокату фільмів, оскільки реклама потенційно збільшує валові збори від прокату, а відтак є пов'язаною із діяльністю позивача, а отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6, п. 201.10 ПК України, оскільки необґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ з вартості придбаного від ТОВ «Кіносвіт Діджитал» цифрового кінопроектора Barco DP2K для Digital Cinema та обладнання до нього на загальну суму 878 000 грн., у т.ч. ПДВ 146 333,33 грн., який придбано за договором від 28.08.2012 р. № 040812 колегія суддів звертає увагу на таке.

Між позивачем та ТОВ «Кіносвіт Діджитал» було укладено договір № 040812 від 28.08.2012 року на придбання обладнання та його встановлення. Право власності до покупця переходить за фактом складання видаткової накладної. Поставка проводиться протягом 45 календарних днів після дати першого платежу.

Обумовлено, що поставка здійснюється за місцем його встановлення - м. Чернівці, кінотеатр «Чернівці». Вартість - 1 040 814,90 грн. з ПДВ 173 469,15 коп. оплата розстрочена на період до 30 вересня 2013 року.

04.12.2012 року між сторонами складена видаткова накладна № РН-0000293 на поставку обладнання на суму 866 682 грн. з ПДВ - 144 447 грн. При цьому, накладною від 30.11.2012 р. оформлено також прийняття супутнього обладнання на суму 154 402,20 грн. з ПДВ - 25 733,70 грн.

Крім того, станом на 04.12.2012 р. між сторонами складено акт надання послуг щодо установки та настройки кінопроектора, щодо доставки по Україні на суму 19 730,70 грн. з ПДВ 3 288,45 грн.

Слід зазначити, що ДПІ не має претензій до позивача відносно двох останніх первинних документів.

За результатами виконання договору позивачу виписано податкові накладні: від 27.09.2012 р. № 15 на суму 162 814,90 грн. з ПДВ 27 135,82 грн. (на дату оплати), 04.12.2012 р. на суму 878 000 грн. з ПДВ 146 333,33 грн., що є спірною сумою податкового кредиту. Щодо оплати позивачем надано копії банківських виписок. При цьому, пояснення позивача за цією операцією супроводжується фото-фіксацією зовнішнього вигляду обладнання.

Між тим, 28.08.2012 р. позивачем також укладено договір № 25 з Головним широкоформатним кінотеатром вищого розряду «Чернівці» на поставку того самого обладнання вартістю 1 042 014 грн. з ПДВ - 173 669,15 грн. Оплата розстрочена до 25.05.2014 р. Як і у попередньому випадку складено видаткові накладні від 30.11.2012 р. на суму вартості супроводжуючого обладнання 154 882,20 грн. з ПДВ - 25 813,70 грн.

Крім того, 05.12.2012 р. складено видаткову накладну на передачу кінопроектора вартістю 867 162 грн. з ПДВ - 144 527 грн. Складено також акт від 05.12.2012 р. щодо виконання послуг по встановленню кінопроектору та щодо доставки обладнання по Україні на суму 19 970,70 грн. з ПДВ - 3328,45 грн. Між сторонами угоди також оформлено податкові накладні: від 27.09.2012 р. № 2102 на суму 100 000,01 грн. з ПДВ 16 666,67 грн. (на дату оплати), від 26.10.2012 р. № 14 на суму 17 000 грн. з ПДВ 2 833,33 грн. (на дату оплати), від 08.11.2012 р. № 1 на суму 23 000 грн. (на дату оплати), від 30.11.2012 р. № 12 на суму 14 882,20 грн. з ПДВ 2 480,37 грн., від 05.12.2012 р. № 1 на суму 887 132,70 грн. з ПДВ 147 855,45 грн.

В даному випадку, проаналізувавши положення ПК України щодо ПДВ, а саме: п. п. 14.1.36. (щодо визначення терміну «господарська діяльність»); п. п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п. п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі п/п та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку), суд приходить до наступних висновків.

Так, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкового кредиту та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних документів; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин.

В даному випадку, проаналізувавши наведене у сукупності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що сукупність вищезгаданих первинних документів та інших матеріалів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджують фактичне придбання та поставку обладнання. ДПІ не надано доказів на спростування наведеного та не доведено зворотного. При цьому, вбачається, що вчиняючи вказану операцію, позивач реалізовував продукцію з прибутком, тобто діяв з господарською метою, що у свою чергу дає всі підстави для формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ. Сам по собі перепродаж продукції не свідчить про зворотнє та не заборонений законодавством.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з Окружним адміністративним судом міста Києва про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційних скаргах не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Бі Енд Ейч» та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2015 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

М.І. Кобаль

(Повний текст Ухвали виготовлений 31 березня 2015 року)

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кобаль М.І.