Ухвала суду № 43354821, 24.03.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 669/1302/14-ц

Провадження № 22-ц/792/587/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Федорової Н.О.,

суддів - Карпусь С.А., Матковської Л.О.,

при секретарі - Кошельнику В.М.,

з участю: позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивачів - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 29 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» про захист прав споживачів, визнання третейської угоди недійсною,

в с т а н о в и л а:

3 листопада 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із вищевказаним позовом. В його обґрунтування зазначили, що 14 грудня 2007 року в смт. Білогір'я Хмельницької області між ОСОБА_4 та Кредитною спілкою «Центр фінансових послуг» (далі - КС «Центр фінансових послуг») було укладено кредитний договір № В-68/0028/07/52/28. За цим договором кредитна спілка надала ОСОБА_4 кредит на споживчі потреби у розмірі 21000 гривень. Виконання зобов'язань останньої було забезпечено договорами поруки, укладеними між КС «Центр фінансових послуг» та ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2

Того ж дня між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № В-68/0028/07/52/28, проте місцем вчинення цього правочину зазначено м. Київ. Відповідно до вказаної угоди, пункт 7.2 кредитного договору викладено у новій редакції та зазначено, що всі спірні питання, пов'язані з виконанням кредитного договору № В-68/0028/07/52/28 від 14 грудня 2007 року вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду.

На їхню думку, додаткова угода є третейською угодою, яка викладена у вигляді третейського застереження. Проте, така угода не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, вона не містить відомостей про найменування сторін та їх місцезнаходження,

________________

Доповідач у першій інстанції Давидюк О.І. Провадження № 22-ц/792/587/15

Суддя-доповідач Федорова Н.О. Категорія № 19, 27, 57

предмет спору, місце і дату укладення угоди. Крім того, відсутня вказівка про конкретно постійно діючий третейський суд, а регламент третейського суду, як невід'ємна частина третейської угоди, не розглядався.

Третейську угоду розцінюють, як недійсну, оскільки її умови по відношенню до них, як споживачів, є несправедливими. Так, на момент укладення кредитного договору вони не мали можливості змінити умови договору, шляхом складання протоколу розбіжностей остаточного погодження запропонованих умов, оскільки договором приєднання є додаткова угода.

Стверджують, що третейське застереження, зазначене у додатковій угоді, порушує їхні права, зокрема, право на судовий захист та вибір суду.

А тому, просили суд, уточнивши позовні вимоги, визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження в пункті 7.2 кредитного договору № В-68/0028/07/52/28 від 14 грудня 2007 року та в пункті 1 додаткової угоди до кредитного договору № В 68/0028/07/58/28 від 14 грудня 2007 року.

Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 29 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Непогоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, у якій просять скасувати його та ухвалити нове по суті позовних вимог. Рішення суду першої інстанції вважають незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Висновок суду першої інстанції про відсутність в спорі порушення їхніх прав вважають хибним та таким, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про третейські суди», рішенню Конституційного Суду України та іншим нормативним актам. Норми вказаних Законів не були враховані при укладенні та виконанні кредитного договору № В - 68/0028/07/52/28 від 14.12.2007 року.

Суд не врахував, що вони не брали участі у третейському розгляді, як його сторона, а тому були фактично позбавлені права на судовий захист. Окрім того, третейський суд не здійснює правосуддя.

Поза увагою суду залишилось те, що всупереч вимогам ст.ст. 14, 28, 30 Закону України «Про третейські суди», їх було позбавлено права приймати участь у призначенні чи обранні третейського суду та третейських суддів, приймати участь у визначенні правил третейського розгляду, а також права на вибір місця проведення третейського розгляду.

Окрім того, не враховано, що в порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» КС «Центр фінансових послуг» не надала їм один з примірників кредитного договору № В - 68/0028/07/52/28 від 14.12.2007 року. Відповідач ігнорував їхні неодноразові заяви про надання одного з примірників договору. Лише у січні 2015 року на вимогу суду його було надіслано. На їхню думку, зазначене свідчить про істотний дисбаланс взаємних прав та обов'язків, оскільки кредитна спілка не надала їм належної інформації під час укладення договору.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось рішення Конституційного Суду України від 10 листопада у 2011 року у справі № 15-рп/2011, у якому роз'яснено, що положення п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладання так і виконання такого договору.

Стверджують, що у 2010 році вони не отримували ні позовної заяви КС «Центр фінансових послуг», ні будь-яких повідомлень про засідання третейського суду. Рішення третейського суду від 3 вересня 2010 року ухвалювалось без їхньої участі. Про нарахування і стягнення кредитного боргу за вказаним рішенням у розмірі 38493 грн. 13 коп. вони дізнались лише після відкриття виконавчого провадження Білогірським РУЮ ДВС та відрахувань із заробітної плати. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про рішення третейського суду від 29 квітня 2013 року по справі № 204/13 та про відкриття виконавчого провадження довідались лише в листопаді 2014 року.

В порушення вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України суд неправильно застосував до виниклих правовідносин строк позовної давності, оскільки не врахував, що його перебіг починається зі спливом строку виконання зобов'язання (27.12.2012 року).

Суд недостатньо дослідив фактичне виконання договору, не звернув увагу на докази які надавались в судовому засіданні ними та їхнім представником.

Не погоджується із висновком суду про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знали про рішення третейського суду від 3 вересня 2010 року та про виконавче провадження, оскільки кредитний борг погасили до жовтня 2011 року, а тому мали можливість раніше, з дотриманням строків позовної давності, звернутись до суду за захистом своїх прав. Зазначає, що такий висновок суперечить дійсним поясненням останніх, наданих у судовому засіданні, відповідно до яких черговий платіж був здійснений у червні 2014 року. Окрім того, суд не врахував, що виконавче провадження по рішенню третейського суду від 3 вересня 2010 року не закрите і вони сплачують заборгованість.

Вважають, що самостійний вибір відповідачем постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов'язок» також свідчить про існуючий дисбаланс взаємних прав та обов'язків. Окрім того, у кредитному договорі не зазначено назви суду, а його регламент не був невід'ємною частиною договору та не надавався їм разом із договором. Зазначена обставина позбавила їх можливості ознайомитись з змістом регламенту та умовами розгляду справи у третейському суді.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, представник позивачів ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу з мотивів, які в ній зазначені. Пояснили, що жодне рішення третейського суду не оскаржували, хоча з ними і не згідні.

Представник кредитної спілки правом на безпосередню участь у судовому засіданні не скористався, надіслав до суду заперечення, у якому просив апеляційну скаргу відхилити, вважаючи її безпідставною.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Давши належну оцінку доказам у справі, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, дана їм правильна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.

Судом встановлено, що 14 грудня 2007 року між КС «Центр фінансових послуг» та позичальником ОСОБА_4, а також поручителями ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, було укладено кредитний договір № В-68/0028/07/52/28, відповідно до якого КС «Центр фінансових послуг» надала позичальнику в кредит грошові кошти в сумі 21000 грн. (а.с. 67, 115).

Виконання зобов'язань ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором забезпечувалось укладеними з ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 договорами поруки, відповідно до умов яких вони, як поручителі, зобов'язалися перед КС «Центр фінансових послуг» відповідати солідарно з позичальником за своєчасне та повне виконання зобов'язання за кредитним договором від 14 грудня 2007 року № В-68/0028/07/52/28 (а.с. 117-119).

Також, між КС «Центр фінансових послуг» та позичальником ОСОБА_4, а також поручителями ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 14 грудня 2007 року було укладено додаткову угоду до вказаного договору, відповідно до якої пункт 7.2 договору було змінено та викладено в новій редакції, а саме визначено, що: «Всі спірні питання, пов'язані з виконанням кредитного договору № В-68/0028/07/52/28 від 14 грудня 2007 року вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду» (а.с. 116).

Рішенням третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов'язок» від 3 вересня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь кредитної спілки «Центр фінансових послуг» 11 161, 63 грн. несплачених вчасно процентів, 9 131,50 грн. пені, 10 500 грн. штрафу, 500 грн. третейського збору, 7 200 грн. витрат на правову допомогу, а всього 38 493 грн. 13 коп. (а.с. 41, 42).

Рішенням цього ж суду від 29 квітня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь кредитної спілки «Центр фінансових послуг» 11550 грн. неповернутої вчасно частини кредиту, 23 874, 72 грн. несплачених вчасно процентів за період з 13.08.2010 року по 26.04.2013 року, 2 000 грн. витрат на правову допомогу, 700 грн. третейського збору, 9 005,50 грн. пені за період з 30.03.2012 року по 26.04.2013 року, а всього 47 129 грн. 92 коп. (а.с. 54, 55).

На виконання даних рішень 10 грудня 2010 року та 14 листопада 2013 року відповідно Печерським районним судом м. Києва були видані виконавчі листи (а.с. 153, 155, 160, 166, 137, 140, 143, 146), а 11 березня 2011 року, 15 березня 2011 року, 24 березня 2014 року та 23 грудня 2013 року відповідно Білогірським районним управлінням юстиції відкрито виконавчі провадження по їх виконанню (а.с. 151, 156, 162, 168, 138, 142, 144, 147). Постановами даного відділу юстиції від 20 лютого 2012 року, від 9 листопада 2012 року, від 30 листопада 2012 року звернено стягнення на пенсію боржника ОСОБА_2 (а.с. 158), на заробітну плату ОСОБА_1 (а.с. 164) та на заробітну плату ОСОБА_5 (а.с. 170, 172).

Стаття 5 Закону України «Про третейські суди» (надалі - «Закон») встановлює, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Частина 1 статті 2 Закону визначає третейську угоду як угоду сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Норми ст. 12 Закону встановлюють, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Крім того, ст. 12 Закону передбачила, що третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

При цьому, третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує (ч. 4 ст. 12 Закону). У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною (ч. 7 ст. 12 Закону).

Судом встановлено, що кредитний договір та додаткова угода до нього (а.с. 116) скріплені печаткою КС «Центр фінансових послуг» та підписані всіма сторонами: від імені кредитної спілки - головою правління ОСОБА_8, а також позичальником ОСОБА_4 та поручителями ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5

В той же час, позивачі, звертаючись з позовом до суду, стверджують про невідповідність укладеної між сторонами третейської угоди нормам ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В свою чергу норми ч.ч. 2 - 5 ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено, що між сторонами 14 грудня 2007 року була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження з простим посиланням на постійно діючий третейський суд. При цьому, зміст вказаної угоди не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства і держави, його моральним засадам. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Доказів на підтвердження невідповідності угоди чинному законодавству та відсутності волевиявлення сторін на її укладення суду надано не було. У зв'язку з вищевикладеним, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання третейської угоди недійсною з підстав, передбачених ч.ч. 2 - 5 ст. 203 ЦК України.

Доводи апелянтів про те, що вони не брали участі у третейському розгляді, як його сторони, а тому були фактично позбавлені права на судовий захист, під час розгляду даного предмету спору (визнання третейської угоди недійсною) значення не мають. Так, участь сторін у судовому засіданні третейського суду та їх виклик здійснюється у порядку, передбаченому ст.ст. 15, 39 Закону України «Про третейські суди». Однак, підстави порушення даних норм можуть бути предметом розгляду іншої справи.

Посилання апелянтів на те, що укладенням оспореної третейської угоди порушено їх право на звернення до суду за захистом своїх прав не ґрунтуються на нормах закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Доводи апелянтів про те, що всупереч вимогам ст.ст. 14, 28, 30 Закону України «Про третейські суди», їх було позбавлено права приймати участь у призначенні чи обранні третейського суду та третейських суддів, приймати участь у визначенні правил третейського розгляду, а також права на вибір місця проведення третейського розгляду не грунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 14 Закону України «Про третейські суди» у постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.

Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду, який не повинен суперечити цьому Закону.

З питань, не врегульованих регламентом третейського суду або третейською угодою у третейському суді для вирішення конкретного спору щодо правил третейського розгляду, третейський суд застосовує норми цього Закону та може визначити власні правила третейського розгляду лише в тій частині, що не суперечить принципам організації та діяльності третейського суду, які визначені цим Законом (ч.ч. 3, 4 ст. 28 Закону України «Про третейські суди»).

Місцем проведення третейського розгляду справи у постійно діючому третейському суді є місцезнаходження цього третейського суду (ч. 1 ст. 30 Закону України «Про третейські суди»).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у додатковій угоді від 14 грудня 2007 року домовились, що всі спірні питання, пов'язані з виконанням кредитного договору № В-68/0028/07/52/28 від 14 грудня 2007 року, вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду.

Постійно діючим третейським судом в Україні є третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов'язок», місце розташування якого: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 5, що є загальновідомою та доступною інформацією. Призначення та обрання третейських суддів в ньому здійснюється із затвердженого списку третейських суддів.

Отже, підстави вважати, що даною угодою були порушенні вимоги ст. 203 ЦК України, зокрема, ч. 1, відсутні.

Твердження позивачів про те, що кредитна спілка не надала їм належної інформації під час укладення договору про його умови, примірників договору, не ґрунтуються на матеріалах справи. Натомість, позивачі, погашаючи частково борг по кредитному договору, фактично визнавали і його укладення, і умови, на яких він укладений. Питання про його розірвання не ставили.

Разом з тим, посилання суду першої інстанції на застосування строку позовної давності є зайвим, оскільки порушення прав позивачів не встановлено, а отже, не могли бути і пропущені строки їх захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги не можна визнати переконливими, оскільки вони не містять доказів, які б простували висновки суду першої інстанції та впливали на законність судового рішення.

Судом першої інстанції дотримані вимоги матеріального закону, всебічно, повно і об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка, тому підстав для скасування його рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявленого позову не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 29 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Н.О. Федорова