Вирок № 43353200, 26.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Крим. провадження № 645/7127/14-к Головуючий 1 інстанції: Федорова О.В.

Провадження № 11-кп/790/367/15 Доповідач: Очеретний С.С.

Категорія: : ч.1 ст.121 КК України

ВиРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого-судді Очеретного С.С.,

суддів Алексєєва О.О., Савенка М.Є.,

секретаря Корецької М.І.,

за участю прокурора Мазепіної М.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Харкові кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Фрунзенського району м. Харкова на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Харкова, громадянин України, не працюючий, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2,

засуджений за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов'язків передбачених п.2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Як встановив суд, ОСОБА_1 09.07.2014 року приблизно о 00:30 год. знаходячись у квартирі АДРЕСА_3, куди він прибув разом із своєю донькою ОСОБА_4, цивільною дружиною ОСОБА_5 та її подругою ОСОБА_6, з метою допомоги ОСОБА_6 владнати конфлікт між останньою та її співмешканцем ОСОБА_3, який із своїм другом ОСОБА_7 вже знаходились у вказаній квартирі, у ході сварки, яка переросла у бійку, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 штовхав та вдарив цивільну дружину ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, направлених на навмисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, побутовим ножем, який обвинувачений взяв зі столу у кухні вказаної квартири, підійшов до ОСОБА_9 та знаходячись в положенні стоячи обличчям до обличчя, діючи умисно, наніс йому один удар ножем, який знаходився в його правій руці, в область грудної клітини зліва, в результаті чого, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1648/14 від 27.08.2014 року, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді колото-різаного поранення грудної клітини ліворуч, яке призвело до виникнення лівостороннього посттравматичного гемопневматораксу, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент їх заподіяння.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років. При цьому, прокурор також зазначає, що на його думку суд першої інстанції дав вірну оцінку діям засудженого, проте призначив покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у вигляді мінімальної санкції, передбаченої даною статтею із подальшим застосуванням до засудженого положень ст. 75 КК України, яке явно не є достатнім та справедливим.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, думку обвинуваченого та його захисника ОСОБА_2 про залишення апеляційної скарги без задоволення, потерпілого ОСОБА_3, який просив не позбавляти волі обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції з достатньою повнотою встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано прийшов до висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК України.

Доводи прокурора в апеляційній скарзі про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України позбавлені підстав, оскільки судом правильно було встановлено, що ОСОБА_1 на прохання цивільної дружини ОСОБА_3 приїхав в квартиру, де мешкав потерпілий ОСОБА_3, з метою допомогти владнати конфлікт між ним і його цивільною дружиною. Встановлено також, що в ході конфлікту ОСОБА_1 наніс лише один удар кухонним ножем, який він взяв на кухні квартири потерпілого, хоча мав реальну можливість продовжити злочинні дії і йому ніщо не заважало. Із встановлених обставин судом першої інстанції вбачається, що ОСОБА_1 не мав умислу на позбавлення життя потерпілого.

Згідно пунктів 4 та 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я» - замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, тобто коли особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки і бажає їх настання. Якщо такий умисел не встановлено або особа діяла з неконкретизованим умислом, то такі дії належить кваліфікувати за наслідками, які фактично настали.

За таких обставин нанесення одного ножового удару в область грудної клітини, та поведінка обвинуваченого після нанесення удару ножем потерпілому, а також підтвердження потерпілим факту відсутності перешкод для продовження нанесення обвинуваченим йому ударів ножем, свідчить наявність у ОСОБА_1 умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень на ґрунті особистих неприязних стосунків, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, бо ОСОБА_1 не довів своїх злочинних намірів на умисне вбивство потерпілого до кінця по незалежним від нього обставинам є необґрунтованими.

До того ж прокурор, також, у другій частині апеляційної скарги вказує на те, що суд під час постановлення вироку по справі дав вірну оцінку діям обвинуваченого, але вважає, що призначене покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у вигляді мінімальної санкції, передбаченої даною статтею, із подальшим застосуванням до обвинуваченого ст. 75 КК України, не є достатнім і справедливим.

За таких підстав апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, в частині доводів про м'якість призначеного покарання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України.

Колегія суддів вважає, що при призначенні ОСОБА_1 покарання судом першої інстанції в достатній мірі не були враховані вимоги ст.ст. 65, 75 КК України, у зв'язку з чим суд помилково дійшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання з випробовуванням.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

В обґрунтування можливості призначеня покарання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що відповідно до положень ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, відомості про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має двох неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6, донька ОСОБА_4 має ряд захворювань, раніше не був судимий, за місцем проживання характеризується позитивно. Суд, також, визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1 - щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

На думку колегії суддів, суд у вироку недостатньо обґрунтував призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, а також не навів у вироку переконливих доводів в обґрунтування прийнятого рішення.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з кваліфікації злочинів, а також особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення, як це рекомендовано п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення покарання судами кримінального покарання».

Колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробовуванням є необґрунтованим, оскільки поза увагою суду залишився характер суспільної небезпеки вчиненого злочину, який є тяжким. Суд не врахував, що після конфлікту з потерпілим, ОСОБА_1 на кухні взяв знаряддя злочину - ніж, а також не врахував в достатній мірі характер і локалізацію заподіяного потерпілому пошкодження у вигляді колото-різаного поранення грудної клітки ліворуч, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент їх заподіяння.

За таких обставин колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_1 судом першої інстанції від відбування покарання є неправильним, а тому вирок суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підлягає скасуванню з ухваленням свого вироку у цій частині згідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, наведені вище відомості про особу обвинуваченого та встановлені пом'якшуючі та відсутність обтяжуючих обставин.

Колегія суддів вважає, що такі пом'якшуючі обставини як щире каяття ОСОБА_1 у вчиненому злочину за ч. 1 ст. 121 КК України, сприяння розкриттю злочину, скоєння злочину вперше, що у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

За таких обставин, виходячи із засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, керуючись ст. 65 КК України, з урахуванням всіх інших обставин, наведених вище, а також ступеню тяжкості здійснення обвинуваченим злочину, колегія суддів вважає можливим призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.

На думку колегії суддів, таке покарання є справедливим та при його реальному відбуванні сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним кримінальних правопорушень.

За наведених вище підстав, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а вирок суду - скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст.ст. 370, 374, 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - задовольнити частково.

Вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1, в частині призначеного покарання із застосуванням ст. 75 КК України скасувати, та ухвалити свій вирок.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

В решті вирок щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_1 в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Головуючий:

Судді: