Ухвала суду № 43350953, 25.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/345/15

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Суворова В.О.,

Сватаненка В.І.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг України" до ОСОБА_3, за участю 3-ої особи ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

встановила:

У січні 2014 року позивач звернувся до суду з зазначеними позовними вимогами та просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у розмірі 27669120,08 грн. за кредитним договором № CM-SME 502/179/2008 від 08.07.2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки за нотаріально-посвідченим іпотечним договором (майнова порука) від 08.07.2008 р.: на земельну ділянку, площею 1,77 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що належить відповідачці (іпотекодавцю) ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу предмета іпотеки згідно діючого законодавства України через органи Державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 9971961,23 грн., вартість якої була визначена сторонами іпотечного договору, та стягнути з відповідачки ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі 3654 грн., мотивуючи це невиконанням позичальником ОСОБА_4 перед Банком своїх кредитних зобов'язань по сплаті тіла кредиту та відсотків за його користування.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2014 року позовні вимоги задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" у розмірі 27669120,08 грн., за кредитним договором № CM-SME 502/179/2008 від 08.07.2008 р., - звернуто стягнення на предмет іпотеки за нотаріально-посвідченим іпотечним договором (майнова порука) № CM-SME 502/179/2008 від 08.07.2008 року: на земельну ділянку, площею 1,77 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), і належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на праві власності - шляхом продажу вищевказаного предмета іпотеки згідно діючого законодавства України через органи Державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 9971961,23 грн. (вартість земельної ділянки в іпотечному договорі).

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654 грн..

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг України", суд першої інстанції виходив з того, що оскільки боржник ОСОБА_4 не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а майновим поручителем виступала ОСОБА_3, то Банк має право у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 08.07.2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" (правонаступником якого є АТ "ОТП Банк" і який згідно із договором купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги відступив право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки позивачу ТОВ "ОТП Факторинг Україна") та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит на споживчі цілі у 650000 доларів США на строк до 08.07.2023 року під 6% річних (а.с.7-14).

У якості забезпечення виконання позичальником ОСОБА_4 своїх кредитних зобов'язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3, як майновим поручителем і іпотекодавцем - був укладений і нотаріально-посвідчений іпотечний договір від 08.07.2008 року (реєстр. №2801), відповідно до якого відповідачка ОСОБА_3 передала в іпотеку Банку земельну ділянку, площею 1,77 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий НОМЕР_1 і належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на праві власності (а.с.15-21).

Згідно із п. 4.1.1 ст. 4 ч. 2 кредитного договору - за порушення прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позичальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення, при чому, пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Оскільки позичальник не в повному обсязі погасив заборгованість, то станом на 09.01.2014 року, заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором складає 27669120,08 грн., з яких :

- заборгованість по кредиту - 646767,58 доларів США, що складає 5169613,27 грн.;

- заборгованість по відсотках (за період з 10.11.2008 р. - 01.12.2009 р.) - 97677,36 доларів США, що складає 780735,14 грн.;

- заборгованість по пені (за період з 09.01.2013 р. по 09.01.2014 р.) - 2717224,03 доларів США, що складає 21718771,67 грн.;

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що витікають із кредитних правовідносин" право вибору способу захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч.1 ст.20 ЦК України, ст.ст. 3, 4 ЦПК України).

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.

Відповідно до положень 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно ст.ст. 554, 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при якому настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

Відповідно до умов кредитного договору до обов'язків відповідача (позичальника) було покладено точно в строки, обумовлені в кредитному договорі, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України при порушенні боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що також зазначено у договорі поруки.

Відповідно до ст. 553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов'язання, а також відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.

Причини невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором ніяким чином не можуть впливати на виконання поручителем зобов'язань по даному договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 12 ЗУ "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 15 ЗУ "Про іпотеку" іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним Кодексом України, є чинними при їх іпотеці.

Згідно зі ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтями 37 та 38 ЗУ "Про іпотеку" встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюються до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України.

Відповідно до п. 37 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що витікають із кредитних правовідносин" невиконання вимог ч. 1 ст. 35 ЗУ "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання - не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає ст. 124 Конституції України.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції у порушення вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України не зменшив розмір неустойки, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (пені) може бути зменшений за рішенням суду - якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, зменшення розміру неустойки (пені) - є правом, а не обов'язком суду.

Крім того, представником відповідачки ОСОБА_3 не надано доказів неправильності розрахунків пені та свого розрахунку суми пені, який би спростовував розрахунок, наданий Банком.

Також колегія суддів звертає увагу, що розрахунок пені, який був наданий позивачем був нарахований за період з 09.01.2013 року по 09.01.2014 року, тобто за один рік, а не за весь час не сплати заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання представника відповідачки на завищений розмір пені з огляду на вимоги Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", враховуючи при цьому, що проти вказаного розрахунку пені заперечує саме представник майнового поручителя.

Також посилання представника ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.01.2011 року, яким було стягнуто з ОСОБА_4, ТОВ "Майя", ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість у розмірі 5820615,91 грн. за кредитним договором № CM-SME502/179/2008 від 08.07.2008 року, та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість у розмірі 1134730 грн. за кредитним договором № ML-501/023/2008 від 08.02.2008 року (а.с.102-104), є необґрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу, оскільки представником не було надано доказів щодо виконання зазначеного рішення. А враховуючи те, що Банк звернувся з позовними вимогами щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, можна зробити висновок, що вказане рішення не виконано.

Відповідно до п. 37 зазначеної вище Постанови Пленуму ВССУ, у 30-ти денний термін, АТ "ОТП Банк", а в подальшому позивачем ТОВ "ОТП Факторинг Україна", на адресу майнового поручителя ОСОБА_3 - були направлені досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитом від 25.12.2008 року (вих. № 22-3-2/50297) та від 08.01.2014 року (вих. № 200074859) з вимогою про погашення боргу та попередженням майнового поручителя ОСОБА_3 з посиланням на ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, банк вправі задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з відшкодуванням витрат банку по отриманню виконавчого напису за рахунок сум, отриманих від реалізації предмета іпотеки (а.с.27-30).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що навіть у випадку неотримання вищевказаних досудових вимог ОСОБА_3 (як стверджував її представник) це не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції законно і обґрунтовано задовольнив вимоги позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на ЗУ "Про захист прав споживачів" оскільки, до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, застосування зазначеного Закону можливо у разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Також суд не може прийняти до уваги посилання представника відповідачки на Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки предметом іпотеки виступає земельна ділянка, а не житло.

Відповідно до ст. 25 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється встановлювати окремим споживачам банківських послуг будь-які переваги, або більш сприятливі умови, ніж іншим клієнтам банку за аналогічними договорами.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин і закон, який їх регулює.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, є законним та справедливим, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.О. Суворов

В. І. Сватаненко