Рішення № 43348077, 26.03.2015, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________

Справа № 299/4020/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.03.2015 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Дорда Д.В., за участі представника позивача - адвоката Дидинської Б.М., представників відповідачів - ОСОБА_2, адвоката Попович В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, Виноградівської районної державної адміністрації про визнання свідоцтва про право власності на будинок частково недійсним, визнання права власності на 1/3 частину будинку, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення в будинок,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 звернувся до Виноградівського районного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_5, та ОСОБА_7, Виноградівської РДА про визнання свідоцтва про право власності на будинок частково недійсним, визнання права власності на 1/3 частину будинку, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення в будинок.

Під час судового розгляду справи до суду звернулася ОСОБА_8 (раніше - ОСОБА_8) із заявою від 09.02.2014 року про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яку ухвалою суду від 10.02.2015 року, занесеною до журналу судового засідання задоволено, та ОСОБА_8 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (а.с. 65, 66).

В обгрунтування позову позивач вказує на те, що до 28 січня 2014 року він проживав разом зі своєю дружиною в будинку по АДРЕСА_1. Відповідачі є його батьками та вже тривалий час проживають за кордоном - в Угорщині та США, куди виїхали на постійне місце проживання. Будинок зареєстрований за батьком.

У 2013 році відносини між ним і батьками погіршилися та батьки поставили йому вимогу виселитися з вагітною дружиною з будинку. На що він відмовився, оскільки постійно в ньому проживав, а у 2012 році зробив ремонт за власні кошти. Після чого довірена особа батька ОСОБА_2 вжила всіх заходів, щоб створити йому, позивачеві, і його дружині нестерпні умови: відрізала всі комунікації в будинку, а 28 січня 2014 року замінила навісні і врізні замки на дверях воріт огорожі, житлового будинку та всіх господарських будівель, що підтверджується листом від 31 січня 2014 року, який ОСОБА_2 направила на його адресу.

Спірний будинок був побудований в 1962 році його батьками. Старий номер будинку - № 18 змінений на № 19, що стверджується довідкою директора КП «ВРБТІ» за № 75 від 28 березня 2014 року. Загальна площа будинку 103,7 кв. м. , в тому числі житлова - 42,00 кв.м. Біля будинку є надвірні споруди: веранда, літня кухня, три сараї, гараж, корівник, свинарник, сіновал, майстерня, вбиральня, ворота та огорожі.

Розпорядженням за № 138 голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 20 березня 2000 року визнано право власності на цей будинок за ОСОБА_10. На підставі цього розпорядження 22 березня 2000 року було видано свідоцтво про право власності, яке зареєстроване в реєстровій книзі № 1, реєстровий запис № 76, сторінка № 76.

Позивач вважає, що має право власності на 1/3 частину будинку та земельної ділянки, на якій розташований будинок. Відтак, розпорядження РДА за № 138 від 20 березня 2000 року та свідоцтво про власності на будинок, яке на видано на ОСОБА_10 є недійсними в 1/3 частині, при цьому зсилається на наступне.

Дворогосподарство, з приводу якого виник спір, до 15 квітня 1991 року відносилось до суспільної групи - колгоспний двір, що підтверджується довідкою за № 02-09/27 від 10.02.2014 року, виданою сільським головою В.В. Біров. Довідка видана на підставі погосподарських книг, які зберігаються на сільській раді, починаючи з 1980 року. На час припинення колгоспного двору в ньому проживали та не втратили право на частку в дворі: він, позивач, батько - ОСОБА_5 та мати - ОСОБА_11.

У зв'язку з тим, що він та батьки до припинення колгоспного двору, що мало місце 15 квітня 1991 року, коли відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року №885-ХП введений в дію Закон України "Про власність", не втратили права на частку в майні колгоспного двору, то на підставі положень ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР (1963 року) набули право власності на вказаний будинок як на майно колгоспного двору в рівних частках. Отже, кожному з них належить по 1/3 частині житлового будинку з надвірними будівлями та земельна ділянка в 1/3 частині для обслуговування будинку.

Як власник 1/3 частину будинку він, позивач, відповідно має право на проживання та користування будинком. ІНФОРМАЦІЯ_10 у нього народилася дочка ОСОБА_12. Крім спірного будинку, у якому він прожив з народження і до січня 2014 року, іншого житла не має. Та обставина, що дитина не має місця реєстрації, унеможливлює отримання соціальної допомоги при її народженні. За таких обставин вимушений звернутися до суду за захистом свого права.

В частині строку звернення до суду позивач вважає, що такий ним не пропущено. Зокрема, вказує на те, що згідно п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» на пред'явлення позову про витребування належного громадянинові майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений ст.50 Закону "Про власність" і ст.71 ЦК України (в редакції 1963 року) трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом. У тих випадках, коли правовстановлюючі документи на майно, придбане кількома особами з метою створення спільної власності, оформлені на одного з них і всі вони користувалися цим майном, строк позовної давності для вимог про право на майно учасника спільної власності, не зазначеного у правовстановлюючому документі, обчислюється відповідно до ст. 76 ЦК з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися, що його право на це майно оспорюється, а не з часу оформлення угоди на придбання майна. Про те, що будинок зареєстрований за батьком, йому, позивачеві, стало відомо від батька у 2012 році, а в січні 2014 року йому створили неможливі умови для проживання у зв'язку із заміною довіреною особою батька замків на дверях та огорожі.

Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідачів надали письмові заперечення (а.с.75-76, 77-79, 87-88) згідно яких вказують на відсутність належних та допустимих доказів того, що спірне дворогосподарство було колгоспним двором. Відомості, надані Великопаладською сільською радою Виноградівського району про віднесення дворогосподарства до цієї суспільної категорії не можуть вважатись належними та допустимими доказами у зв'язку з тим, що не містять будь-яких посилань, на підставі чого в погосподарських книгах дане дворогосподарство було віднесено до категорії колгоспного двору і чи було дотримано при цьому порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, який визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками № 69. На ствердження правильності та обґрунтованості віднесення дворогосподарства до колгоспного двору позивачем не представлено докази про прийняття до членів колгоспу, а так само і періоди трудової діяльності в колгоспі відповідачів.

Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на ствердження того, що станом на 15.04.1991 року він не втратив право на частку в майні "колгоспного двору", а саме, що він не менше трьох років підряд до цієї дати брав участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору і його внесок є значним. Крім того, позивач визнав ту обставину, що участі в будівництві будинку, на частину якого він претендує, не брав, оскільки такий збудовано ними, відповідачами, за власні кошти і власною працею ще задовго до народження дітей - ОСОБА_13, 1974 р.н. і ОСОБА_13 ОСОБА_8, 1967 р.н.

Позивача з будинку ніхто не виселяв. Навпаки він, позивач, своїми діями вжив всі заходи по руйнуванню і знищенню нормальних умов проживання у будинку. Зокрема, проживаючи в будинку зі своєю дружиною, він вчинив пошкодження майна, яке неможливо було відокремити і вивести, а все рухоме майно, що можна було вивести - викрав, вивіз з домогосподарства, усього на загальну суму приблизно 500000 гривень. За таких обставин відповідачі заперечують проти вселення в їхній будинок позивача. Дитина позивача не може бути вселена в будинок, тому що в ньому не народилася, та згідно закону реєструється і проживає за місцем проживання матері - с.Підвиноградів Виноградівського району.

Також відповідачі вказують на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого права, яке ніким і не порушувалось. Зокрема, твердження позивача про те, що про порушення свого права, а саме, про оформлення права власності на спірний будинок в цілому на відповідача ОСОБА_5, він дізнався тільки в 2012 році, є голослівним і нічим не підтвердженим. Вони, відповідачі, піклуючись про добробут свого сина та його забезпеченість, знаючи про обізнаність ОСОБА_4 про виготовлення правовстановлюючих документів на будинок на ім'я ОСОБА_5 в цілому, домовились з сином про те, що дозволять йому проживати в спірному будинку до того часу, поки він не забезпечить себе житлом з їх допомогою. Позивач проживав у будинку з 2002 року сам, а з 2010 року зі своєю дружиною. В 2010 році позивач викрав з будинку всі правовстановлюючі документи, оформлені в 2000 році, у зв'язку з чим відповідач ОСОБА_10 змушений був їх поновляти.

Отже, твердження позивача, про те, що він дізнався про порушення свого права тільки в 2012 році не відповідають дійсності. Жодних будь-яких поважних причин пропуску звернення до суду з зазначеним позовом, а також про наявність підстав для переривання

Як вбачається з документів представлених суду на виконання вказаної ухвали (відповіді з РДА та Виноградівського РБТІ), будь-які відомості про те, що будинок в АДРЕСА_1 переданий у власність ОСОБА_5 саме як голові колгоспного двору, в них відсутні, а подані позивачем довідки В.Паладської сільської Ради Виноградівського району про віднесення спірного дворогосподарства до суспільної категорії колгоспних дворів, як нами зазначалось в запереченні, не можуть вважатись належними та допустимими доказами в даній справі, в зв'язку з тим. що не містять будь-яких посилань, на підставі чого в негосподарських книгах дворогосподарство по АДРЕСА_1 було віднесено до категорії колгоспного двору і чи було дотримано при цьому порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, який визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), а згодом - Вказівками № 69.

Не заслуговують на увагу і твердження позивача та його представника про те, що про порушення свого права, а саме, про оформлення права власності на спірний будинок в цілому на відповідача ОСОБА_5 він дізнався тільки в 2012 роді і з цих підстав не пропустив позовної давності, тобто строку на звернення до суду з позовом про захист свого (нібито ) порушеного права, з слідуючих міркувань.

Відповідачами ОСОБА_4 було дозволено проживати в спірному будинку і з 2010 року останнім від відповідачів (його батьків) отримувались грошові кошти для поліпшення його житлових умов, в тому числі і проведення ремонту спірного будинку. Даний факт встановлено рішенням Виноградівського районного суду від 26.09.2013 року № 299/2844/13-ц, яке набрало законної сили.

У відповідності до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно Постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питанім практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ГПК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо.

Отже, твердження позивача та його представника про те, що проживаючи в спірному будинку від самого народження, ведучи господарство і сплачуючи комунальні платежі тощо і до часу звернення до суду, останній не був обізнаним про те, що будинок зареєстрований на ОСОБА_5, не відповідають дійсності і є спробою ввести суд в оману щодо фактичних обставин справи.

Крім того, Європейський суд з прав людини 20 жовтня 2011 р. виніс рішення у справі «ОАО «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії». В рішенні Суду (§570) зазначається, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Зазначений висновок Суду дає підстави вважати, що боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск позивачем позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про його право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

На підставі всього вище викладеного, зважаючи, що позов ОСОБА_4 є безпідставним та необгрунтованим, а вказані ним обставини - недоведеними, заявляють, крім іншого і про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом, як і будь-яких інших обставин, які би тягли за собою поновлення або переривання позовної давності позивачем та його представником не наведено, а будь-яких доказів на ствердження того, що він дізнався про реєстрацію спірного будинку на батька тільки в 2012 році не надано.

Позивач в судове засідання не з'явився, його інтереси в судовому засіданні представляла представник - адвокат Дидинська Б.М. згідно договору про надання послуг адвоката в цивільному процесі від 14.02.2014 року (а.с.18). Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, зіславшись на обставини, викладені в позовній заяві. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім цього пояснила, що її довіритель має право на 1/3 частину спірного житлового будинку, оскільки вказане дворогосподарство відносилося до категорії колгоспний двір і на час прийняття закону "Про власність" було 3 члени - сторони по справі. Оформлення права власності в цілому за відповідачем ОСОБА_5 є незаконним та таким. Рідна сестра позивача - ОСОБА_8 не може претендувати на частку в будинку, оскільки до вступу у дію вищевказаного закону вибула з двору, жодних вимог не ставить і пропустила строк позовної давності.

Крім цього вона заперечує доводи представників відповідачів про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки її підзахисний дізнався про порушення свого права тільки в 2012 році. До цього часу він проживав у вказаному будинку, був там офіційно зареєстрований і вважав себе співвласником.

Пояснення свідка ОСОБА_16 щодо того, що позивач знав, що його батько є власником будинку просила оцінити критично, так як вони перебувають у неприязних відносинах.

Відповідач ОСОБА_10 в судове засідання не з'явився, звернувся до суду із заявою-показанням від 12.02.2015 року (а.с. 75, 76), у якій висловив прохання про розгляд справи без його участі у зв'язку з виїздом за межі України за участю його представника Попович В.І. У задоволенні позову просить відмовити повністю за відсутністю законних підстав та пропуском строків звернення до суду, зокрема, з підстав, викладених у заяві-показання та у письмовому запереченні на позовну заяву від 09.02.2014 року (а.с. 77-79).

Представники відповідачів ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 20.05.2014 року (а.с. 60), та адвокат Попович В.І. згідно довіреності від 21.09.2013 року (а.с. 57) в судовому засіданні у задоволенні позову просили відмовити з підстав викладених у поданих запереченнях.

Крім цього ОСОБА_2 зазначила, що вона є родичкою сторін. Після виїзду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заходила в будинок, коли ті поверталися. Проте, що будинок належить саме ОСОБА_5 знали у родині всі. ОСОБА_4 з будинку ніхто не виганяв, він виїхав добровільно.

Представник Попович В.І. у судовому засіданні вимоги позову заперечив з підстав, викладених у поданих письмових запереченнях та додатково пояснив, що позовні вимоги не підлягають до задоволення через їх безпідставність. Викладені у позові фактичні обставини не відповідають дійсності. Позивача з будинку ніхто не виганяв, він виїхав добровільно, перед цим з будинку викрав речі, порізав на металобрухт "ловгош" на виноград. З цього приводу відкрито кримінальне провадження. Позивач переїхав жити до батьків своєї нової дружини в с.Підвиноградів.

Проте, що його довіритель був власником спірного будинку знали всі, зокрема і позивач. Батьки завжди допомагали своєму сину - позивачу по справі, регулярно надсилали йому кошти із закордону.

Вважає, що крім іншого позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки позивач знав, що будинок належить батькові, що ствердила також і його колишня дружина, яка допитувалася у судовому засіданні.

Представник відповідача - Виноградівської районної державної адміністрації Бажура А.В., який діє згідно довіреності від 19.12.2014 року № 01-10/3376 (а.с. 43) у судове засідання не з'явився, проте подав письмове заперечення, згідно якого просив у задоволенні позову відмовити, а справу розглянути за їх відсутності (а.с.41-42).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася. Від неї до суду поступила заява від 12.02.2015 року (а.с. 74) про розгляд справи без її участі у зв'язку з виїздом за межі України. У задоволенні позовної заяви просить відмовити повністю з тих підстав, що будинок, на який претендує позивач, належить їхнім батькам, які його збудували своєю працею та за свої особисті кошти ще до їх з позивачем народження. При заявленні позивачем частки 1/3 не враховано те, що вона, третя особа, є його рідною сестрою, народилася, виросла в спірному будинку та працювала в колгоспі, а тому теж може претендувати на 1/4 частину будинку.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні показала, що з позивачем проживали у шлюбі в будинку його батьків в АДРЕСА_1 з 1995 по 2003 роки. З дозволу батька ОСОБА_19 - ОСОБА_5 у вказаному будинку була зареєстрована. Спочатку приблизно на протязі 5-ти років у вказаному будинку проживали разом з батьками чоловіка. Приблизно у 2000 році батьки чоловіка виїхали за межі України і додому приїзджали тільки весною та осінню. Вона і позивач добре знали, що власником даного будинку був батько ОСОБА_4. Вона сама особисто бачила документи на будинок. З цього приводу ОСОБА_4 дуже переживав і просив батька, щоб той переписав будинок на нього. Проте батько казав, що поки він живий - будинок буде на ньому. Про перепис будинку ОСОБА_4 просив свого батька ще за час їх спільного проживання. ОСОБА_4 добре знав, що будинок зареєстрований на батька і від цього дуже злився.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Загальними засадами диспозитивності цивільного судочинства, встановленими ст.11 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1, з приводу якого виник спір, належить на праві приватної власності ОСОБА_5 - відповідачу у справі.

Свідоцтво про право власності на даний будинок було видано Виноградівською районною державною адміністрацією 22.03.2000 року на підставі розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації від 20 березня 2000 року № 138 "Про визнання права власності на будівлі" (а.с. 82). Даним розпорядженням, зокрема, було вирішено визнати право власності на житлові будинки за окремими громадянами та видати свідоцтва про право власності для 24 громадян (згідно додатку). У Додатку до розпорядження від 20.03.00 № 138 під назвою "СПИСОК громадян, за якими визнано право власності" під порядковим номером 14 вказано прізвище, ім"я та по батькові власника будинковолодіння - ОСОБА_10, адреса - АДРЕСА_1, доля власності - в цілому (а.с. 83).

Право власності відповідача ОСОБА_10 на вказаний будинок було зареєстровано Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі № 1, реєстровий запис № 76, сторінка № 76 (а.с. 20).

Відповідач ОСОБА_5 є батьком позивача у справі, а відповідач ОСОБА_6 - матір'ю позивача.

Крім того встановлено, що відповідачі є батьками третьої особи - уродженої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, зараз ОСОБА_8, що стверджується свідоцтвом про народження (а.с.64).

Відповідачі побудували даний житловий будинок у 1962 році, його загальна площа - 103,7 кв.м, в тому числі житлова - 42,00 кв.м. Після побудови будинок був зареєстрований на АДРЕСА_1. У подальшому АДРЕСА_1 було перенумеровано на вулицю АДРЕСА_2, тому відповідно змінився номер спірного будинку (а.с. 20). Крім житлового будинку, до складу будинковолодіння за згаданою адресою входять також веранда, літня кухня, три сараї, гараж, корівник, свинарник, сіновал, майстерня, вбиральня, хвіртка, ворота та огорожі (а.с. 22).

З 1980 року дане дворогосподарство відносилося до суспільної групи - колгоспний двір. З 1980 року до листопада 1988 року до складу членів дворогосподарства входили ОСОБА_20, 1939 р.н., ОСОБА_7, 1943 р.н., ОСОБА_21, 1967 р.н. та ОСОБА_4, 1974 р.н. У листопаді 1988 року ОСОБА_21 вибула в США. З цього часу та до 1995 року членами дворогосподарства були ОСОБА_20, ОСОБА_7 та ОСОБА_4, відповідно батьки позивача та позивач (а.с. 17- 18).

Згідно ст. 120 ЦК УРСР колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 20 від 22.12.95 року « Про судову практику у справах за позовами про захист права при ватної власності» роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. В цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба.

Станом на 15 квітня 1991 року у житловому будинку по АДРЕСА_1 проживали сторони по справі - відповідачі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, та позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 17-18, 36, 37).

Також судом встановлено, що у вказаному будинку також проживала донька відповідачів, а позивача рідна сестра - ОСОБА_8 (ОСОБА_8), 1967 р.н., яка у вказаному будинку проживала з народження по 1988 рік (а.с.61).

З пояснень представників встановлено, що ОСОБА_21 у вказаному будинку проживала до жовтня 1988 року. Ця обставина визнана сторонами і не оспорювалася.

Отже, членами колгоспного двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні є четверо осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, які на 15.04.1991 р. проживали у колгоспному дворі і ОСОБА_21, яка вибула з колгоспного двору у жовтні 1988 року, однак прав члена колгоспного двору не втратила, в силу того, що з дати вибуття з колгоспного двору і до 15.04.1991 р. не минуло трьох років.

Доводи представників відповідачів про те, що у справі відсутні належні та допустимі докази того, що дворогосподарство в АДРЕСА_1 належало до колгоспного двору не заслуговують на увагу, позаяк спростовані наявними у справі доказами, зокрема виписками з по господарських книг. Крім того, представником відповідачів ОСОБА_2 визнано ту обставину, що відповідачі були колгоспниками та працювали у колгоспі. Також встановлено, що у колгоспі працював позивач та третя особа.

За вказаних обставин суд констатує, що позивач має право на 1/4 частину спірного житлового будинку.

Разом з тим позивачем пропущено строк давності звернення з позовом до суду.

Так, ст.256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно якої - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 256 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На вказані правовідносини поширюється загальний строк позовної давності у три роки.

У позові позивачем зазначається, що він дізнався про те, що спірний будинок належить в цілому відповідачу ОСОБА_5 у 2012 році і вважає, що з цього часу слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності

Однак з цим погодитися не можна, виходячи з наступного.

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показала, що у спірному будинку проживала з 1995 по 2003 роки. До 2000 р. з ними жили батьки, а після виїхали за кордон і приїзджали декілька разів у році. Позивач добре знав та усвідомлював, що одноосібним власником спірного будинку з 2000 року є його батько - ОСОБА_5 З цього приводу він злився та просив батька переписати на нього будинок, на що батько відмовив.

Позов позивачем до суду подано 06.11.2014 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції вх.№10780 (а.с.7). Обставин, які зупиняли або переривали строк позовної давності, передбачені ст.ст.263, 264 ЦК України судом не встановлено.

За таких обставин, суд констатує, що позивачем пропущено строк позовної давності, а оскільки відповідач просить застосувати строк давності, у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на частку будинку задоволенню не підлягає у зв'язку з пропуском позовної давності.

Позовні вимоги про визнання свідоцтва про право власності на будинок частково недійсним, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення в будинок є похідними від визнання права власності.

Приймаючи до уваги, що у задоволенні вимоги про визнання права власності відмовлено, похідні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.10, 31, 60, 212, 213, 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, Виноградівської районної державної адміністрації про визнання свідоцтва про право власності на будинок частково недійсним, визнання права власності на 1/3 частину будинку, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення в будинок - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийВ. В. Леньо