Ухвала суду № 43346938, 30.03.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/26402/14-ц Провадження № 22-ц/772/1008/2015Головуючий в суді першої інстанції Вохмінова О. С.Категорія 44Доповідач Ковальчук О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Ковальчука О.В.,

суддів : Пащенко Л.В., Жданкіна В.В.

при секретарі : Агеєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5, Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення та зняття з реєстрації,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 лютого 2015 року у цій справі, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що вона є власницею 1/2 частки будинку АДРЕСА_2. У будинку зареєстровані та проживають: її син ОСОБА_5, його бувша дружина ОСОБА_3 та їх малолітня донька ОСОБА_4 Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 змінила ставлення до позивачки та її сина, почала їх ображати, створювати конфліктні ситуації, заборонила спілкуватись із дитиною і користуватись будинком. Позивачка зазначила, що неодноразово вимагала від відповідачки звільнити займаний нею будинок, однак остання відмовилась. Враховуючи викладені обставини, ОСОБА_2 просила суд ухвалити рішення про усунення перешкод у користуванні вказаним житловим приміщенням шляхом примусового виселення з нього та зняття з реєстрації ОСОБА_3, ОСОБА_4

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 6 лютого 2015 року у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, позивачка, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 06.06.2005 року позивачка ОСОБА_2 є власницею 1/2 частки будинку АДРЕСА_2 (а.с. 5).

Належна позивачці частина будинку складається з приміщень коридору 1-1, прихожої 1-2, кімнат 1-3, 1-4, кухні 1-5, санвузлу 1-6. Загальна площа 65,1 кв.м., житлова - 26,3 кв.м. (а.с. 8).

У будинку з 17.07.2007 року зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 12-14).

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області 30.05.2013 року (а.с. 22), вони є батьками неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 44).

У будинку фактично проживають: ОСОБА_5, який займає кімнату 1-3 площею 14,4 кв.м., та ОСОБА_3, яка разом із малолітньою ОСОБА_4 займає кімнату 1-4, площею 11,9 кв.м. Сторони визнали, що ОСОБА_3 вселилась у будинок як член сім`ї і за згодою власника.

Письмовий договір найму житла між сторонами укладений не був.

Суд, встановивши вказані обставини, керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 9, 116, 156, 157, 162 ЖК України, ст.ст. 3, 16, 29, 319, 391 ЦК України, ст. 176 СК України, ст.ст. 8, 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням (ст. 156 ЖК України).

Згідно ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Зі змісту ст. 116 ЖК України вбачається, що виселення члена сім'ї наймача (власника) будинку і інших осіб, які проживають разом із ним, можливо у тому випадку, якщо вони систематично руйнують або псують житло, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Позивачка ж не довела тих обставин, з якими житлове законодавство пов'язує можливість виселення відповідачів із вказаного житлового приміщення.

Крім того, при ухваленні рішення суд врахував, що вказаний вище будинок є єдиним приміщенням для проживання ОСОБА_3 та неповнолітньої доньки. ОСОБА_3 є співвласником 1/4 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 27,1 кв.м., проте в квартирі зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є пенсіонерами, ОСОБА_8, якій встановлено інвалідність у зв`язку з переломом хребта, порядок користування квартирою не визначений, тому фактично можливості для проживання в квартирі ОСОБА_3 із дитиною немає (а.с. 40-43, 45).

Станом на 06.02.2015 року ОСОБА_4 досягла 9-річного віку. Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст. 176 СК України батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Тому, позов у частини виселення неповнолітньої ОСОБА_4 задоволенню також не підлягає.

Що стосується вимог позивачки про зняття відповідачів з реєстраційного обліку за адресою вказаного будинку, то при їх вирішенні враховується наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас, як вбачається з положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення, позбавлення права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою, оголошення фізичної особи померлою, виселення.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог про: позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України).

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, яка в силу приписів ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку відмовляючи й у цій частині вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки вони фактично зводяться до формального посилання на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, всі обставини у справі, які досліджувались судом, не відповідають дійсності, однак апеляційна скарга не містить посилань на те у чому конкретно полягають вказані порушення та, відповідно, не дає підстав для висновку про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 308 ЦПК України вказану апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 лютого 2015 року - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : О.В. Ковальчук

Судді : Л.В. Пащенко

В.В. Жданкін