Постанова № 43336151, 16.12.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р. Справа № 809/1335/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя: Остап'юк С.В.,

за участю секретаря: Бойко Л.М.,

представника позивача: Данюк І.В.,

представника відповідача: Ляховича Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 17.08.2011 року за №№ 0002132302, 0002152302, 0002162302, 0002202302, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2011 року державне підприємство "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 17.08.2011 року за №№ 0002132302, 0002152302, 0002162302, 0002202302.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 14.02.2013 року заявлений державним підприємством "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.08.2011 року за №№ 0002132302, 0002152302, 0002162302. В задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0002202302 від 17.08.2011 року відмовлено.

14.04.2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України в даній адміністративній справі касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську задоволено частково, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.07.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції слугували висновки касаційного суду про те, що судами попередніх інстанцій до уваги не прийняті ті обставини, що перевіркою встановлено факт здійснення позивачем поставки товарів: дрова паливні необроблені, лісоматеріали необроблені, нескорені, деревина дров'яна для технологічних потреб, пиломатеріали обрізні з деревини хвойних порід та іншу продукцію групи 44 УКТ ЗЕД. При цьому, фактів реалізації сільськогосподарської продукції, зазначеної в групах 1-24 УКТ ЗЕД, згідно накладних зведених відомостей з реалізації, оборотно-сальдових відомостях по рахунку 201 "Сировина і матеріали" в період з 01.08.2008 року до 31.12.2010 року перевіркою не встановлено. Оскільки, продукція, яка поставлялася позивачем не відноситься до сільськогосподарської, позивачем допущено порушення пунктів 81.2, 81.7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначено, що згідно зі спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Також не прийнятий до уваги висновок товарознавчої експертизи №466 від 19.04.2012 року, складений експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, висновком якого підтверджено, що товари "деревина і вироби з дерева" не відносяться до сільськогосподарських товарів.

Згідно висновків суду касаційної інстанції під час нового судового розгляду врахуванню підлягають наведені обставини та необхідним для правильного вирішення даної справи є з'ясування чи відповідають критеріям сільськогосподарських товари, які поставляв позивач.

У відповідності до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

05.05.2014 року дана адміністративна справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду та призначена до судового розгляду.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що винесені податковим органом податкові повідомлення-рішення від 17.08.2011 року за №№0002132302, 0002152302, 0002162302, 0002202302 є незаконними виходячи з того, що основним видом діяльності державного підприємства за КВЕД є лісництво та лісозаготівля та надання послуг у лісовому господарстві. Згідно з товарною номенклатурою лісові ресурси не є окремою позицією в Українському класифікаторі товарів зовнішньоекономічної діяльності (надалі -УКТ ЗЕД) і тому можуть класифікуватися як сільськогосподарські товари. Відповідно до Закону України "Про митний тариф України" продукція лісогосподарських підприємств відноситься до групи 06 УТК ЗЕД (живі дерева та інші рослини) розділу ІІ "Продукція рослинного походження", а тому позивач правомірно перебував на спеціальному режимі оподаткування у сфері лісового господарства у відповідності до статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість". Також, товари групи 44 "дерева і вироби з дерева" є продуктом переробки товару групи 06 та є сільськогосподарськими товарами, що вирощені безпосередньо підприємством та ним же перероблені. Тому, позивач правомірно залишив у розпорядженні підприємства податок на додану вартість на суму 5 321654,00 гривень, а податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.08.2011 року за №0002152302 є неправомірним.

Крім того, землі, які надані державному підприємстві «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» в оперативне користування, відносяться до земель оборони і підлягають звільненню від земельного податку, тому донарахування земельного податку в сумі 59261,83 гривень за податковим повідомленням-рішенням від 17.08.2011 року №0002202302 є безпідставним.

Також, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до норм господарського та цивільного законодавства сторони при укладені договору є вільними, ціни в договорі встановлюються за домовленістю сторін та ними погоджено усі істотні умови договору, тому висновок відповідача щодо заниження комбінатом валового доходу є упередженим і неправомірним. Правомірність включення податкових накладних до складу податкового кредиту позивача підтверджено необхідними бухгалтерськими та податковими документами. Тому, відповідачем неправомірно винесені податкові повідомлення-рішення від 17.08.2011 року за №№0002132302 та 0002162302.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали повністю, з підстав викладених у позовній заяві. Просили позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов та пояснили суду, що податковим органом правомірно нараховані податкові зобов'язання відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17.08.2012 року за №№0002132302, 0002152302, 0002162302, 0002202302. Вказані рішення прийняті податковим органом на підставі акту планової виїзної документальної перевірки позивача від 02.08.2012 року за №6139/23-2/08033772 та відповідають нормам податкового законодавства. Тому, просили відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд встановив наступне.

Державне підприємство "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" (надалі - ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат") 22.06.1993 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА №029969 від 12.05.2011 року. Підприємство засноване на державній формі власності, діє на основі статуту та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

У серпні 2011 року відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка відповідача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, валютного законодавства за період з 01.06.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складений акт від 02.08.2011 року за №6139/23-2/08033772.

Перевіркою встановлені наступні порушення: підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.7, пункту 5.9 статті 5, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток, який підлягає донарахуванню та сплаті в бюджет, у загальній сумі 86299,00 гривень; підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язання платників перед бюджетами та державними цільовими фондами" перевіркою встановлено неподання розрахунку збору податку на прибуток підприємств, в тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами за 1-й квартал 2009 року; статті 3, пунктів 4.1, 4.2 статті 4, пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого платником занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 5759697,00 гривень; статті 8, підпункту 16.3.2 пункту 16.3 статті 16 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого нарахована пеня в сумі 37690,67 гривень; статей 2, 5, 7, 8, 12, 15 Закону України "Про плату за землю", перевіркою встановлено неподання податкового розрахунку земельного податку на 2009-2010 року та донараховано земельний податок в сумі 59261,83 гривень, в тому числі за 2009 рік в сумі 13501,64 гривень, за 2010 рік в сумі 45760,19 гривень; по структурному підрозділу державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат"- пансіонат "Орел" встановлено порушення статей 2, 5, 7, 8, 12, 15 Закону України "Про плату за землю", внаслідок чого донараховано земельний податок в сумі 110754,40 гривень, в тому числі за 2008 рік в сумі 32851,00 гривень, за 2009 рік в сумі 37835,40 гривень, за 2010 рік в сумі 40068,00 гривень.

На підставі вказаного акта перевірки Державною податковою інспекцією в місті Івано-Франківськ винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.08.2011 року за №№0002132302, 0002152302, 0002162302, 0002202302, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з наступних платежів: податку на прибуток підприємства - на загальну суму 81420,00 гривень, в тому числі за основним платежем 60193,00 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 21219,00 гривень; з податку на додану вартість по вітчизняних товарах - на загальну суму 7 134 727,00 гривень, в тому числі за основним платежем 5 707 779, 00 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 426 948,00 гривень; з податку на додану вартість по вітчизняних товарах - на загальну суму 81263,00 гривень, в тому числі за основним платежем 65010,00 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 16253,00 гривень; земельного податку з юридичних осіб - на загальну суму 76797,29 гривень, в тому числі за основним платежем на суму 59261,83 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 17535,46 гривень, відповідно.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем безпідставно та протиправно винесені податкові повідомлення-рішення від 17.08.2011 року за №№0002132302 та 0002162302.

Застосування Державною податковою інспекцією в місті Івано-Франківську звичайних цін відповідно до наказу інспекції від 19.07.2011 року за №2367 є безпідставним враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо недоведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.5 цього Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Згідно підпункту 1.20.5-1 вказаного Закону, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до пункту 6.1 Статуту підприємства ліспромкомбінат самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність та встановлює ціни на продукцію. Доказів порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відповідачем у судовому засіданні не подано. Тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що позивачем внаслідок вказаного вище порушення занижено валовий дохід на суму 91087,00 гривень.

Згідно досліджених судом письмових документів: головної книги ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", реєстру отриманих податкових накладних, накладних та бухгалтерських рахунків, податкових накладних, вантажних митних декларацій, а також пояснень представників сторін, в судовому засіданні встановлено, що відповідачем безпідставно зроблений висновок про заниження скоригованих валових доходів на загальну суму 50102,00 гривень та валових витрат на загальну суму 155827,00 гривень.

Таким чином, позивачем правомірно включено до складу валових витрат кошти в сумі 86299,00 грн.

Окрім вказаного, суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно зроблений висновок про завищення позивачем суми податкового кредиту в розмірі 169481,00 гривень щодо господарських операції підприємства з його контрагентами -ПП "Фірма "Юкос" та ТОВ "Промелектромонтаж". Оскільки, згідно принципів та норм права, закріплених в Конституції України та законах України юридична відповідальність має індивідуальний характер і тому позивач не може нести будь-якої відповідальності за порушення вимог закону, можливо допущені його контрагентами.

Також, відповідачем в судовому засіданні не наведено доказів щодо завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 170994,00 гривень внаслідок порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість" його структурними підрозділами - Тернопільським управлінням виробничо-технічної комплектації та Сколівським військовим лісгоспом, які викладені в актах перевірок від 23.03.2011 року за №1382/23-2/24633164 та від 08.07.2011 року за №103/23-0/24981630.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток були регламентовані діючим на момент виникнення спірних правовідносин Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 року.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Цим же пунктом визначено перелік доходів, які включаються до складу валового доходу підприємства. Зокрема, серед іншого, доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 вказаного Закону містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно пункту 5.9 вказаної статті платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону встановлено, що доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але неменших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно підпункту 7.4.2 витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Тому, безпідставними є висновки податкового органу про порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року №283/97, оскільки, вони зроблені всупереч досліджених судом доказами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що прийняті на підставі акту перевірки від 02.08.2011 року за №6139/23-2/08033772 податкові повідомлення-рішення від 17.08.2011 року за №№0002132302 та 0002162302 слід визнати протиправними та скасувати.

Вирішуючи питання правомірності встановлення відповідачем порушень позивачем статті 3, пунктів 4.1, 4.2 статті 4, пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, статті 8-1 чинного на момент спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість» та нарахування у зв'язку з цим податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 5759697,00 гривень судом встановлено наступне.

Правовідносини позивача щодо сплати податку на додану вартість протягом періоду, що перевірявся податковим органом, були регламентовані нормами чинного на той момент Закону України «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно пункту 4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніжна 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пунктом 4.2 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплату рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 вказаної цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Пунктом 7.2 регламентовано порядок оформлення, видачі та обліку податкових накладних. Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України,та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування відповідно до статті 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Нормами статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлений спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства.

Так, згідно пункту 8-1.1 цієї статті Закону України «Про податок на додану вартість» резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 8-1.2 встановлено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума

податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до пункту 8-1.6 сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 8-1.7 цієї статті Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД з гідно із Законом України «Про Митний тариф України», якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

В судовому засіданні встановлено, що позивач у встановленому вказаним вище Законом порядку 01.06.2009 року подав до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську заяву про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів податковим органом було прийняте рішення про реєстрацію з 01.06.2009 року ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, про що позивачу було видане свідоцтво за №100226080 на бланку серії НБ №089712.

Відповідно до заяви позивача від 04.01.2011 року свідоцтво про реєстрацію як суб'єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ з вказаної дати було анульовано (а.с. 243 т.1).

Судом встановлено, що позивачем в період з 01.08.2008 року до 31.12.2010 року здійснено реалізацію продукції: дрова паливні необроблені, лісоматеріали необроблені, нескорені, деревина дров'яна для технологічних потреб, пиломатеріали обрізні з деревини хвойних порід та іншу продукцію групи 44 УКТ ЗЕД.

При цьому, фактів реалізації сільськогосподарської продукції, зазначеної в групах 1-24 УКТ ЗЕД, згідно накладних зведених відомостей з реалізації, оборотно-сальдових відомостях по рахунку 201 «Сировина і матеріали» в період з 01.08.2008 року до 31.12.2010 року перевіркою не встановлено.

Також не встановлено факту продажу товару, що відповідає розділу II УКТ ЗЕД «Продукти рослинного походження» товарній групі 06 «Живі дерева та інші рослини» товарній позиції 0602 -«Інші живі рослини…» за товарною категорією 0602904100 - «дерева лісові».

Натомість дослідженими в судовому засіданні первинними документами бухгалтерського та податкового обліку встановлено факт реалізації позивачем деревини і виробів з дерева: дрова паливні необроблені, лісоматеріали необроблені, нескорені, деревина дров'яна для технологічних потреб, пиломатеріали обрізні з деревини хвойних порід та інша продукція, яка у відповідності до висновку товарознавчої експертизи №466 від 19.04.2012 року, складеного експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, не відносяться до сільськогосподарських товарів, а класифікується у розділі ІХ УКТ ЗЕД група 44.

Крім того, митне оформлення реалізації позивачем в період з 01.08.2008 року до 31.12.2010 року продукції за зовнішньоекономічними договорами здійснено за вантажно-митними деклараціями, в яких декларант позивача визначив код товару УКТ ЗЕД продукції, що поставлялася за групою 44.

Оскільки, продукція, яка поставлялася позивачем не відноситься до сільськогосподарської, позивачем допущено порушення пунктів 8-1.2, 8-1.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи та норми закону, які регулювали на той час спірні правовідносини щодо перебування позивача на спеціальному режимі оподаткування ПДВ у період з 01.06.2009 року по 04.01.2011 року, суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно зроблений висновок про порушення ДП «Івано-Франківський військовий ліс промкомбінат» статті 3, пунктів 4.1, 4.2 статті 4, пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, статті 8-1 чинного на момент спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість» (з наступними змінами і доповненнями). Тому, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську від 17.08.2011 року за №0002152302 є таким, що винесено правомірно, а позовні вимоги про його скасування є такими, що задоволенню не підлягають.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 17.08.2011 року за №0002202302, відповідно якого позивачу збільшена сума грошового зобов'язання із земельного податку на 76797,29 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 17535,46 грн., суд дійшов висновку про те, що це рішення прийняте податковим органом правомірно, відповідно норм Законів України "Про Збройні Сили України" та "Про плату за землю".

Відповідачем зроблений вірний висновок про те, що норми статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" не застосовуються до майна, закріпленого за ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", зокрема, земельних ділянок. Оскільки, земельні ділянки, за які підлягає стягненню земельний податок, перебувають на праві постійного користування позивача, а не його оперативного управління.

Посилання представників державного підприємства на рішення судів щодо неправомірності нарахування земельного податку за використання позивачем земельних ділянок в даному судовому засіданні до уваги не беруться, оскільки ці рішення не можуть слугувати підставою для визнання протиправним оскаржуваного з цього приводу рішення податкового органу, так як висновки, викладені в них, не мають преюдиційної сили.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що даний адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0002162302 від 17.08.2011 року про збільшення сум грошового зобов'язання державному підприємству "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" за платежем податок на додану вартість на суму 65 010 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 16 253 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0002132302 від 17.08.2011 року про збільшення сум грошового зобов'язання державному підприємству "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" за платежем податок на прибуток на суму 60 193 гривні та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 21 219 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 22.12.2014 року.