Постанова № 43335898, 24.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа№ 910/20332/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Завойська Т.В.

від відповідача - Джумурат В.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» на рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2014 (Суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорекс-Безпека руху»

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «СЕА Електротехніка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ«Дорекс-Безпека руху» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.12.2014 позовні вимоги були задоволені частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2014 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено до розгляду.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

29.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дорекс-Безпека руху» (покупець) був укладений договір поставки № 14/08/51, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця у визначені цим договором строки товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Загальна сума договору складає загальну суму товару за всіма специфікаціями цього договору (п. 3.3. договору).

Оплата товару здійснюється на підставі рахунків-фактур постачальника. Покупець зобов'язаний здійснити оплату товару після його отримання, але не пізніше 20 днів з дати поставки товару (п.п.3.4., 3.5. договору).

Позивач, на виконання, зі свого боку, договірних зобов`язань здійснив поставку товару відповідачу, який в свою чергу, розрахувався за отриманий товар в порушення умов договору поставки.

Зважаючи на несвоєчасне виконання покупцем своїх зобов`язань по оплаті отриманого товару, постачальник звернувся із відповідною позовною заяву до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 позовні вимоги ТОВ «СЕА Електротехніка» до ТОВ «Дорекс-Безпека руху» задоволено повністю, тобто встановлено, що розмір заборгованості ТОВ «Дорекс-Безпека руху» перед позивачем становить 186897, 43 грн. з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, просив стягнути з відповідача курсову різницю в сумі 119352,95 грн., 3 % річних в сумі 2663,12 грн. та інфляційні втрати в сумі 21624,04 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтував свої заперечення тим, що ним рішення суду від 26.03.2014 було виконано в повному обсязі і позивач не надав належних та допустимих доказів стягнення курсової різниці.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, на виконання рішення суду першої інстанції був виданий наказ 14.05.2014 № 910/2413/14.

06.06.2014 державним виконавцем ДВС Оболонського РУЮ в м. Києві було відкрито виконавче провадження.

10.10.2014 державним виконавцем була винесена постанова про звільнення коштів боржника з-під арешту, якою було встановлено, що боржник повністю сплатив борг відповідно до платіжного доручення № 4220 від 26.08.2014.

Твердження представника відповідача стосовно того, що ними рішення суду було виконано 17.07.2014, про що є відповідна виписка банку із відміткою про списання коштів з рахунку ТОВ «Дорекс - Безпека руху» не відповідає дійсності, оскільки відповідно до платіжного доручення № 4220, копія якого наявна в матеріалах справи, кошти в розмірі 148425,33 грн із призначенням платежу: перерахування боргу згідно наказу № 910/2413/14 з ТОВ «Дорекс-Безпека руху» були перераховані на рахунок кредитора 26.08.2014.

Заперечення представника відповідача стосовно того, що кошти з невідомих йому причин були тривалий час на рахунку ВДВС, який мав перерахувати їх кредитору, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки стороною не надано доказів існування будь-яких рішень судових органів, який встановлено вину ВДВС у несвоєчасному перерахуванні коштів за вказаним платіжним дорученням.

Позивач, ставлячи вимогу про стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат, визначає період з 08.02.2014 (за рішення Господарського суду від 26.03.2014 кошти стягувалися за період до 07.02.2014) по 25.08.2014 (оскільки фактично рішення суду виконане 26.08.2014).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до глави 7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 08.02.2014 по 17.07.2014, обґрунтовуючи це тим, що рішення суду було фактично виконане 17.07.2014.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією суду першої інстанції, оскільки місцевим судом не надано достатнього обґрунтування того, яким чином саме доводиться факт сплати відповідачем коштів на виконання рішення суду саме 17.07.2014 та якими саме доказами це підтверджується.

Згідно із п. 1.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Отже, зважаючи на все вище зазначене та на докази, наявні в матеріалах справи, а саме копію платіжного доручення № 4220, та копію постанови ВДВС Оболонського РУЮ в м. Києві від 10.10.2014, в якому зазначено про дату фактичного виконання боржником наказу № 910/2413/14, період нарахування інфляційних втрат та 3% річних має охоплювати з 08.02.2014 до 25.08.2014, як було визначено позивачем.

Таким чином, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, колегія суддів знаходить його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 21624,04 грн. та 3% річних в розмірі 2663,12 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення курсової різниці в розмірі 119352,95 грн., колегія суддів зазначає наступне.

За умовами договорів (п.п.3.5-3.8), у випадку порушення покупцем умов оплати товару постачальник вправі зупинити поставку іншого товару до повної оплати всього раніше поставленого товару або відмовитись від поставки подальших партій товару та в односторонньому порядку розірвати договір. У випадку розірвання договору покупець зобов'язаний протягом 3-х днів з моменту вимоги постачальника, за свій рахунок, повернути постачальнику неоплачений товар.

Прострочені до оплати рахунки-фактури покупець в обов'язковому порядку узгоджує з постачальником стосовно термінів, ціни, об'ємів поставки. постачальник вправі не прийняти оплату прострочених до оплати рахунків-фактур, оплачених без попереднього узгодження з постачальником.

У разі зміни на день оплати курсу долару США та/або Євро до гривні, встановленого Національним банком України, більш ніж на 2% у порівняні з курсом на дату підписання специфікації, оплата товару здійснюється покупцем за цінами, зміненими пропорційно зміни курсу долару США та/або Євро.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Отже, фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач реалізував своє право щодо компенсації належних йому сум, як при зверненні із позовом до Господарського суду міста Києва в рамках справи № 910/2413/14 та і в рамках даної справи, ставлячи вимогу про стягнення на його користь з відповідача сум інфляційних втрат, а тому, стягнення додатково курсової різниці є подвійною відповідальністю за одне і теж правопорушення.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач, звертаючись із позовом до суду в лютому 2014 про стягнення основної заборгованості, визначився із видом відповідальності за прострочення виконання договірних зобов`язань на підставі ст. 625 ЦК України саме у вигляді інфляційних втрат.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем заявлено, а судом першої інстанції (з якою частково погодився і суд апеляційної інстанції) задоволена вимога про стягнення інфляційних втрат, то вимога про стягнення курсової різниці не може бути задоволена з підстав вище зазначених.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі № 910/20332/14 підлягає зміні.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка»- задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 по справі № 910/20332/14 - змінити. Викласти резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорекс-Безпека руху» (04210, м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 12Г, оф. 1; Код: 34892518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» (02094, м. Київ, вул. Краківська, 13Б, оф.128; Код: 38013959) 21624,04 грн. - індексу інфляції, 2663,12 грн.- 3% річних та 485,74 грн. судового збору.

В задоволені вимоги про стягнення 119352,95 грн. - відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорекс-Безпека руху» (04210, м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 12Г, оф. 1; Код: 34892518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» (02094, м. Київ, вул. Краківська, 13Б, оф.128; Код: 38013959) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 242,87 грн.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/20332/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко