Ухвала суду № 43333552, 24.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/60851/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014у справі № 815/1547/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЗПК «Інзерноекспорт» доДержавної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗПК «Інзерноекспорт» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 у даній справі, скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 та прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014 № 0000692201.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 30.01.2014 по 05.02.2014 на підставі наказу від 29.01.2014 № 100, відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Вторметекспорт», за результатами якої складено акт від 11.02.2014 № 201/15-54-22-01/31893739, яким встановлено не підтвердження господарських операцій з контрагентом-постачальником де зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у загальній сумі 259667 грн.

Підставою для висновку податкового органу про нереальність операцій позивача з ТОВ «Вторметекспорт» стала податкова інформація, а саме акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 13.09.2013 № 953/22-01/30127924 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вторметекспорт», за висновками якого зазначене підприємство безпідставно завищило податковий кредит по контрагентам постачальникам, що мають ознаки фіктивних, та необґрунтовано завищило дохід від реалізації товару, отриманого від своїх контрагентів.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014 № 0000692201 про збільшення позивачем суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 259667 грн. та за штрафними санкціями на суму 129833,50 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції підтримав позицію податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивачем документи в судовому процесі не підтверджують реального здійснення господарських операцій з контрагентами.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов протилежних висновків, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем з ТОВ «Вторметекспорт» укладено договір купівлі-продажу № 2706 від 27.06.2011 р. на поставку сількогосподарської продукції, фактичне виконання якого підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями про оплату, документами податкового та бухгалтерського обліку. Формування податкового кредиту відбувалось з першою подією - отримання авансу, який передував поставці продукції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом ТОВ «Вторметекспорт» певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару (послуг).

З урахуванням закріпленої в статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги статті 71 Кодексу адміністартивного України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з ТОВ «Вторметекспорт» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою зменшення податкових зобов'язань, що передбачає кримінальну відповідальність за Кримінальним кодексом України.

При цьому, відповідач не посилається на факти вчинення сторонами за спірними договірними відносинами кримінальних дій та не надає докази притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Отже, відповідач не довів наявність умислу у сторін по договорам при їх укладанні та виконанні на порушення публічного порядку, посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

Крім посилань на акт ДПІ про проведення перевірки ТОВ «Вторметекспорт», відповідач не надав достовірних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій із зазначеним контрагентом, що не може бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош