Ухвала суду № 43333177, 05.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2015 р. м. Київ К/800/66210/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Амєліна С.Є., Ліпського Д.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації (далі - ТУ ДСА) України у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання ТУ ДСА України у Полтавській області нарахувати і виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за 2013 рік у розмірі посадового окладу судді.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, позов залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що матеріальна допомога на оздоровлення входить до системи оплати праці, тому строки звернення до суду з таким позовом на дані правовідносини не поширюється.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а вказані причини пропуску цього строку неповажні. Посилання позивача та те, що на спірні правовідносини строки звернення до суду не поширюються безпідставні.

Проте, такі висновки судів помилкові.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працює суддею Комсомольського міського суду Полтавської області.

Наказом голови Комсомольського міського суду Полтавської області від 23 грудня 2013 року №33.1-б позивачу надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 26 листопада 2013 року по 23 грудня 2013 року тривалістю 2 календарних дні, з 30 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно.

Згідно з наказом голови Комсомольського міського суду Полтавської області від 23 грудня 2013 року №10.1-а ОСОБА_4 надано матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

В позові ОСОБА_4 просить суд визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Полтавській області щодо невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 рік у розмірі посадового окладу, що становить 12180,00 грн, та зобов'язати нарахувати і виплатити зазначену матеріальну допомогу, оскільки наказ від 23 грудня 2013 року №10.1-а є чинним та не скасований.

У рішенні Конституційного Суду України (у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці») від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначається, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до частини 1 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, ця норма визначає загальний строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Іншим законом, що регулює строки звернення до суду за вирішенням спору з питань оплати праці є Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України. Положеннями частини другої статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У наведеному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно із частиною 1 статті 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Колегія суддів вважає, що матеріальна допомога є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення не обмежується будь-яким строком.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук С.Є. Амєлін Д.В. Ліпський