Ухвала суду № 43333081, 04.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.03.2015р. м. Київ К/800/56517/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Луцак А.В.,

за участю: представника позивача Федорова С.М.,

представника відповідача Сірика Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджітел»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року

у справі №826/8209/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджітел»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджітел» (далі - ТОВ «Енерджітел») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень №0002482201 та №0002472201 від 05 червня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року, у задоволенні позову ТОВ «Енерджітел» відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити касаційну скаргу.

Представник відповідача просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої ті апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «АРМАБУД ТЕХ» (далі - ТОВ «АРМАБУД ТЕХ») за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, результати якої оформлено актом № 958/26-53-22-01-21-36602140 від 20 травня 2014 року (далі - акт перевірки).

Згідно висновків акта перевірки позивачем порушено пункт 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 94 200 грн., та пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у результаті чого занижено ПДВ у загальній сумі на 99 158 грн.

Підставою для такого висновку податкового органу стало встановлення відсутності факту реальності господарських операцій по взаємовідносинам позивача з ТОВ «АРМАБУД ТЕХ».

05 червня 2014 року на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0002482201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 117 750,00 грн., з яких 94 200,00 грн. за основним платежем та 23 550,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - №0002472201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 123 948,00 грн., з яких 99 158,00 грн. за основним платежем та 24 790,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості висновків податкового органу і, як наслідок, правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, виходячи з наступного.

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частинами 1 - 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Обов'язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ є не лише наявність у платника належно оформлених первинних документів, а і факт здійснення господарських операцій.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Енерджітел» та ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ» укладено договори №01/02 від 01 лютого 2013 року про будівництво сегментів мережі ШСД, №15/04 від 15 квітня 2013 року на виконання робіт, №22/04/13 від 22 квітня 2013 року на виконання робіт, №77 від 01 травня 2013 року про підключення та обслуговування абонентів мережі ШСД. При цьому, надані позивачем документи вказували лише на фіксацію у податковому обліку господарських операцій між позивачем і його контрагентом, оскільки фактичне здійснення господарських операцій не було підтверджено.

Також судами встановлено, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариства (контрагента позивача), зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, і тому включення зазначених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що такі накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

Враховуючи викладене, є правильним висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджітел» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев