Постанова № 43332070, 18.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2015 р. Справа№ 910/28603/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

за участі представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Горбач І.В. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року по справі № 910/28603/14 (суддя: Головіна К.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»

про стягнення 11 352,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року у справі № 910/28603/14 позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес»задоволено частково:

Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» страхове відшкодування в сумі 9 050 (дев'ять тисяч п'ятдесят) грн. 22 коп., інфляційну складову боргу у сумі 1 882 (одну тисячу вісімсот вісімдесят дві) грн. 45 коп. та 3 % річних у сумі 405 (чотириста п'ять) грн. 40 коп.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» звернулось до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року у справі № 910/28603/14 частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача суму страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 7 485, 53 грн., відмовити позивачу в позовних вимогах у частині інфляційної складової боргу та 3% річних.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, а висновки суду, викладені в рішенні, суперечать фактичним обставинам справи, суд не з'ясував обставини, які мають суттєве значення для справи, дав оцінку доказам у справі, оцінив їх вибірково, що призвело до прийняття рішення з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.03.2015.

Представник позивача 16.03.2015 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача у судове засідання 18.03.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до договору добровільного комплексного автострахування № 006-0030460/016НТ від 19.12.2011 р., укладеного між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес» та Шевчуком О.В., застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме - автомобіля марки Тойота, державний реєстраційний номер АА 1175 ІЕ.

09.11.2012 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача автомобіля Тойота, державний реєстраційний номер АА 1175 ІЕ, під керуванням Шевчука О.В. та автомобіля ВАЗ, державний реєстраційний номер АІ 9639 СР, під керуванням Щебетуна І.В., внаслідок чого було пошкоджено автомобіль Тойота, державний реєстраційний номер АА 1175 ІЕ.

Постановою Святошинського районного суду Києва від 14.12.2012 у справі № 3/2608/7819/12 Щебетуна І.В. визнано винним у скоєнні вказаного ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Згідно з рахунком СТО № КУЗ0000706/01282 від 15.11.2012 розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Тойота, державний реєстраційний номер АА 1175 ІЕ, внаслідок ДТП, склав 9 050,22 грн.

На підставі заяви страхувальника від 09.11.2012, страхового акту № 43332/1 від 19.11.2012, розрахунку страхового відшкодування від 16.11.2012 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» перерахувало на користь СТО страхувальника суму страхового відшкодування у розмірі 9 050,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11115 від 21.11.2012.

Положеннями ч. 2 та ч. 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У відповідності до ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала автомобілем ВАЗ, державний реєстраційний номер АІ 9639 СР, застрахована у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/7756374 (ліміт відповідальності - 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.).

З наведеного вбачається, що висновок суду першої про те, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику позивач набув право на страхове відшкодування до винної у ДТП особи відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування», є обґрунтованим.

15.03.2013 позивач звернувся до відповідача, як страховика винної особи в ДТП, що сталась 09.11.2012 в м. Києві із вимогою за вих. № 84/01-13 про досудове врегулювання спору та відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу на суму 9 050,22 грн. Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у тій же сумі та із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Отже, від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності переходить право вимоги до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки (постанова Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13).

Крім того, Верховним Судом України у Листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

З урахуванням викладеного суд вважає, що до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» перейшло право вимоги на страхове відшкодування від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» за договором майнового страхування з 09.11.2012 (від дня настання страхового випадку) у сумі 9 050,22 грн.

Наведеним спростовується помилкове твердження відповідача про здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в завищеному розмірі внаслідок неврахування зносу автомобіля, пошкодженого в ДТП.

Полісом № АВ/7756374, яким застрахована цивільно - правова відповідальність винної особи, передбачено, що ліміт відповідальності страховика перед страхувальником становить 50 000,00 грн., а франшиза - 0,00 грн.

Отже, відповідальність ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» в даному випадку обмежується сумою в 50 000,00 грн. та франшизою - 0,00 грн.

Оскільки доказів належної оплати страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку суду не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 9 050,22 грн., підлягають задоволенню.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 1 882,45 грн. за період з липня 2013 року по листопад 2014 року та 3 % річних у сумі 419,53 грн. за період з 14.06.2013 по 10.12.2014 р.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Доводи відповідача про безпідставність нарахування матеріальних втрат суд не приймає з огляду на позицію Верховного Суду України, викладену в Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 р., згідно з яким правильними є висновки судів про необхідність застосування ст. 625 ЦК щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання у спорах, які виникають з договорів страхування. Оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, зокрема сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Дослідивши розрахунок наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 882,45 грн. інфляційних втрат за період з липня 2013 по листопад 2014 та 3 % річних у сумі 405,40 грн. за період з 14.06.2013 по 10.12.2014 р., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним неправильно розраховано кількість прострочених днів.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача-1 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року по справі № 910/28603/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/28603/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко