Рішення № 43331721, 12.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа №910/24312/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" (вул. Тампере, 5, м. Київ, 02105)

до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (пр. Перемоги, 50, м. Київ, 03047),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне управління справами (вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220, код ЄДРПОУ 00037256),

про стягнення 231719,88 грн.

Судді: Селівон А.М. (головуючий)

Демидов В.О.

Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

Від позивача: Левчук Ю.О., довіреність № б/н від 04.03.15 р.

Від позивача: Ситник С.І., довіреність № б/н від 04.03.15 р.

Від відповідача: Сердюк О.О., довіреність № 1-7-у від 27.01.15 р.

Від 3-ої особи: не з`явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами про стягнення 215 423,50 грн., а саме: 160 000,00 грн. заборгованості, 4 081,96 грн. 3 % річних, 24 518,13 грн. пені, 26 823,42 грн. інфляційних втрат, а також 15 831,56 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору про надання послуг № 24/010 від 24.10.2013 в частині оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 160 000,00 грн., за наявності якої позивачем нараховано 3 % річних, пеню та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 порушено провадження у справі № 910/24312/14 та призначено до розгляду на 27.11.2014.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 27.11.14 р. та 23.12.14 р. розгляд даної справи відкладався на 23.12.14 р. та 20.01.15 р. відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.14 р. продовжено строк розгляду спору у даній справі на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.15 р. до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне управління справами, призначено колегіальний розгляд справи № 910/24312/14 у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 20.01.15 р. для розгляду справи № 910/24312/14 визначено колегію суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), суддя Цюкало Ю.В., суддя Демидов В.О.

Ухвалою суду від 20.01.15 р. справу прийнято до розгляду у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 11.02.15 р..

В судовому засіданні з 11.02.15 р. по 04.03.15 р. оголошувалась перерва згідно ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 04.03.15 р. розгляд справи відкладався на 12.03.15 р..

В судові засідання 27.11.14 р., 23.12.14 р., 20.01.15 р., 11.02.15 р., 04.03.15 р. та 12.03.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, в судове засідання 11.02.15 р. з'явився також представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В судові засідання 04.03.15 р. та 12.03.15 р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не з'явився.

Про дату, час і місце судового розгляду 04.03.15 р. Державне управління справами повідомлено належним чином, що підтверджується розпискою уповноваженого представника останнього б/н від 11.02.15 р..

У судове засідання 12.03.15 р. з'явились уповноважені представники сторін, уповноважений представник третьої особи в судове засідання не з"явився.

До початку судового засідання 27.11.14 р. через канцелярію суду відповідачем подано клопотання № 1-708-к від 24.11.14 р. про залишення позову без розгляду, оскільки позовну заяву підписано не уповноваженою особою позивача. Клопотання разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.

В поданих 25.11.14 р. через канцелярію суду письмових поясненнях № 858 від 24.11.14 р., які долучені судом до матеріалів справи, позивач повідомив, що за взаємною згодою сторін, враховуючи те, що строки демонтажу-монтажу обладнання були критичні для можливості відповідачу розпочати виробництво на нових виробничих площах, було досягнуто домовленості не застосовувати п. 4.1 спірного договору. Крім того, у поясненнях позивачем повідомлено, що в п.п. 7.2, 7.3 спірного договору сторони обумовили нарахування пені за порушення передбачених його умовами строків оплати належним чином наданих послуг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час прострочення, від суми простроченного платежу за кожний день всього часу прострочення до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову. Таким чином позивач вважає, що сторони встановили інший, ніж передбачений ст. 232 Господарського кодексу України строк, за який нараховується пеня. Також позивачем у поясненнях зазначено, що між сторонами, крім зазначених в позовній заяві, наявні інші правовідносини, що виникли на підставі господарських договорів, перелік яких зазначено в акті звірки станом на 23.09.2014 та зазначено про відсутність додаткових угод до договору про надання послуг № 24/010 від 24.10.2013 р.. У судовому засіданні 27.11.2014 представником позивача подано суду заяву № 877 від 26.11.2014 про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача 160 000,00 грн. заборгованості, 4 081,96 грн. 3 % річних, 27 367,45 грн. пені, 30 663,42 грн. інфляційних втрат, а також 10 551,17 грн. судових витрат, а саме: 4 551,17 грн. судового збору, 6 000,00 грн. витрат на послуги адвоката та повернути зайво сплачений судовий збір у розмірі 11 270,39 грн.. Вказана заява долучена судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 06.02.15 р. через канцелярію суду позивачем подана заява б/н від 07.01.15 р. про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача 226 233,85 грн., а саме 160 000,00 грн. основного боргу, 5425,97 грн. процентів річних, 24 007,88 грн. пені, 36 800,00 грн. інфляційних втрат, а також повернути 11306,88 грн. переплаченого судового збору. Вказана заява долучена судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 11.02.15 р. через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву № 1-94-к від 10.02.15 р., в якому відповідач заперечує проти позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог, посилаючись на неможливість встановити згідно наданих позивачем розрахунків розмежування по кожному з актів початок перебігу, строк та суму здійснених позивачем нарахувань пені, інфляційних втрат та процентів річних.

Крім того, відповідач заперечує проти заявлених позивачем вимог про відшкодування витрат на послуги адвоката в сумі 3000,00 грн., вважаючи подану позивачем заяву в цій частині заявою про зміну предмету позову, яка подана після початку розгляду справи по суті. Також відповідач заперечує проти стягнення заявлених позивачем до стягнення витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, посилаючись на відсутність відповідних підстав для сплати через ненадання позивачем доказів документального підтвердження її обґрунтованості, зокрема, в частині оплати відповідних послуг адвоката. Відзив долучений судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 26.02.15 р. через канцелярію суду позивачем подано письмове клопотання б/н від 25.02.15 р. про вихід за межі позовних вимог в порядку п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 04.03.15 р. через канцелярію суду позивачем подана заява б/н від 12.02.15 р. про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 160000,00 грн. основного боргу, 41760,00 грн. втрат від інфляції, 24007,88 грн. пені, 5952,00 грн. процентів річних, всього 231719,88 грн., а також відшкодування 4634,40 грн. судових витрат та повернути 11197,16 грн. надлишково сплаченого судового збору.

До початку призначеного на 04.03.15 р. судового засідання представником позивача через канцелярію суду подано:

- клопотання б/н від 04.03.15 р. про долучення до матеріалів справи документів. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

- додаткові пояснення б/н від 25.02.15 р. р., в яких позивач зазначає про встановлення умовами спірного договору іншого, більшого, ніж передбачено приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, періоду нарахування пені. Пояснення разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 03.03.15 р. представником відповідача через канцелярію суду подано письмові пояснення № 1-184-к від 27.02.15 р., в яких відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, зокрема, в частині стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, а також стягнення судових витрат на послуги адвоката. Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 04.03.15 р. через канцелярію суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 14-1-053 від 04.03.15 р., згідно якого Державне управління справами заперечує проти позовної заяви в частині стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, посилаючись, зокрема, на необхідність застосування під час нарахування пені приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та відсутність чітко визначеного по кожному акту періоду нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат. Також третя особа заперечує проти стягнення витрат на оплату послуг адвоката, вважаючи недоведеними їх обґрунтований розмір та фактичну сплату позивачем. Відзив долучений судом до матеріалів справи.

Розглянувши в судовому засіданні 04.03.15 р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфімпорт» про збільшення позовних вимог, що надійшла до суду 26.02.15 р., ухвалою суду від 04.03.15 р. судом вказана заява позивача прийнята до розгляду, спір вирішується з її урахуванням, в зв'язку з чим попередньо подані позивачем заяви про збільшення позовних вимог залишені судом без розгляду.

До початку судового засідання 12.03.15 р. через канцелярію суду представником позивача подано письмові пояснення щодо судових витрат в частині оплати послуг адвоката б/н від 12.03.15 р., в яких позивач зазначає про помилкове зазначення в попередньо поданому клопотанні про відсутність оплати за рахунком - фактурою № 11 від 11.11.2014 р. в сумі 6000,00 грн.. Натомість позивач повідомив суд про оплату даного рахунку ТОВ «Поліграфімпорт» платіжним дорученням № 9454 від 20.11.14 р. та розмір судових витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 6000,00 грн..

При цьому здійснена платіжним дорученням № 9551 від 19.01.15 р. оплата в сумі 3000,00 грн. зарахована сторонами в рахунок оплати по договору № 11/908 від 10.09.13 р..

Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання через канцелярію суду відповідачем подані письмові пояснення № 1-221-к від 11.03.15 р., в яких відповідач заперечує проти нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції, а також вважає необґрунтованими та не підтвердженими документально заявлені до стягнення витрати на оплату послуг адвоката.

Письмові пояснення разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 12.03.15 р. представником позивача поданий розрахунок б/н від 12.03.15 р. вартості послуг за договором про юридичне обслуговування від 12.05.14 р., згідно якого загальна вартість послуг адвоката по справі про стягнення заборгованості за договором № 24/010 від 24.10.13 р. становить 10500,00 грн.. Розрахунок долучений судом до матеріалів справи.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 12.03.15 р. до суду не надходило.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, третя особа не скористалась належним їй процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представники позивача та відповідача проти розгляду справи за відсутності представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не заперечували, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Державного управління справами, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наявність в матеріалах справи клопотання відповідача № 1-709-к від 24.11.14 р. на підставі ч. 6 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судових засіданнях представники позивача підтримали позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог в частині пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, а також стягнення судових витрат в частині оплати послуг адвоката з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, 24 жовтня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" (Підрядник за договором, позивач у справі) та Державним підприємством "Державне видавництво "Преса Україна" Державного управління справами (Замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 24/010 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Підрядник, із застосуванням власних монтажних інструментів, зобов'язався надати Замовнику послуги з демонтажу, монтажу, налагодження та пуску (наді - послуги) поліграфічного обладнання (далі - обладнання), яке знаходиться в експлуатації у Замовника, зазначеного в додатку №1 до Договору, а Замовник - прийняти і оплатити належним чином надані послуги.

Відповідно до п.1.2 Договору обсяг послуг, що надається за Договором, вказано в Додатку № 1, який підписується уповноваженим представниками сторін, скріплюється печатками сторін, додається до Договору та його невід'ємною частиною.

Додатком №1 до вказаного вище правочину сторони погодили обсяг послуг, який надається підрядником за договором, місце надання послуг та вимоги до підготування місця виконання підрядником своїх обов'язків.

Зокрема, Додатком № 1 визначено, що послуги за договором надаються в два етапи, до першого відноситься: огляд обладнання перед демонтажем, демонтаж вузлів і агрегатів обладнання, підготовка обладнання і його складових вузлів і агрегатів із зони демонтажу до зони завантаження на транспортний засіб, розміщення обладнання і його складових вузлів і агрегатів на транспортному засобі; до другого етапу належать: переміщення обладнання з зони розвантаження в зону монтажу, монтаж обладнання і його складових вузлів і агрегатів, проведення пусконалагоджувальних робіт, тестування обладнання після монтажу.

За умовами п. 2.2 укладеного між сторонами Договору результатом наданих послуг є обладнання, налагоджене та пущене в експлуатацію за адресою монтажу, яке працює не гірше, ніж до початку проведення робіт по демонтажу.

Ціна договору становить 160 000,00 грн.. у тому числі ПДВ 26 666,66 грн.. Ціна договору може бути змінена за взаємною письмовою згодою сторін (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

Розділами 4-7 Договору сторони узгодили порядок та строки здійснення оплати, строки та порядок надання послуг, права та обов'язки сторін та їх відповідальність.

За умовами п. 10.1 Договору останній набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками контрагентів і діє до повного виконання зобов'язань.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до п.2.1 Договору Підрядник повинен надати передбачені цим Договором послуги, якість яких має відповідати технічним вимогам виробника обладнання, з урахуванням технічного стану обладнання на момент надання послуг.

Згідно умов п.11.1 Договору акт приймання - передачі послуг підписується Замовником за умови належного надання послуг згідно умов Договору та за умови, якщо за результатами тестування буде встановлено, що обладнання після налагодження та пустку працює не гірше, ніж перед початком проведення робіт по його демонтажу. Замовник зобов'язаний підписати Акти приймання передачі послуг, а у випадку незгоди протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня одержання акту, надати підряднику мотивовану письмову претензію з переліком зауважень або недоліків.

На виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано послуги на загальну суму 160000,00 грн., що підтверджується відповідними підписаними уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін Актом від 22.11.13 р. приймання - передачі послуг по завершенню першого етапу надання послуг згідно Договору від 24.10.13 р. № 24/010 на суму 64000,00 грн. та Актом від 02.12.13 р. приймання - передачі послуг по завершенню другого етапу надання послуг згідно Договору від 24.10.13 р. № 24/010 на суму 96000,00 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Зазначений у вказаних актах перелік наданих та прийнятих послуг в повному обсязі відповідає умовам Додатку № 1 до Договору.

Заперечення щодо факту отримання та обсягів наданих позивачем послуг з демонтажу, монтажу, налагодження та пуску поліграфічного обладнання за вказаними актами в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, доказів опротестування виставлених позивачем актів здачі - приймання послуг та наявності письмових претензій або відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Поліграфімпорт» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг з демонтажу, монтажу, налагодження та пуску поліграфічного обладнання, обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У розділі 4 Договору сторонами погоджено порядок здійснення оплати, а саме визначено, що Замовник зобов'язується оплатити Підряднику ціну договору у наступному порядку:

- 30% від ціни Договору замовник сплачує протягом 7 календарних днів з дати підписання договору;

- 40% від ціни Договору вноситься протягом 7 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг по завершенню першого етапу надання послуг згідно додатку №1;

- 30% від ціни Договору сплачуються замовником протягом 7 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг по завершенню другого етапу надання послуг згідно додатку № 1 до Договору.

Оплата, передбачена розділом 4 Договору, здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування відповідної суми коштів з банківського рахунку замовника на банківський рахунок Підрядника. Оплата може здійснюватись частинами (п.4.2 Договору).

При цьому, як зазначено позивачем в письмових поясненнях № 858 від 24.11.14 р. та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, за взаємною згодою сторін, враховуючи критичність строків монтажу - демонтажу обладнання для можливості відповідача розпочати виробництво на нових виробничих площах, між сторонами була досягнута домовленість не застосовувати п.4.1 Договору щодо визначеного в ньому порядку оплати, зокрема, щодо сплати 30% від ціни Договору протягом 7 календарних днів з дати підписання Договору.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За таких обставин, враховуючи прийняття відповідачем наданих позивачем послуг без зауважень та заперечень, з огляду на погоджені та застосовані сторонами умови Договору щодо обсягів та термінів оплати суд дійшов висновку, що вказані Акти приймання - передачі послуг від 22.11.13 р. та 02.12.13 р. є такими, що підлягають оплаті, строк яких в сумі 160000,00 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечуються, Державне підприємство "Державне видавництво "Преса Україна" Державного управління справами здійснило прострочення виконання грошового зобов'язання в частині вчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 521 від 11.06.14 р. про сплату боргу в сумі 697053,56 грн., серед яких основна заборгованість за спірним Договором № 24/010 про надання послуг від 24.10.13 р. в сумі 160000,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

У відповідь на зазначену претензію листом № 103-420-к від 02.07.14 р. відповідач підтвердив існування заборгованості перед позивачем у розмірі 594305,10 грн., тобто в частині основного боргу, зауваживши про відсутність вини видавництва в затримці платежів та запевнив в погашенні заборгованості найближчим часом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представниками позивача в судовому засіданні та відповідачем не заперечувалось, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ТОВ «Поліграфімпорт» послуг з демонтажу, монтажу, налагодження та пуску поліграфічного обладнання на суму 160000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 24/010 про надання послуг від 24.10.13 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 160000,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами п. 7.3 Договору за порушення Замовником строків оплати належним чином наданих послуг, останній сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла під час прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день всього часу прострочення до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову про це; понад пеню сплачує інші штрафні санкції передбачені господарським законодавством.

Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 24007,88 грн. за період з 30.11.13 р. по 05.11.14 р., проценти річних в сумі 5952,00 грн. за період з 30.11.13 р. по 04.03.15 р. та інфляційні нарахування в сумі 41760,00 грн. за період з грудня 2013 р. по січень 2015 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначених позивачем періодів, становить 46396,82 грн. інфляційних нарахувань та 5970,41 грн. процентів річних відповідно, а отже є більшими, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних нарахувань в сумі 41760,00 грн. та процентів річних в сумі 5952,00 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань та процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 5952,00 грн. процентів річних та 41760,00 грн. інфляційних нарахувань.

Суд зазначає, що згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому застосоване у вказаній статті поняття «інше» на законодавчому рівні шляхом посилання на строк або термін в контексті ст. 252 Цивільного кодексу України не обмежено.

Як зазначено в пункті 2.5. Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Натомість, сторони реалізуючи при укладенні Договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, умовами п. 7.3 Договору узгодили обов'язок Замовника в разі порушення строків оплати наданих послуг сплатити Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла під час прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день всього часу прострочення до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову про це.

Так, зі змісту п. 7.3. Договору вбачається, що в даному випадку період нарахування пені не обмежується шестимісячним строком, оскільки, "інше" встановлено умовами вказаного пункту Договору, який включає в себе два параметри нарахування пені: строк нарахування, що відповідно до ст.252 Цивільного кодексу України визначається в днях - «за кожен день», а також період такого нарахування - до події, яка станеться першою: «...до дати фактичної оплати чи дня пред'явлення позову про це».

Враховуючи вищевикладене, заперечення відповідача проти позовних вимог в частині нарахування пені судом до уваги не приймаються, оскільки суд доходить висновку про неможливість застосування до вказаних умов спірного Договору приписів Постанови № 14, зважаючи на той факт, що умови укладеного між сторонами Договору однозначно демонструють дійсну волю сторін встановити інший (більший), ніж передбаченого чинним законодавством, а саме ст. 232 Господарського кодексу України, період нарахування пені за порушення умов Договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.12.14 р. по справі № 902/673/14.

Таким чином, розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору в межах визначеного позивачем періоду, становить 27427,95 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 24007,88 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 24007,88 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Подане відповідачем до початку судового засідання 27.11.14 р. клопотання № 1-708-к від 24.11.14 р. про повернення позовної заяви без розгляду як підписаної особою, яка не має права її підписувати згідно п.1 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України залишено судом без задоволення як таке, що спростовується наявними матеріалами справи.

Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача б/н від 25.02.15 р., поданого через канцелярію суду 26.02.15 р. до початку судового засідання 04.03.15 р., про вихід за межі позовних вимог в порядку п.2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи прийняте судом збільшення розміру позовних вимог позивачем, з урахуванням якого вирішується спір.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в розмірі 6000,00 грн., суд зазначає, що відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За приписом частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Згідно з п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова № 7) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Згідно ст. 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

За умовами ст. 26 даного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 12 травня 2014 р. між адвокатом Левчук Юрієм Олександровичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" (Клієнт) укладено договір на юридичне обслуговування, предметом якого є надання Адвокатом Клієнту юридичних послуг та сплата Клієнтом останніх.

Згідно з п. 3.1 вказаного вище Договору вартість наданих послуг визначається у відповідності до письмово погодженого сторонами прейскуранту цін Адвоката.

При цьому, згідно п. 2.1 вищенаведеного Договору, адвокат зобов'язується надати клієнту відповідно до його звернень, у погодженій сторонами формі в обговорений строк юридичні послуги.

Крім того, пунктом 2.3 Договору на юридичне обслуговування визначено, що адвокат надає клієнту послуги після отримання від уповноваженої особи клієнта письмової заявки на надання послуг адвоката і надання клієнтом всієї інформації і документації, необхідної для виконання послуги.

Відповідно до п. 3.2 Договору адвокат не пізніше 2-го робочого дня наступного місяця надає клієнтові звіт про виконану в інтересах клієнта роботу (наданих послугах) із зазначенням обсягу й загальної вартості, а також рахунок, що є підставою для оплати.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надано копію виписки банку за 20.11.14 р. про перерахування позивачем платіжним дорученням № 9454 на рахунок адвоката Левчука Ю.О. грошових коштів в сумі 6000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «оплата за юридичні послуги згідно договору та рах/фактури № 11 від 11.11.2014 р. без ПДВ».

Судом критично оцінюються посилання позивача на надання адвокатом Левчук Ю.О. юридичних послуг по справі про стягнення заборгованості за договором № 24/101 від 24.10.13 р., оскільки в матеріалах справи наявні дві копії рахунку - фактури № 11 від 11.11.14 р. кожен на суму 6000,00 грн., зокрема в одному в якості юридичних послуг, які підлягають оплаті зазначено «підготовка позовної заяви, представлення інтересів в суді по спору з Державним підприємством «Преса України» за договором № 24/101 від 24.10.13 р.», в іншому - « 1. Представлення інтересів в суді по справі № 5011-33/4949-2012 на суд. Засіданні 02.10.14. Підготовка та подання позовної заяви по заборг. за 13 договорами ДП «Преса України». №. Отримання рішення та виконавчого листа в Шевченківськ.р/с м. Києва: подання заяви, отриман. документів».

Крім того, позивачем наданий оригінал акту прийому - передачі робіт (послуг) від 27.02.15 р., згідно якого за Договором на юридичне обслуговування від 12.05.14 р. та рахунку - фактури № 11 від 11.11.14 р.:

- адвокат надав, а клієнт прийняв юридичні послуги по справі 1, а саме: проекти позовної заяви та зави про збільшення позовних вимог, пояснення, подання витребуваних судом документів, розрахунок позовних вимог, захист інтересів клієнта в сумі та інш.;

- клієнт сплатив, а адвокат отримав за надані послуги 6000,00 гр. відповідно до рахунку - фактури № 11 від 11.11.2014 р., платіжним дорученням № 9454 від 20.11.14 р.

За висновками суду, Договір на юридичне обслуговування фактично не свідчить про його укладення між позивачем та адвокатом саме на ведення конкретної справи в суді, зокрема, справи зі спору про стягнення заборгованості з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами за Договором № 24/010 про надання послуг від 24.10.2013 р.. Також станом на час проведення судового засідання 12.03.15 р. позивачем не надано суду передбачених Договором на юридичне обслуговування відповідних звернень до адвоката та заявок ТОВ «Поліграфімпорт» на надання юридичних послуг за судовою справою № 910/24312/14.

Надана позивачем копія рахунку - фактури № 11 від 11.11.2014 р. не може бути прийнята судом в якості належного доказу надання адвокатом та прийняття ТОВ «Поліграфімпорт» юридичних послуг щодо ведення в суді справи зі спору про стягнення заборгованості з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами за Договором № 24/010 про надання послуг від 24.10.2013 р., оскільки в останньому в якості призначення платежу зазначено "...підготовка та подання позовної заяви по заборгованості за 13 договорами ДП "Преса України…", отже, виходячи з наведеного, суд позбавлений можливості дійти беззаперечного висновку про виставлення адвокатом вказаного рахунку саме за юридичні послуги у зв'язку зі стягненням заборгованості саме за Договором № 24/010 про надання послуг від 24.10.2013 р..

При цьому, суд звертає увагу на включення адвокатом до рахунку - фактури № 11 від 11.11.14 р., на який позивач посилається як на одну з підстав на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката за даною справою, надання юридичних послуг з питань, які не мають жодного відношення до господарської справи, яка розглядається судом, зокрема, справа № 5011-33/4949-2012 та справа Шевченківського районного суду міста Києва.

На вимогу суду належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на оплату послуг адвоката саме за даним позовом позивачем суду не надано.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи достатніх доказів, які підтверджують відношення витрат на оплату послуг адвоката саме до даного господарського спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 6000,00 грн. як недоведених належним чином.

Також суд доводить до відома, що 01 листопада 2011 року правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" у 2014 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн., тобто за подання даного позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог враховуючи розмір заявленої до стягнення суми позивачу необхідно було сплатити 4634,40 грн. судового збору.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням № 9366 від 10.10.14 р. сплачено 15831,56 грн. судового збору, отже переплата складає 11197,16 грн..

Згідно приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст. 7). У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Повернення надлишково сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: - в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або - в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або - в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету України.

Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

За вказаних обставин суд вважає за необхідне повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Поліграфімпорт" надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 11197,16 грн..

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (пр. Перемоги, 50, м. Київ, 03047, код 05905668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" (вул. Тампере, 5, м. Київ, 02105, код 31967931) 160000 (сто шістдесят тисяч) грн. 00 коп. боргу, 24007 (двадцять чотири тисячі сім) грн. 88 коп. пені, 5952 (п'ять тисяч п'ятдесят дві) грн. 00 коп. процентів річних, 41760 (сорок одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 00 коп. втрат від інфляції та судовий збір у розмірі 4634 (чотири тисячі тридцять чотири) грн. 40 коп..

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Поліграфімпорт" (вул. Тампере, 5, м. Київ, 02105) з Державного бюджету України суму 11197,16 грн. надлишково сплаченого судового збору, перерахованого згідно платіжного доручення № 9366 від 10.10.14 р., яке знаходиться в матеріалах справи № 910/24312/14, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Повний текст рішення складений та підписаний 27 березня 2015 року.

Дане рішення є підставою для повернення надлишково сплаченого судового збору з Державного бюджету України.

Для вирішення питання про повернення судового збору позивач має звернутись до органів Державної казначейської служби України.

Головуючий суддя Селівон А.М.

Судді

Демидов В.О.

Цюкало Ю.В.

.