Рішення № 43331578, 20.03.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2015 р.Справа № 922/64/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону, м. Харків в інтересах держави в особі 1. Міністерства оборони України, м. Київ; 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова, м.Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Харківський університет Повітряних Сил ім.І.Кожедуба, м.Харків до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Триес", м. Харків , 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області, м.Харків про скасування рішення та повернення земельної ділянки за участю представників сторін:

прокурора - Волика О.Г. (наказ № 195 о/с від 01.09.2014 р.);

1-го позивача - Пономаренка В.І. (дов. № 220/197/д від 21.02.2014 р.);

2-го позивача - Кероп'яна С.Є. (дов. № 5 від 05.01.2015 р.);

1-го відповідача - Маринушкіної Л.В. (дов. № 08-11/4670/2-14 від 24.12.2014 р.);

2-го відповідача - Чорного Н.Я. (дов. № б/н від 09.02.2015 р.);

3-ї особи на стороні позивачів (Харківський університет Повітряних сил ім. І.Кожедуба) - Краська С.Ю. (дов. № 350/176/24-34/5 від 12.01.2015 р.);

3-ї особи на стороні відповідачів (Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області) - Варламова Д.В. (дов. № 3018/07 від 29.12.2014 р.).

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Харківського гарнізону (надалі - Прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України (надалі - 1-й Позивач), 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова (надалі - 2-й Позивач) з позовом про: - визнання недійсними пунктів 42.1, 42.2, 42.3 Додатку 1 рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008 року; - визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 року; - зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Триес" (надалі - 2-й Відповідач) повернути державі в особі Харківського університету Повітряних сил ім. І. Кожедуба (надалі - 3-я особа на стороні Позивачів) шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку пл. 1,7463 га по вул. Білгородське Шосе, ріг вул. Рудика.

Ухвалою від 12.01.2015 р. суд прийняв позовну заяву до розгляду, порушив провадження у справі та призначив її до розгляду в судовому засіданні.

11.02.2015 року Прокурор надав до суду заяву (вх. № 5516), в якій уточнив свої позовні вимоги, та просить суд: визнати недійсними пункти 42.1, 42.2, 42.3 Додатку 1 рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 року; зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Триес" повернути державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку пл. 1,7463 га по вул. Білгородське Шосе, ріг вул. Рудика.

Ухвалою від 17.03.2015 р. суд прийняв заяву Прокурора до розгляду.

Ухвалою суду від 03.03.2015 р. залучено до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів - Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області.

Прокурор в судовому засіданні підтримав заявлений позов, просить суд його задовольнити.

Представник 1-го Позивача підтримав позов Прокурора, заяв та клопотань не надав.

Представник 2-го Позивача підтримав позов Прокурора, заяв та клопотань не надав. Представником 2-го Позивача надано додаткові документи (вх. № 10950 від 20.03.2015 р.), які долучено судом до матеріалів справи.

Представник 1-го Відповідача проти позову заперечує в повному обсязі, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у заяві про застосуванні позовної давності від 03.03.2015 р.

Представник 2-го Відповідача поти позову заперечує в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов поданому до суду 10.02.2015р. за вх. № 5159.

Від представника 3-ї особи на стороні Позивачів заяв та клопотань не надходило.

Представник 3-ї особи на стороні Відповідачів (Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області) в судовому засіданні проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов від 20.03.2015 р. (вх. № 10949). Крім того, за вх. № 10950 від 20.03.2015 р. подав додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. № 01-17/315/384/13 та затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.03.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглядом матеріалів справи судом встановлено наступне.

Згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 045912 (1984 року), який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 2936 (далі - Державний акт № 2936), земельна ділянка площею 22,0018 га, яка розташована у м. Харкові по Білгородському Шосе, 2 була надана Квартирно-експлуатаційній частині Харківського району (далі - КЕЧ Харківського району) для розміщення учбових корпусів Харківського вищого військового командно-інженерного училища ім. Крилова.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року у справі № 22-а-5263/08 визнано правомірним висновок Харківського міського управління земельних ресурсів від 16.04.2007 № 144/07 в частині віднесення земельної ділянки по Білгородському шосе 2, ріг вул. Рудика, загальною площею орієнтовно 1, 9234 га до категорії земель оборони, і встановлено, що вказаний Державний акт не скасовувався, згода на припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка розташована по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові (військове містечко № 18) Міністром оборони України не надавалась.

Вироком військового суду Харківського гарнізону від 08 вересня 2008 року, яким заступника начальника КЕВ м. Харків - начальника матеріально-технічного забезпечення майора Кучанського Г.М. визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ст. 424 КК України, встановлено, що 24 квітня 2007 року заступник начальника КЕВ м. Харків начальник матеріально-технічного забезпечення майор Кучанський Г.М., будучи військовою посадовою особою, діючи в інтересах ТОВ "Сфера СТС", в порушення умов діючого законодавства, без згоди Міністра оборони України на відчуження земельної ділянки військового містечка № 18 за адресою: м. Харків, вул. Білгородське Шосе, 2, на якій знаходяться будівлі №№ 80 та 90, які перебувають на обліку в КЕВ м. Харків, та їх остаточна вартість складає 58636 грн., перевищуючи свої службові обов'язки, умисно, підготував та самостійно підписав від імені керівника КЕВ м. Харків лист № 733, в якому зазначив недостовірні відомості про те, що вищезазначені будівлі списані та зняті з обліку КЕВ м. Харків, та не маючи повноважень та відповідних рішень вищестоящого командування, надав дозвіл на відчуження земельної ділянки розміром 1,7463 га вартістю 2764798 грн.

На підставі вказаного листа від 24.04.2007 № 733 Харківською міською радою було припинено право КЕЧ Харківського району на користування земельною ділянкою по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові, а саме, у пункті 47 рішення 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 04.07.2007 № 131/07 було зазначено: "Припинено за КЕЧ Харківського району право користування земельною ділянкою загальною площею 1,7463 га (за його добровільною відмовою лист від 24.04.2007р. № 733) по Білгородському Шосе. Надати ТОВ "Сфера СТС" в оренду земельну ділянку загальною площею 2,2435 га, (у тому числі земельна ділянка площею 1,7463 га, за рахунок земель КЕЧ Харківського району та земельна ділянка площею 0,4972 га, за рахунок міської землі) по Білгородському Шосе, ріг вул. Григорія Рудика для будівництва торгівельно-офісного комплексу до 01.08.2012 р. (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації). КЕЧ Харківського району звернутися до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин для внесення відповідних змін в державний акт на право постійного користування землею від 1984 р. № 2936).

Крім того, зі змісту листа-повідомлення начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 24 квітня 2008 року та листа-повідомлення Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06 травня 2008 року вбачається, що інформація щодо прийняття рішень у Міністерстві оборони України про припинення права користування частинами земельної ділянки військового містечка № 18 (Білгородське шосе, 2) в період з 02 листопада 2004 року до теперішнього часу до Південного територіального управління не доводилась і будівлі №№ 80, 90 військового містечка № 18 згідно матеріалів інвентаризації казармено-житлового фонду КЕВ м. Харків обліковані у Південному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні.

Вищевказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Бринцев О.В.) від 23 січня 2012 року по справі № 5023/9668/11 за позовом заступника військового прокурора Харківського гарнізону від 18 листопада 2011 року в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Харків до Харківської міської ради про визнання частково недійсним рішення 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 04.07.2007 № 131/07 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів» в частині припинення за КЕЧ Харківського району право користування земельною ділянкою загальною площею 1,7463 га; надання ТОВ " Сфера СТС" в оренду земельної ділянки площею 1,7463 га по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові для будівництва торгівельно-офісного комплексу до 01.08.2012 р. (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та зобов'язання КЕЧ Харківського району звернутися до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин для внесення відповідних змін в державний акт на право постійного користування землею від 1984 р. № 2936

Вищезгаданим рішенням Господарського суду Харківської області від 23 січня 2012 року, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 28 серпня 2012 року по справі № 5023/9668/11, визнано частково недійсним рішення 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 04.07.2007 р. № 131/07, а саме, в частині припинення за КЕЧ Харківського району право користування земельною ділянкою загальною площею 1,7463 га; надання ТОВ " Сфера СТС" в оренду земельної ділянки площею 1,7463 га по Білгородському Шосе, 2 у м. Харкові для будівництва торгівельно - офісного комплексу до 01.08.2012 р. (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та зобов'язання КЕЧ Харківського району звернутися до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин для внесення відповідних змін в державний акт на право постійного користування землею від 1984 р. № 2936.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Прокурор та Позивач посилаються на те, що спірна земельна ділянка відноситься виключно до земель оборони та не змінювала свого цільового призначення, а відтак відноситься виключно до державної власності. Передача органам місцевого самоврядування земель, що використовуються для потреб Збройних Сил України здійснюється лише за наявності згоди Міністра оборони України. Харківська міська рада не є належним власником спірної земельної ділянки і не має відповідних повноважень орендодавця землі у розумінні статті 4 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Однак, незважаючи на це, Додатком 1 до оспорюваного рішення передано 2-му Відповідачу функції замовника на будівництво об'єкту зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову по Білгородському шосе, ріг вул. Григорія Рудика (пункт 42.1.); припинено ТОВ «Сфера СТС» право користування земельною ділянкою площею 2,2435 га по Білгородському шосе ріг вул. Григорія Рудика, за його добровільною відмовою, лист від 18.12.2008 р. б/№ (пункт 42.2.); надано 2-му Відповідачу у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 2,2435 га, в межах договору оренди землі від 11.03.2008 р. № 340867100029 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе ріг вул. Григорія Рудика, зі строком виконання будівництва до 31 грудня 2011 року (пункт 42.3); встановлено, що договір оренди землі від 11.03.2008 р. № 340867100029 втрачає чинність з моменту державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку з 2-м Відповідачем.

На підставі оспорюваного рішення 2-м Відповідачем було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку (площею 2,2435 га за адресою: м. Харків, Білгородське шосе, ріг вул. Рудика для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови) серії ЯЖ № 465478 від 30 січня 2009 року.

На думку Прокурора та Позивача оспорюване рішення в цій частині суперечить законодавству України, чинному на момент виникнення спірних відносин, що є підставою для визнання недійсними пункти 42.1, 42.2, 42.3 Додатку 1 рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008 року; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 року; та зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Триес" повернути державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку пл. 1,7463 га по вул. Білгородське Шосе, ріг вул. Рудика.

1-й Відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що в контексті даного спору слід застосовувати загальну позовну давність, визначену статтею 257 ЦК України, що становить три роки, та обраховувати строк позовної давності за правилами, встановленими частиною 1 статті 261 ЦК України, починаючи від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Моментом початку перебігу позовної давності можна вважати день відкриття провадження по справі № 5023/9668/11 за позовом заступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, позивача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, до Харківської міської ради, треті особи: ТОВ «Сфера СТС», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Триес» про визнання недійсним рішення, що означає обізнаність станом на 21.11.2011 позивача про існування рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008, згідно з яким ОК «ЖБК «Триес» була передана спірна ділянка, тобто 21.11.2011 р. За цих підстав перебіг строку позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним рішення Харківської міської ради № 350/08 від 24.12.2008, за правилами статті 253 ЦК України, розпочався 22.11.2011 та закінчився 22.11.2014. Згідно дати на штемпелі поштового відправлення, позовна заява військового прокурора Харківського гарнізону була передана до установи поштового зв'язку 26.12.2014, тобто вже після закінчення перебігу строку позовної давності. Таким чином, враховуючи положення статті 256 ЦК України, позов військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Харків до Харківської міської ради, ОК «ЖБК «Триес» подано поза межами строку позовної давності.

Враховуючи викладене 1-й Відповідач просить суд застосувати до даного спору позовну давність та на підставі цього відмовити у позові.

2-й Відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що оскільки предметом оскарження є рішення Харківської міської ради, а сторонами у справі є Міністерство оборони України, від імені якого в інтересах держави виступає Військовий прокурор Харківського гарнізону та КЕВ м. Харкова з однієї сторони та Харківська міська рада та Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Триес» з іншої сторони, вказаний спір є підвідомчим Харківському окружному адміністративному суду, а не Господарському суду Харківської області, що є підставою для залишення даного позову без задоволення.

Крім того, 2-й Відповідач посилається на рішення Конституційного Суду України у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» яким встановлено, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

На думку 2-го Відповідача Харківська міська рада при виконанні покладених на неї законом повноважень по розпорядженню землею в межах м. Харкова не залежить від будь-яких органів державної влади та не зобов'язана отримувати згоду від цих органів на розпорядження землею. Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затверджене наказом Міністра оборони України 22.12.1997 № 483, не може бути враховано при вирішенні спору оскільки воно суперечить Земельному кодексу України від 25.10.2001 р. в частині визначення державних органів, до повноважень яких належить розпорядження землями державної власності, та відповідний наказ Міністра оборони не пройшов державну реєстрацію, отже він не є нормативно-правовим актом, а Положення має відомчий характер та адресоване виключно військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України та їх посадовим особам, та не повинно застосовуватись при прийнятті рішень органами місцевого самоврядування.

Окрім того, 2-й Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що позов військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Харків до Харківської міської ради, ОК «ЖБК «Триес» подано поза межами строку позовної давності, у зв'язку з чим 2-й Відповідач просить суд застосувати позовну давність до даного спору та на підставі цього відмовити у позові.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін та Прокурора, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд, звертає увагу на таке, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Спірні правовідносини, щодо яких розглядається справа, стосуються права власності на земельну ділянку Відповідача яке посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 465478 від 30.01.2009 року і права постійного користування КЕЧ Харківського району посвідченого державним актом на право користування землею (а.с. 28-33).

Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним. Скасування (визнання нечинним) рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано державний акт на право власності на землю щодо земельної ділянки, не є підставою для припинення права власності на земельну ділянку чи визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 12.09.2012 р. у справі № 6-71цс12 та є обов'язковою для всіх судів України з огляду на приписи ч.1 ст. 11128 ГПК України. У зазначеній постанові від 12.09.2012 р. у справі № 6-71цс12 Верховним Судом України сформульовано правовий висновок щодо того, що Земельним кодексом України не передбачено такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Суд також звертає увагу на наступні обставини справи відповідно до яких:

1. Прокурором та Позивачами не надано оригіналу державного акту про право постійного користування землею в порушення вимог ухвал суду (а.с. 2, 85, 140, 151), а зазначений державний акт на право постійного користування землею від 1984 року серії № 045912 в Управлінні Держземагенства у м. Харкові Харківської області не обліковується (а.с. 142).

2. Постанова ВГСУ від 28 серпня 2012 року по справі № 5023/9668/11, на яку посилається Прокурор та Позивачі стосується інших правовідносин - правовідносин оренди заснованих на договорі, ніж ті з приводу яких виник спір - правовідносин власності на земельну ділянку Відповідача. Крім того, у вказаній постанові інший суб'єктний склад учасників та сторін судового процесу, інший предмет спору, інші цивільні правовідносини та площа і вартість земельної ділянки (1, 7463 га за договором оренди та 2, 2435 га за державним актом на право власності на земельну ділянку Відповідача 2), відомості про тотожність кадастрових номерів земельних ділянок відсутні (а.с. 34-38).

3. Суд критично відноситися до посилань Прокурора на Постанову ВСУ № 6-169цс12, оскільки Прокурором та Позивачами не доведено відсутності повноважень на видачу державного кату на право власності на земельну ділянку Відповідача 2 у Відповідача 1, а спір виник з питання визнання недійсним пунктів рішення Відповідача 1 яке було прийнято Відповідачем 1 (а.с. 9).

У цій постанові, на яку робиться посилання сформована наступна правова позиція, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно вимог абзацу першого пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

4. Стосовно порушеного права Позивача, то суд зазначає, що Прокурором та безпосередньо Позивачами, про що відображено у протоколі судового засідання, не доведено порушення суб'єктивного права останнього, внаслідок відсутності в нього правовстановлюючих документів на земельну ділянку та на будь-яке інше нерухоме майно яке на ній розташоване.

Відповідно до змісту відповіді ХРФ Центру ДЗК спірна земельна ділянка до земель оборони не належить (а.с. 177-178).

5. Спосіб захисту цивільного права обраного Прокурором та Позивачем не відповідає змісту ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України - зобов'язати Відповідача 2 повернути державі в особі Позивача 2 шляхом передачі земельну ділянку пл. 1, 7463 га по вул. Білгородське шоссе, ріг вул. Рудика.

Позивач 2 є самостійною юридичною особою відповідно до норм ЦК України і діє на підставі Положення яке затверджене 15.04.2013 року № 61 (а.с. 227-234), і не знаходиться у відносинах власності або підпорядкування з Позивачем 1.

6. Право власності Позивача 1 і третьої особи, на земельну ділянку яка є предметом спору, не підтверджено жодним правовстановлюючим документом передбаченим нормами ЗК України, про що свідчать матеріали справи.

7. За змістом наданої копії державного акту на право користування землею (а.с. 28-32) вбачається, що останній був виданий КЕЧ Харківського району, а Прокурор звертається за захистом порушеного права КЕЧ м. Харкова (а.с. 4, 227-234). При цьому доказів правонаступництва між зазначеними суб'єктами а ні Прокурором, а ні Позивачами на надано з посиланням на секретність інформації, про що зазначено у протоколі судового засідання (а.с.237-239).

8. Матеріали справи не містять також і виписок із Книги записів державних актів про реєстрацію державного акту за № 2936.

9. Висновки за розробленою Відповідачем 2 Технічною документацією не оскаржувались а ні Прокурором, а ні Позивачами, а ні Третьою особою (а.с. 187-219).

10. У судовому засіданні судом встановлено, що право власності на земельну ділянку з приводу якої виник спір та нерухоме майно яке на ній розташоване за Позивачами та Третьою особою не зареєстровано. Зазначені обставини відбиті у протоколі судового засідання (а.с.237-239).

11. Стосовно вимоги про застосування наслідків пропущення строків позовної давності, то суд вважає їх не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню внаслідок невідповідності зазначеної позиції Відповідача 2 главі 19 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, вважає суд приходить до висновку, що дії Відповідача 1 (органу місцевого самоврядування) при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки Відповідачу 2 не можуть бути підставою для позбавлення Відповідача 2 - приватної особи, яка не вчиняла жодних порушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень з боку Відповідача 1 при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки Відповідачу 2.

Така правова позиція знайшла своє підтвердження і у Постанові Вищого господарського суду України від 12 березня 2015 року по справі № 922/3183/13.

Таким чином, враховуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, обґрунтованим є висновок про те, що імовірні порушення допущені Відповідачем 1 при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки Відповідачу 2 не можуть бути підставою для позбавлення його - приватної особи, яка не вчиняла жодних порушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень з боку Відповідача 1 при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки Відповідачу 2.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд керується Постановою Пленуму Вищого господарського суду України" 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", в п. 4.6. якої зазначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Таким чином, судовий збір в розмірі 3654,00 грн. підлягає стягненню з 2-го Позивача (Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків) на користь державного бюджету України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 14 Конституції України, ст.ст. 1, 20 Господарського кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 140 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 12, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків (61024, м.Харків, вул.Пушкінська,61; код ЄДРПОУ 07923280) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 3654,00 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 25.03.2015 р.

Суддя І.П. Жигалкін