Рішення № 43330266, 05.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/777/15

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Вадовська Л. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г.,

Колеснікова Г.Я.,

при секретарі - Козак М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третіх осіб ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна, виселення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_3, звернувшись 25 квітня 2014 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що в квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру вселилася у 1979 році разом з батьками ОСОБА_9, ОСОБА_10 та сином ОСОБА_11 та постійно проживала. Після смерті у ІНФОРМАЦІЯ_1 року сина залишилася в квартирі одна. Маючи потребу в коштах, звернулася за оголошенням в пресі до раніше не знайомих осіб, які надали їй в позику грошові кошти та допомогли приватизувати квартиру. Позивач зазначила, що 31 січня 2004 року підписала складений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_6 та ряд документів до нього, 2 лютого 2004 року нотаріально посвідчено довіреність на представництво ОСОБА_12 її інтересів в суді. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року за позовом ОСОБА_6 до неї ОСОБА_3 було визнано дійсним договір від 31 січня 2004 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_6 право власності на вказане нерухоме майно. 14 вересня 2004 року їй пред'явили вимогу по поверненню отриманих в позику коштів, а 16 жовтня 2004 року ОСОБА_7 виселив її з квартири. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2004 року за позовом ОСОБА_6 її зобов'язано не перешкоджати ОСОБА_6 у користуванні квартирою та знято з реєстраційного обліку. В подальшому 25 жовтня 2004 року ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу продав квартиру ОСОБА_7, який 24 листопада 2004 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу продав квартиру ОСОБА_4, яка разом з сином ОСОБА_5 в квартирі зареєструвалися та проживають. Після скасування у 2006 році в апеляційному порядку рішень Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року та від 20 жовтня 2004 року, звернулася до суду з позовом про визнання недійсними нотаріально

посвідчених договорів купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, визнання права власності на квартиру, вселення, однак отримала відмову в задоволенні вимог з підстав обрання неправильного способу захисту порушеного права. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 на підставі статей 388, 391, 406 ЦПК України просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1; витребувати квартиру з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5, виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квартири (а.с.1-4).

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_7 пояснень, заперечень не надали.

Третя особа ОСОБА_6 в особі представника проти вимог заперечував.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2014 року позов задоволено (а.с.118-120).

В апеляційній скарзі представник в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Неправильність рішення суду апелянт мотивував невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з нікчемності договору купівлі-продажу квартири, укладеного 31 січня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, що став підставою для укладення наступних договорів купівлі-продажу. Обгрунтовуючи висновок про витребування майна, суд одночасно послався як на статтю 388 ЦК України, так і на статті 215, 216 ЦК України в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Поряд з посиланням на нікчемність правочину, суд послався на судову практику, за змістом якої вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, в подальшому скасованого. Крім того, суд виходив з ненадання набувачем квартири ОСОБА_4 доказів добросовісності набуття квартири. Суд не мотивував задоволення вимог про визнання судовим рішенням права власності ОСОБА_3 на квартиру, витребування з володіння ОСОБА_5 квартири, виселення відповідачів з квартири.

Висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, вказують на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що згідно п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає встановленими такі факти та відповідні ним правовідносини.

5 лютого 1979 року виконавчим комітетом Київської райради народних депутатів ОСОБА_3 на склад сім'ї з чотирьох осіб (батько ОСОБА_9, мати ОСОБА_10, син ОСОБА_11) видано ордер № 148 серії КР на право заселення трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с.6).

27 січня 2004 року Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради ОСОБА_3 на підставі розпорядження органу приватизації від 27 січня 2004 року №181197 видано свідоцтво про право приватної власності на житло квартиру АДРЕСА_1. Державна реєстрація права власності на підставі виданого 5 травня 2010 року дублікату проведена 25 травня 2010 року (а.с.9).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року в справі №2-1276/2004 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_12, ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною, визнання права власності визнано дійсною укладену у простій письмовій формі угоду від 31 січня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру

(а.с.10).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2004 року за позовом ОСОБА_6 ОСОБА_3 зобов'язано не перешкоджати ОСОБА_6 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, знято ОСОБА_3 з реєстраційного обліку по квартирі.

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_12, діючим від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_7, посвідченого 25 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за №1839, ОСОБА_7 купив квартиру АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу, укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом першої одеської державної нотаріальної контори АлексєєвоюО.В., зареєстровано в реєстрі за НОМЕР_2, ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.226).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.13).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 листопада 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2004 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.12).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2010 року, за позовом ОСОБА_3. визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_12, діючим від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_7, посвідчений 25 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю.О.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідчений 24 листопада 2004 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Алексєєвою О.В.; вселено ОСОБА_3 в квартиру, виселено ОСОБА_4 з квартири (а.с.14-15, 16-17). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року рішення Київського районного суду м.Одеси від 17 березня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.18-20). При новому розгляді справи рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_12, діючим від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_7, посвідчений 25 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю.О.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідчений 24 листопада 2004 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Алексєєвою О.В.; вселено ОСОБА_3 в квартиру, визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру, виселено ОСОБА_4 з квартири (а.с.21-24). Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2012 року рішення Київського районного суду Одеської області від 26 вересня 2012 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів, визнання права власності, вселення, виселення відмовлено з підстав неправильно обраного способу захисту порушеного права (а.с.25-26). Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року у відкритті касаційного провадження на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2012 року відмовлено (а.с.27).

Із аналізу викладених фактичних даних встановлено, що ОСОБА_3 набула право власності на квартиру в порядку приватизації, право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно посвідчено виданим 27 січня 2004 року управлінням ЖКГ Одеської міської ради свідоцтвом про право власності на житло. Набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру не є спірним.

ОСОБА_6 набув право власності на квартиру на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року, що скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року. Наслідком скасування судового рішення, на підставі якого ОСОБА_6 набув право власності, є те, що ОСОБА_7 вважається таким, що набув право власності на квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу у ОСОБА_6 як особи, яка не мала права його відчужувати; відповідно ОСОБА_4 вважається такою, що набула право власності на квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу у ОСОБА_7, який в свою чергу набув майно у ОСОБА_6 як особи, яка не мала права його відчужувати, тобто не у власника.

Право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння визначено статтею 387 ЦК України, за змістом якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

ОСОБА_3 пред'явила до суду віндикаційний позов як неволодіючий власник до володіючого не власника про витребування майна. ОСОБА_3 довела факт існування права власності на квартиру, набутого нею в порядку приватизації та посвідченого виданим компетентним органом 27 січня 2004 року свідоцтвом про право власності на житло. ОСОБА_4 хоч і є добросовісним набувачем квартири, однак її володіння квартирою є незаконним, оскільки квартиру придбано за відплатним договором у ОСОБА_7, який придбав таку за відплатним договором у ОСОБА_6 як особи, яка не мала права відчужувати квартиру.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом (п.3 ч.1 ст.388 ЦК України).

Квартира вибула з володіння ОСОБА_3 не з її волі, оскільки вибула не на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна, як то передбачено законом, а на підставі судового рішення про визнання укладеного у простій письмовій формі при сумнівних обставинах договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на квартиру за ОСОБА_6, до того ж на підставі судового рішення, ухваленого без участі ОСОБА_3 та належного повідомлення її як про пред'явлення позову, так і про час та місце розгляду справи.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (правовий висновок, зроблений в постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року в справі №6-146цс13, від 11 червня 2014 року в справі №6-52цс14) (а.с.205-207).

Вибуття квартири з володіння власника ОСОБА_3 не з її волі надає їй право витребувати квартиру від набувача за відплатним договором ОСОБА_4 Щодо ОСОБА_5, то він не є стороною нотаріально посвідченого 24 листопада 2004 року за реєстровим номером НОМЕР_2 державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори договору купівлі-продажу нерухомого майна, відтак, не має статусу набувача, від якого власник ОСОБА_3 вправі витребувати майно в порядку частини 1 статті 388 ЦК України. Таким чином, вимоги ОСОБА_3 в частині витребування нерухомого майна підлягають задоволенню частково, а саме в частині вимог про витребування майна від набувача ОСОБА_4

Право власності ОСОБА_3 на квартиру набуто в порядку приватизації житла, наданого їй у 1979 році, в яке вона з членами сім'ї по ордеру вселилася та постійно проживала. Розпорядження органу приватизації від 27 січня 2004 року №181197, видане на підставі цього розпорядження 27 січня 2004 року Управлінням ЖКГ Одеської міської ради свідоцтво про право власності на житло недійсними не визнано. Право власності ОСОБА_3 на підставі вказаного свідоцтва про право власності на житло зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 травня 2010 року. Таким чином, ОСОБА_3 має правовстановлюючі документи на квартиру, ОСОБА_3 як власник нерухомого майна заявила вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, право власності ОСОБА_3 ніким не оспорюються, будь-які особи про невизнання за нею такого права не заявляють, тому необхідність визнання відповідно до

статті 392 ЦК України за ОСОБА_3 даним судовим рішенням права власності на квартиру відсутня.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Станом на 9 лютого 2015 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 з 4 червня 2010 року, ОСОБА_5 з 16 серпня 2006 року та ОСОБА_4 з 22 червня 2012 року (а.с.28,31,34,35,249,250).

Набувач квартири за відплатним договором ОСОБА_4, її син ОСОБА_5 перешкоджають власнику ОСОБА_3 користуватися житлом для власного проживання. ОСОБА_4, ОСОБА_5 не були та не є членами сім'ї ОСОБА_3, відповідно не мають передбаченого статтею 405 ЦК України права користування житлом. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 відсутні будь-які договірні відносини щодо користування квартирою. Таким чином, в порядку визначеного статтею 391 ЦК України речово-правового засобу захисту порушеного права користування та розпорядження майном ОСОБА_3 вправі вимагати виселення з квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5

До вимог негаторного позову (захист права власності від порушень) позовна давність не застосовується. Щодо вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, то визначений статтею 257 ЦК України строк загальної позовної давності не сплинув, так як в силу статті 264 ЦК України має місце переривання перебігу позовної давності зверненням ОСОБА_3. у жовтні 2004 року до суду з заявою про накладення арешту на квартиру, скасуванням у 2006 році за апеляційною скаргою ОСОБА_3 судового рішення від 9 лютого 2004 року про визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру, зверненням у січні 2007 року ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання недійсними правочинів, розглядом справи за цим позовом в судах різних інстанції до 24 грудня 2012 року.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2014 року - скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третіх осіб ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна, виселення - задовольнити частково.

Витребувати квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_4 як набувача за відплатним договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори 24 листопада 2004 року за реєстровим номером НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3 як власника відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 січня 2004 року управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради.

Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1.

Рішення про витребування нерухомого майна є підставою для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1, проведеної на підставі посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори 24 листопада 2004 року за реєстровим номером НОМЕР_2 договору купівлі-продажу, та поновлення державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі виданого 27 січня 2004 року управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради свідоцтва про право власності на житло.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

Г.Я.Колесніков