Ухвала суду № 43330237, 11.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2354/15

Головуючий у першій інстанції Шепітко І.Г.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.

суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.

при секретарі - Добряк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Нива В.Ш." в особі філії №16 Приватного підприємства "Нива В.Ш.", Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" про визнання прилюдних торгів недійсними,

встановила:

15 серпня 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просить визнати проведену філією №16 Приватного підприємства "Нива-В.Ш." підготовку та проведенню прилюдних торгів по реалізації арештованого іпотечного нерухомого майна, а саме житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 як проведену з порушенням вимог діючого законодавства та прилюдні торги по реалізації арештованого іпотечного нерухомого майна, а саме житлового будинку житловою площею 33,5 кв.м., загальною площею 44,6 кв.м. розташованого по АДРЕСА_1 - недійсними; визнати недійсними результати проведення прилюдних торгів від 16.04.2013 року а саме протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна №1613032 від 16.04.2013р., а саме житлового будинку житловою площею 33.5 кв.м. загальною площею 44,6 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1; визнати недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 03.06.2013 року; визнати недійсним свідоцтво від 12.09.2013 року про придбання з прилюдних торгів житлового будинку житловою площею 33,5 кв.м., загальною площею 44.6 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження він дійшов висновку, що реалізація будинку відбулася з рядом порушень, а саме: було реалізовано тільки житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що суперечить п. 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", де вказано, що разом з житловим будинком стягнення звертається також на земельну ділянку, що належить боржнику. Також позивач зазначив, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на даний час належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Пиловою В.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 28.07.2008 року, реєстр.№7492, право власності на який зареєстровано 30.05.2013 року, вказавши, що на момент проведення прилюдних торгів з продажу належного йому на праві власності житлового будинку державна реєстрація земельної ділянки була відсутня, оскільки грошових коштів для проведення державної реєстрації земельної ділянки він не мав. Також як на порушення позивач вказав, що житловий будинок, який належав йому на праві власності, було продано за наявності прописаних та проживаючих в ньому дітей, що суперечить ч.4 ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей", для укладання будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібен попередній дозвіл органів опіки та піклування. Крім того, позивач звернув увагу на допущені державним виконавцем при реалізації майна інші порушення: п.1.2, п.1.4, п.3.5, п.3.11, п.3.12 Тимчасового Положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 року, ч.3 с.43 Закону України "Про іпотеку" - щодо повідомлень та публікації, проведення їх спеціальною організацією. Посилаючись на порушення вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України, позивач просив вимоги задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 у судовому засіданні вимоги не визнала та просила у позові відмовити повністю, посилаючись на те, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки жодних суттєвих порушень при реалізації заставного майна не було, а щодо дій державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження - існує інший передбачений нормами ЦПК України та Закону України " Про виконавче провадження " порядок. Крім того, представник у письмових запереченнях та шляхом подання окремої заяви просила застосувати наслідки пропущення строку оскарження за вимогами ст.48 Закону України " Про іпотеку ". Також представник повідомила суд, що у період з 18.01.2014 року по 25.02.2014 року відповідачка ОСОБА_4 передала позивачеві для зняття з реєстрації та звільнення будинку і підписання оцінки земельної ділянки 5000 доларів США із зобов'язання передати документи на будинок при його звільненні до 15.03.2014 року.

Представники співвідповідачів ПП "Нива В.Ш." в особі Філія №16 ПП "Нива В.Ш." та Другого Суворовського ВДВС ОМУЮ до суду не з'явились, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили.

Залучена до участі у справі третя особа - публічне акціонерне товариство " Дельта Банк " в особі представника Мутаф В.А. вважав вимоги позивача безпідставними, у наданій до суду письмовій правовій позиції зазначив, що право власності позивач на земельну ділянку виникло лише після реалізації будинку, діти були зареєстровані без згоди банку та всупереч умовам іпотечного договору, строк оскарження торгів закінчився 16.04.2014 року, та позивач звернувся до суду, обравши неналежний спосіб захисту свого порушеного права в частині вимог до державного виконавця, оскільки скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця оскаржуються в іншому порядку. За таких обставин представник просив у позові відмовити повністю.

Рішенням суду в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вищезазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Апелянт в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про неможливість явки в судове засідання у зв'язку зі своєю хворобою, однак, жодного доказу щодо незадовільного свого стану здоров'я не надав. Також просив відкласти розгляд справи у зв'язку з находженням на лікарняному його адвоката Шляпіної Л.М., при цьому колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт також надав довіреності на представлення його інтересів іншим особам - ОСОБА_10 (а.с.3) строк дії довіреності до 25.07.2017р. який подавав позов від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.29), строк дії довіреності до 07.11.2017р. та яка вела справу від імені позивача протягом розгляду судом першої інстанції. Відомості про відкликання або скасування довіреностей відсутні.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, та вірно послався на діюче законодавство.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

ОСОБА_4 прийняла участь у прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, що здійснювалось у межах виконавчого провадження по виконанню виконавчого напису №175 від 28.02.2012 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. про стягнення грошових коштів з позивача на користь банку шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки - земельну ділянку та житловий будинок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.50, 51, 73, 74).

У відповідності до Акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, виданого на підставі Протоколу №16113032-4 про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 16.04.2013 року, відповідачка ОСОБА_4 придбала нерухоме майно, а саме житловий будинок житловою площею 33,5 кв.м., загальною площею 44,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі Акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 03.06.2013 року, ОСОБА_4 отримала Свідоцтво про придбання нерухомого майна, що було посвідчене 12.08.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горда І.В. за реєстровим номером 802.

Відповідно до ст.182 ЦК України та ст.3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", право власності на житловий будинок зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто ОСОБА_4 є власником цього майна з моменту державної реєстрації свого права.

Посилання позивача на ту обставину, що на момент реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах у житловому будинку були зареєстровані неповнолітні діти, безпідставне, оскільки п.3.1.2 Договору іпотеки, що був укладений між позивачем та кредитором, передбачено, що іпотекодавець зобов'язаний, зокрема, не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, передавати його в спільну діяльність, оренду, користування, лізинг, тощо), не реєструвати на житловій площі зазначеного в цьому договорі житлового будинку третіх осіб, в тому числі малолітніх, неповнолітніх, без отримання на це попередньої письмової згоди іпотекодержателя.

У матеріалах справи міститься довідка Ф-1 (виписка з домової книги), про склад сім'ї, де відсутні відомості щодо реєстрації неповнолітніх дітей (а.с.70).

Таким чином, як вбачається з договору іпотеки на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки діти у спірному житловому приміщенні зареєстровані не були.

Отже, позивач зареєстрував дітей без отримання на це попередньої згоди іпотекодержателя і в порушення підписаного у добровільному порядку договору іпотеки.

За таких обставин, у державної виконавчої служби дійсно не було необхідності в отриманні дозволу на відчуження спірного нерухомого майна від органу опіки та піклування.

Крім того, зі змісту ст.17 Закону України "Про охорону дитинства" вбачається, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації,відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін відчуження житла, тощо.

Отже, зі змісту вказаного Закону вбачається, що дозвіл органів опіки та піклування для укладення і посвідчення в нотаріальному порядку договорів на відчуження нерухомого майна необхідно було одержувати лише тоді, коли неповнолітній дитині належало право власності на майно, в тому числі на житловий будинок або квартиру.

Наказом Мінюсту України №68/5 від 27.10.1999 року було затверджено Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (далі - Тимчасове положення), яке визначає умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків, підприємств як цілісного майнового комплексу, інших приміщень, земельних ділянок, що є нерухомим майном, на які звернено стягнення відповідно до чинного законодавства, а також розрахунків за придбане майно.

Питання продажу іпотечного майна врегульовано і Законом України "Про іпотеку", стаття 41 якого зазначає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

У відповідності до вимог ч.8 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює примусове звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Вищевикладене свідчить, що організація та проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки здійснюються з урахуванням вимог Закону України "Про іпотеку".

Реалізація будинку без земельної ділянки не може бути підставою для визнання торгів недійсними, оскільки право власності на земельну ділянку у позивача виникло лише через два місяці після проведення таких торгів - рішення про державну реєстрацію, індексний номер 3463397 від 26.06.2013 року, тобто на момент відчуження позивач не був власником земельної ділянки, вона перебувала у його користуванні, тому не могла бути відчужена разом з будинком.

Також, необхідно зазначити, що позивач особисто та добровільно здійснював показ житлового будинку та його комунікацій ОСОБА_4, сам забезпечував вільний доступ до будинку з метою його реалізації. Крім того, після придбання ОСОБА_4 житлового будинку позивач, з метою забезпечення виїзду та зняття з реєстрації членів його сім'ї, отримав від ОСОБА_4 п'ять тисяч доларів США, і після отримання грошових коштів здійснив зняття з реєстрації всіх членів сім'ї.

На даний час відповідачка ОСОБА_4 проживає у вищезазначеному житловому будинку зі своєю сім'єю, сплачує усі необхідні комунальні послуги, здійснила капітальний ремонт будинку.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем нерухомого майна, а саме: житлового будинку, що розташований за адресою - АДРЕСА_1.

Згідно до ч.2 ст.388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Згідно п.30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справи №5 від 07.02.2014 року " Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ", роз'яснено, що, застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Під час розгляду позову про визнання публічних торгів недійсними і витребування майна в особи, яка придбала його на торгах, суд має дати оцінку тому, чи є порушення, на які посилається позивач, суттєвими та чи вплинули вони на результат торгів. У зв'язку із цим позов про визнання публічних торгів недійсними, пред'явлений особою, права і законні інтереси якої не були порушені внаслідок відступлення від встановленого законом порядку проведення торгів, і обґрунтовані такими обставинами позовні вимоги власника про витребування проданого на торгах майна задоволенню не підлягають.

У разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору - організатор торгів та їх переможець. Отже, після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення, оскільки задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує судового рішення, для виконання якого такі торги були проведені.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, отже, є правочином.

Оскільки відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст.ст.203, 215 ЦК).

За загальним правилом ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1- 3, 5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

У зв'язку з тим, що за змістом ч.1 ст.215 ЦК підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5.

Аналізуючи норму закону, на яку посилається позивач, у сукупності зі встановленими у судовому засіданні обставинами, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про відсутність суттєвих порушень, які б вплинули на результати торгів, тому вимоги задоволенню не підлягають.

Що стосується порушень, які на думку позивача були допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених ЗУ "Про виконавче провадження", до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст.ст.18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом та Розділом VII ЦПК України. Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Дана позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24.10.2012 року у справі № 6-116 цс 12.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов правильного висновку, що законність проведення торгів, отже, договір купівлі-продажу здійснено без суттєвих порушень, тому позов із зазначених позивачем підстав задоволенню не підлягає.

Інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними торгів та можуть бути задоволені лише у випадку визнання торгів недійсними, тому у позові необхідно відмовити повністю по суті.

Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до ст.48 ЗУ "Про іпотеку" зазначено, що іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частинами 3-5 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд правильно звернув свою увагу, що позивачем при зверненні до суду 15.08.2014 року, крім відсутності підстави для задоволення його вимог по суті, пропущено строк для оскарження результатів прилюдних торгів, що відбулися 16.04.2013 року.

Також, суд звернув увагу на ту обставину, що після придбання спірного житлового приміщення, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_4 був укладений договір про звільнення сім'єю позивача будинку у добровільному порядку та безпідставне і не передбачене жодною нормою Закону отримання ним за це грошових коштів, що свідчить про обізнаність позивача з відчуженням його будинку та згоду з таким відчуженням.

Суд обґрунтовано погодився з думкою представника банку щодо звернення позивача до суду з такими вимогами виключно як спробою повернути собі майно з урахуванням набрання чинності Закону України " Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті " від 03.06.2014 року №1304-VII, що набрав чинності 07.06.2014 року.

Суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, та дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді В.О. Панасенков

М.М. Драгомерецький