Рішення № 43326795, 25.03.2015, Деражнянський районний суд Хмельницької області

Справа № 673/1736/14-ц

Провадження № 2/673/74/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 р.

Деражнянський районний суд Хмельницької області в складі

головуючої судді- Лукіянець Т.В.

з участю секретаря судових засідань- Ясінської М.О.,

позивача-відповідача ОСОБА_1,

відповідача- позивача-ОСОБА_5.,

представників- ОСОБА_19., ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Деражня цивільну справу за позовами ОСОБА_1

до

ОСОБА_3

третя особа ОСОБА_4

про встановлення порядку користування жилим приміщенням, зобов'язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди

та

ОСОБА_3,

ОСОБА_4

до

ОСОБА_1

про виселення

встановив:

В листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування будинком АДРЕСА_1, зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні ним та стягнення моральної шкоди в розмірі 5000грн.

В обґрунтування вимог позову зазначив, що 06.12.1996 року подарував своїм дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 37/100 житлового будинку АДРЕСА_1. З часу дарування і до сьогодні продовжує проживати у спірному житлі та при цьому займає кімнату площею 8,65м.кв. Однак, з боку відповідачем в силу неприязних відносин, почали створюватися перешкоди у користуванні вказаним будинком, які полягали у неодноразовому влаштуванні останньою сварок в ході яких та вимагала від позивача виселитися із будинку. Внаслідок, таких дій відповідача ОСОБА_3, позивачу заподіяно моральної шкоди у вигляді тяжких душевних страждань, які виникли через втрату спокою, погіршення здоров'я, порушення стосунків із оточуючими. А тому просив стягнути із відповідача на його користь у відшкодування заподіяної шкоди 5000грн.

В ході судового розгляду позивач ОСОБА_1 зменшив вимоги позову, просив встановити порядок користування житловими приміщеннями будинку, визначивши житлову кімнату площею 6,6м.кв. як кімнату, яку має право використовувати у даному будинку, побутові приміщення у виді: веранди, прихожої, кухні, коридору, ванної кімнати, туалету залишити у спільному користуванні. В решті вимоги позову залишив без змін.

В січні 2015 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовними вимогами до ОСОБА_1 про виселення його із будинку АДРЕСА_1, зазначивши, що останній зловживаючи їхньою довірою, всупереч їх волі заселяє сторонніх осіб, змінює замки на вхідних дверях, чим чинить перешкоди у користуванні власністю. Враховуючи те, що ОСОБА_1 на даний час втратив статус члена сім'ї співвласників будинку, створює нестерпні умови для спільного проживання при цьому, має інше житло, вважали, що наявні підстави для його виселення із займаного будинку.

Відповідно до ухвали суду від 11.02.2015 року вказані позови були об'єднані у одне провадження.

В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 вимоги позову підтримав в повному обсязі з підстав викладених у заяві та заперечив проти позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, пояснивши, що іншого житла, придатного для проживання немає.

Відповідач -позивач ОСОБА_3, яка одночасно є представником ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала з підстав відсутності будь-яких перешкод з боку власників у користуванні останнім будинком. Позовні вимоги про виселення ОСОБА_1 в силу створення ним перешкод у користуванні власністю підтримала.

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовів ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Так, судом встановлено, що з 24.02.1984 року ОСОБА_1 являвся власником 37/100 жилого будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності (а.с.7)

06.12.1996 року ОСОБА_1 відчужив вказану частину жилого будинку з надвірними будівлями та земельною ділянкою ОСОБА_5 (ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 на підставі договору дарування, який посвідчений нотаріусом Деражнянської державної нотаріальної контори Хмельницької області (а.с. 6).

Після укладення вказаного договору, сторони продовжували спільно проживати у спірному будинку, оскільки являлися членами однієї сім'ї, що ними не оспорюється.

В силу ч.ч.1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно із ч.1 ст. 405 цього кодексу члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Аналізуючи вищезазначені норми закону та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що внаслідок відчуження жилого будинку з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 було припинено право власності ОСОБА_1 на вказане майно, після чого останній продовжив проживати у спірному житлі як член сім'ї власників вказаного будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_4 З цих підстав, ОСОБА_1 позбавлений в такий спосіб захищати свої права як користувача даного житла, оскільки лише співвласникам належить право вимоги щодо встановлення порядку користування спільним житлом. А тому, вимоги позову ОСОБА_1 щодо встановлення порядку користування житлом не підлягають до задоволення. Також суд враховує, що решта позовних вимог ОСОБА_1 - зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні жилим та побутовими приміщеннями, стягнення з останньої моральної шкоди є похідними, а тому в силу їх безпідставності не підлягають задоволенню судом.

Таким чином, враховуючи викладені висновки, не заслуговують на увагу суду показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, яким зі слів ОСОБА_1 стало відомо про перешкоди, які чиняться ОСОБА_3 у користуванні житлом та які були очевидцями сварок між сторонами.

Вирішуючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_1 із спірного жилого будинку, суд виходить із наступного.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України, передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.

В силу ч.1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч.2 ст. 64 цього кодексу до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Згідно ч.4 ст. 156 вказаного кодексу припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням.

Членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) у відповідності до вимог ст. 157 ЖК України може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України.

Так, згідно ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.. 61 цього кодексу.

Як було встановлено судом, ОСОБА_3 зверталася до Деражнянського РВ УМВСУ із заявою про неправомірні дії ОСОБА_1, які виражалися у словесних образах.

Згідно відповіді начальника Деражнянського РВ УМВСУ від 09.09.2014 року в діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального та адміністративного правопорушення (а.с.109).

Крім того, вказаний факт підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16

В силу ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надано суду допустимих доказів, які давали б підстави у відповідності до ч.1 ст.116 ЖК України для виселення ОСОБА_1 із займаного житла, позовні вимоги останніх є недоведеними, а тому задоволенню судом не підлягають.

Керуючись ст..ст. 10,11, 60, 212-214 ЦПК України, ст..ст.358, 383, 405 ЦК України, ст..ст. 64, 116, 156, 157 ЖК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування жилим приміщенням, зобов'язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

В задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виселення відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду Хмельницької області через Деражнянський районний суд Хмельницької області.

Суддя: Т. В. Лукіянець