Ухвала суду № 43326758, 24.03.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 22-ц/791/619/15 Головуючий в І інстанції Рябова О.Д.

Категорія 27 Доповідач: Пузанова Л.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року березня місяця 24 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Пузанової Л.В.Суддів:Фурман Т.Г. Чиркової К.Г.При секретарі:Бараш Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 листопада 2014 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та виселення, зазначаючи, що 23 червня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 68 000 доларів США строком до 23.06.2032 року та зі сплатою процентів за користування грошовими коштами.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 23.06.2008 року банк уклав із ОСОБА_5 договір іпотеки, предметом якого є належний останньому житловий будинок АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 неналежно виконує умови договору кредиту щодо повернення грошових коштів та сплати процентів за користування ними, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 1 257 349,86 грн. та на те, що 08 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк», який є правонаступником АКІБ «УКрсиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, позивач просив суд в рахунок оплати основного зобов'язання щодо сплати заборгованості у розмірі 1 257 349,86 грн. за договором про надання споживчого кредиту, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_5, звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1, шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» права власності на нього. Визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на житловий будинок.

Виселити та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5 та інших осіб, які проживають і зареєстровані у спірному будинку. Витребувати від ОСОБА_5 та передати ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, ключі від вхідних дверей (дублікати ключів).

Заочним рішенням суду від 11 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, зазначаючи, що висновки суду щодо застосування до спірних правовідносин Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не відповідають обставинам справи, не підтверджені належними доказами та суперечать, як положенням наведеного вище Закону, так і Закону України «Про іпотеку».

Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили. В судовому засіданні представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 доводи скарги не визнав, рішення суду просив залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 23 червня 2008 року АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_5 уклали договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 68 000 доларів США строком до 23 червня 2032 року зі сплатою 14 % річних за користування грошовими коштами.

При цьому ОСОБА_5 як позичальник, зобов'язався повертати кредит та сплачувати проценти за користування кредитом частинами шляхом щомісячного внесення на рахунок банку, як кредитора, суми платежів у визначеному графіком розмірі.

Для забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором 23 червня 2008 року сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є належний ОСОБА_5 на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1. Загальна площа житлового будинку становить 66,7 кв.м.

Банк умови договору кредиту виконав, надавши відповідачеві грошові кошти в сумі 68 000 доларів США, а відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування грошовими коштами належно не виконує, в зв'язку з чим позивач бажає реалізувати передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати належних йому процентів і просить суд забезпечити цю вимогу іпотекою шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, як це передбачено ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки.

Однак наведену вище вимогу позивач заявив в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Враховуючи, що предметом спору є кредитні зобов'язання за споживчим кредитом, наданим відповідачеві кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті та зважаючи, що предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 використовується іпотекодавцем ОСОБА_5 як його та членів його сім'ї місце постійного проживання при відсутності у власності іншого нерухомого житлового майна та загальна площа спірного житлового будинку не перевищує 250 кв. метрів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в судовому порядку не може бути реалізовано до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливості погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості (ст. 3 Закону).

Висновки суду відповідають обставинам справи в межах наданих та досліджених в судовому засіданні, в тому числі судом апеляційної інстанції, доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і, як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Так, посилання позивача на те, що застосований судом до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суперечить ст. 22 Конституції України, колегія суддів вважає юридично неспроможними, оскільки наведена вище норма Конституції України передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина, а не юридичних осіб. На забезпечення гарантованих державою конституційних прав і свобод людини і громадянина у кредитних правовідносинах і був прийнятий зазначений Закон, який не суперечить ні діючому в Україні законодавству, ні Конституції України, так як встановлює тимчасові обмеження для кредиторів до врегулювання спірних питань на законодавчому рівні.

Необґрунтованими, на думку колегії суддів, є твердження банку про невідповідність Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» статті 56 Закону України «Про заставу» щодо незмінності умов договору застави, а отже - іпотеки на весь строк його дії та погіршення становища заставодержателя (іпотекодержателя), оскільки наведений вище нормативний акт не змінює умови договору іпотеки, які можуть виконуватися сторонами добровільно, в тому числі і щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на нерухоме житлове майно без згоди власника і лише у відносинах, що виникли із споживчого кредиту в іноземній валюті.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: