Рішення № 43325314, 30.03.2015, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/2435/15-ц

Провадження № 2/520/2458/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2015 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Куриленко О.М.

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

23.02.2015 року позивач звернулась до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким визнати за нею, ОСОБА_1, право власності у порядку спадкування на 30/1000 частини дачної будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_2 після його смерті відкрилась спадщина в тому числі на 30/1000 частини дачної будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1

Позивач зазначає, що вона є спадкоємцем за заповітом майна ОСОБА_2, а від так має право на отримання у власність в порядку спадкування за законом майно, яке належало йому.

Позивач зазначає, що нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку чим вона звернулась до суду з даним позовом.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.74, 76, 77 ЦПК України.

Представник позивача у судове засідання з`явилась, позов підтримала в повному обсязі, та просила задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи сповіщався належним чином, надав до суду письмові заперечення на позов та заяву про розгляд справи у відсутності представника ОМР.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги позову не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1, виданим 07.05.2006 року Першим відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції міста Одеси.

У судовому засіданні представник позивача пояснила, що після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належну йому земельну ділянку площею 0,0630 гектарів, яка розташована на території Київського району АДРЕСА_1 яка належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 024278, а також 30/1000 частин ДБК «Тіниста», який розташований за адресою АДРЕСА_1, які належали померлому на підставі Свідоцтва про право власності на частину дачної будівлі від 25 лютого 2000 року.

За життя, а саме 23 вересня 2000 року ОСОБА_2 склав заповіт, згідно якого усе своє майно, де б воно не було, то з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_1, а якщо вона помре раніше за нього або спадщину не прийме усе майно заповів - ОСОБА_4.

Зазначений правочин посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3-3088.

Відповідно до ст. 1216, 1217 та 1220 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) та здійснюється за заповітом, або за законом та відкривається внаслідок смерті цієї особи.

Згідно ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 на підставі ст. 1234 ЦК України використав своє право на заповіт і згідно ст. 1235 ЦК України призначив спадкоємцем свого майна ОСОБА_1.

Відповідно до статей 1233, 1234, 1235, 1236 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК спадкоємець за законом чи за заповітом має право прийняти спадщину.

Відповідно до статті 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1222, 1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулась до Шостої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого 06 травня 2006 року ОСОБА_2.

25 грудня 2006 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку, площею 0,0630 гектарів, яка розташована на території Київського району АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2.

Згодом, а саме 16 березня 2007 року ОСОБА_1 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯГ № 954524.

Проте листом № 245/02-14 від 06 лютого 2015 року, державний нотаріус повідомив позивачу ОСОБА_1 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку з тим, що Свідоцтво про право власності № 005695, видане Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 25 лютого 2000 року, зареєстроване в КП «ОМБТІ» 14 жовтня 2006 року після смерті ОСОБА_2.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Пунктом 24 даної постанови передбачено, що при розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Слід також зазначити, що листом № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що при розгляді справ про спадкування слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Матеріали справи не містять доказів фактичної відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну частину дачної будівні, оскільки лист нотаріуса від 06 лютого 2015 року, не може вважатись постановою про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин..

Також відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Крім того за приписами ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. ст. 58-59 ЦПК України докази по справі повинні бути належними та допустимими, та не ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

В порушенням вищевказаних норм закону, представник позивача з клопотанням про витребування будь-яких доказів до суду не звертався, оригіналу Свідоцтва про право власності №005695, виданого Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 25 лютого 2000 року не надав, підстави реєстрації вказаного свідоцтва в КП «ОМБТІ та РОН» після смерті власника не обґрунтував, документів, що стали підставою для видачі зазначеного свідоцтва та технічного паспорту не надав, а суд позбавлений можливості визнати за особою право власності на нерухоме майно на підставі неякісної ксерокопії свідоцтва, що міститься на аркуші справи 11.

При цьому суд бере до уваги принцип диспозитивності процесу та те, що суд за власною ініціативою позбавлений права витребувати будь-які докази у справі.

Також залишились не зрозумілими підстави звернення до суду з даним позовом майже через 9 років після смерті спадкодавця.

Таким чином суд доходить до висновку про те, що вимоги позову є недоведеними, а від так задоволенню не підлягають в повному обсязі.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 16, 328, 392, 1223, 1258, 1261, 1270 ЦК України, ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 130, 209, 212, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.