Рішення № 43321423, 26.03.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Бреславського О. Г.

суддів: Заводян К.І.,Савчук М.В,

секретаря: Давньої Я.А.

за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника -ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3-ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, на заочне рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 жовтня 2014 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом.

Посилалась на те, що відповідач шляхом обману заволодів ? житлового будинку та надвірних споруд, що належали їй на праві власності. Після звернення до суду, договір довічного утримання було скасовано, але ОСОБА_3 під час його дії зареєстрував своє місце проживання у вказаному будинковолодінні.

Позивачка має право на отримання субсидій, але у зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований за даною адресою, вона не може скористатися своїм правом, крім того вона має намір продати дане господарство.

ОСОБА_3 не проживає у вказаному житловому будинку на протязі більше одного року, що підтверджується актом обстеження житлових умов.

На цій підставі, просила ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у житловому будинку, який знаходиться у АДРЕСА_1 та належить на праві власності позивачці.

Заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням -

№22ц-794/369/15 Головуючий в І інстанції Дячук О.О.

Категорія 46 Доповідач Бреславський О.Г.

задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач, в інтересах якого діє ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, відмовивши при цьому у задоволенні позову за безпідставністю.

Вважає вказане рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що порушує його права та інтереси, як законного власника частини житлового будинку та земельної ділянки

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Частинами 1, 4 ст. 156 ЖК України встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Інших прав і обов'язків наймача жилого приміщення на колишніх членів сім'ї власника законом не поширено.

Якщо між власником і колишнім членом його сім'ї не було угоди про безоплатне користування жилим приміщенням і останній не сплачує квартирну плату і плату за комунальні послуги добровільно, власник вправі пред'явити до нього позов про стягнення належних за це сум.

Відповідно до ч.2 статті 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 383 ЦК України визначені права власника житлового будинку, квартири.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною 1 ст. 810 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла ( наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Підстави розірвання договору найму житлового приміщення за ініціативою наймодавця наведені у ст. 825 ЦК Украйни та цей перелік є вичерпним.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 825 ЦК України договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням відповідно до ст. 116 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що у силу ст.ст. 71,72 ЖК України, ч.2 ст. 405 ЦК України, ОСОБА_3 втратив право на проживання в оспорюваному житловому будинку.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки при вирішенні спорів, пов'язаних із користуванням жилими приміщеннями в будинках і квартирах, належних громадянам на праві приватної власності (про виселення, право користування тощо), слід виходити з норм гл. 6 розділу ІІІ ЖК України про користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, будинок АДРЕСА_1 належить позивачці ОСОБА_1, а саме ? частина цього будинку належить їй на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер:ВР/525335/532 виданий 25.03.2011, видавник Хоміцька Н.Г., державний нотаріус Сторожинецької держаної нотаріальної контори, а інша ? частина будинку - на праві приватної власності на підставі договору дарування, серія та номер: 2308, виданий 13.09.2014, видавник: Коржан В.Д. приватний нотаріус Сторожинецького нотаріального округу Чернівецької області (а.с. 6,7).

З рішення апеляційного суду Чернівецької області від 04.09.2013 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок вбачається, що у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним ? частини договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями та земельних ділянок, укладених 29 грудня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, відмовлено (а.с. 50-53).

З витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 26.05.2014 державним реєстратором Сторожинецького районного управління юстиції Чернівецької області внесено запис про те, що ОСОБА_7 є власником приватної спільної ? частки житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: НОМЕР_1, виданий 25.03.2011, видавник Хоміцька Н.Г., державний нотаріус Сторожинецької державної нотаріальної контори (а.с. 59).

Відповідач на момент виникнення правовідносин щодо набуття права власності позивачем на ? частку житлового будинку згідно договору дарування від 13.09.2014 (а.с.113 ) був власником вказаної частки на підставі договору дарування від 29 грудня 2011 року, який у зазначеній частині на час апеляційного розгляду справи, недійсним у судовому порядку не визнано. (а.с.48-53).

Відповідач не є членом сім'ї позивачки, дана обставина сторонами не оспорюється, а тому судом першої інстанції до вказаних правовідносин, невірно застосовано ст. 405 ЦК України.

Як зазначалося вище, позивач не просив суд про розірвання договору найму, а просив визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право проживання у належному йому на праві власності будинку, посилаючись на те, що відповідач не проживає та не користується даною жилою площею на протязі більше одного року та на норми ст. 116 ЖК України.

Отже, оскільки позивач не довів наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, на які посилався, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення слід скасувати та ухвалити нове.

Керуючись ст.ст.307,309, 313 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 жовтня 2014 року, скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: