Ухвала суду № 43321248, 23.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Провадження № 22-ц/790/1576/15 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 415/2945/14-ц Чернобривко Л.Б.

Категорія: договірні Доповідач - Швецова Л.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Швецової Л.А.

суддів - Даниленка В.М., Малінської С.М.

за участі секретаря - Каменської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 грудня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Приватного акціонерного товариства «Приват Банк», Автосалону «АвтоМаркет» про визнання недійсними договору купівлі-продажу транспортного засобу, договору кредиту, договору застави, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати недійсними договору купівлі - продажу транспортного засобу DАЕWОО Nexia, 2008 року випуску, кредитно-заставний договір від 22.08.2008 року.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 15 серпня 1992 року між нею та відповідачем ОСОБА_4, був укладений шлюб та зареєстрований відділом РАЦС, актовий запис № 493.

За час спільного проживання всіма справами та оформленням будь-яких документів займався чоловік ОСОБА_4 Наприкінці квітня 2014 року їй стало відомо про факт придбання 22.08.2008 року ОСОБА_4 без погодження з нею транспортного засобу марки DАЕWОО Nexia, 2008 року випуску, за кошти, отримані ОСОБА_4 за кредитним договором від 22.08.2008 року, який було укладений між ЗАТ «ПриватБанк», перейменований у подальшому на ПАТ «ПриватБанк». Придбання транспортного засобу та в подальшому передача його в заставу ПАТ «ПриватБанку» відбувалась без її повідомлення та без погодження з нею. Відповідно з кредитно-заставним договором п. 17.4.3 ОСОБА_4 через ПАТ «ПриватБанк» у продавця автосалону «АвтоМаркет», придбав транспортний засіб за 55 300 грн., що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 21.08.2008 року.

За таких обставин позивачка вважала, що оскільки всі договори укладались без її згоди, як подружжя, необхідно визнати їх недійсними.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 03 грудня 2014 року в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ПАТ «ПриватБанк», Автосалону «АвтоМаркет» про визнання недійсними договору купівлі-продажу транспортного засобу, договору кредиту, договору застави - відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що про існування договорів, укладених її чоловіком - відповідачем ОСОБА_4 з ПАТ «ПриватБанк» вона не знала і своєї згоди ані усної, ані письмової на їх укладення не надавала.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що укладений відповідачем ОСОБА_4 договір застави не є правочином щодо розпорядження спільним з ОСОБА_2 майном, цей договір не створює для позивачки ніяких обов'язків, відтак ст. 65 СК України на спірні правовідносини не поширюється.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Статтею ст. 1 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Під майном, відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України, маються на увазі не лише предмети матеріального світу, а також майнові права та обов'язки.

На підставі ч. 4 ст. 65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов'язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім'ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім'ї.

З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2008 року ОСОБА_4, в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2, придбав транспортний засіб марки DАЕWОО Nexia, 2008 року випуску, за кошти, отримані ним за кредитним договором від 22.08.2008 року, який було укладений між ПАТ «ПриватБанк», та в подальшому вказаний автомобіль було передано в заставу Банку.

Згідно зі ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Відповідно до п.25 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»: «Положення статті 65 Сімейного Кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.»

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія вважає, що ОСОБА_2 не надано доказів стосовно того, що договір застави укладено ОСОБА_2 саме в інтересах сім'ї, і те що вказаний договір породжує для неї, як дружини будь-які обов'язки чи зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, що наведені на її обґрунтування та які фактично зводяться до не згоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та суб'єктивної його переоцінки, є несуттєвими, рішення суду, ухвалене по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: