Рішення № 43319906, 24.03.2015, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/11880/14-ц

н/п 2/640/234/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2015 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Попрас В.О.,

при секретарі Пархоменко О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Гуревічов Олег Миколайович, приватний нотаріус Вахрушева Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Гаврилова Світлана Анатоліївна, ПАТ «Перший Український міжнародний банк», Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області про визнання недійсним договорів та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який в ході судового розгляду справи уточнила та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 від 14.06.2014 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. Також просить визнати недійсним договір іпотеки, укладений 14.06.2014 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О., яким квартиру АДРЕСА_1 передано в іпотеку, та зняти всі обтяження, накладені на вказану квартиру за цим договором. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07.07.2014 р., укладений між ОСОБА_10, діючого від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. Витребувати спірну квартиру від ОСОБА_5 в порядку ст.388 ЦК України. Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що між нею та ПАТ «Перший Український міжнародний банк» було укладено кредитний договір №6172896 від 29.02.2008 p., згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 67200 доларів США. На забезпечення кредитного договору між позивачкою та банком було укладено договір іпотеки №6172946 від 29.02.2008 p., предметом якого була двокімнатна квартира АДРЕСА_1. 11.03.2009 р. нотаріусом було вчинено виконавчий надпис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь банку в розмірі 69012,82 долари США та 1700 грн. витрат за вчинення виконавчого напису, за рахунок коштів отриманих від реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1. Листом від 14.06.2012 р. вих. № 559/2 Філія ПП «Нива - В.Ш.» повідомила позивачку, що прилюдні торги відбулися та її квартиру було продано ОСОБА_4 за 219900 грн. Оскільки позивачка не була згодна з вартістю, за якою продана спірна квартира, 01.08.2012 р. вона звернулася до Київського районного суду м. Харкова з позовом про визнання укладеного за результатами прилюдних торгів договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30.05.2014 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені та визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений за результатами прилюдних торгів від 14.06.2012 р. по продажу спірної квартири. Оскільки торги по продажу спірної квартири скасовані рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 вважає, що спірна квартира підлягає поверненню у її власність, знов повинна бути переоцінена і продана на прилюдних торгах. Пізніше стало відомо, що ОСОБА_4 продав спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 14.12.2013 р. відповідачу ОСОБА_2, який 10.06.2014 р. передав спірну квартиру в іпотеку відповідачу ОСОБА_3, а 07.07.2014 р. по договору купівлі - продажу продав спірну квартиру відповідачці ОСОБА_5 Оскільки ОСОБА_4 отримав у власність спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного за результатами прилюдних торгів від 14.06.2012 р., який рішенням суду визнано недійсним, позивачка вважає, що спірна квартира вибула з її володіння поза її волі, тому просить витребувати спірну квартиру у ОСОБА_5 в порядку ст.388 ЦК України. Оскільки ОСОБА_4 не мав права продавати спірну квартиру, так як вона перейшла в його власність незаконно, позивачка просить визнати недійсним договір купівлі продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Також просить визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки право власності на спірну квартиру належить позивачці і ОСОБА_2 не мав права передавати її в іпотеку. Також просить визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 07.07.2014 р., укладений між ОСОБА_10, діючим за довіреністю від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_5, а також скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_5 та визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_12 позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 не визнав надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що 07.07.2014 р. ОСОБА_5 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 Договір виконаний сторонами в повній мірі, посвідчений нотаріусом, право власності на зазначене майно зареєстровано. Виникнення права власності у покупця ОСОБА_5 підтверджується випискою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Пізніше ОСОБА_5 стало відомо, що на квартиру претендує ОСОБА_1, яка нібито є первісною власницею зазначеної квартири. Відповідач вважає позицію позивачки ОСОБА_1 необґрунтованою, а позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають, враховуючи наступне. Квартира неодноразово продавалась. Так, від другого набувача ОСОБА_4 перейшла у власність до ОСОБА_2, а від останнього - у власність ОСОБА_5 Позивачка ОСОБА_1 намагається витребувати квартиру у добросовісних набувачів - ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, вважаючи, що спірна квартира вибула з володіння позивачки не з її волі, що не відповідає дійсності. Так, за загальним правилом згідно ст.330 ЦК України добросовісний набувач набуває право власності на майно, відчужене особою, яка не мала право на це. Пункт 3 частини 1 статті 338 ЦК України, який намагається застосувати позивачка для віндикації майна, містить спеціальну норму-виняток із загального правила, викладеного в ст.330 ЦК України, і дозволяє первісному власнику витребувати у добросовісного набувача майно виключно в тому випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Проте, до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передавши майно у володіння, чи не з їхньої волі іншім шляхом відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з іншого боку, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця). Проте, підстави застосування п.3 ч.1 ст.338 ЦК України для віндикації майна відсутні, так як спірна квартира вибула з володіння позивачки по її волі, оскільки ОСОБА_1, уклавши договір іпотеки з банком, погодилася на можливу реалізацію банком квартири у разі недотримання зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредитних коштів. Банк реалізував своє право продажу спірної квартири на підставі договору іпотеки внаслідок недотримання зобов'язань за кредитним договором з боку позивачки.

Представник третьої особи ПАТ «ПУМБ» позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 не визнав, надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що згідно ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Статті 330, 388 ЦК України застосовуються лише у тому випадку, коли майно відчужене особою, яка не мала на це права, тобто у такої особи були відсутні правові підстави для відчуження майна. На момент відчуження спірної квартири ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_2 право власності ОСОБА_4 скасовано не було. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30.05.2014 р. по справі №2018/12010/2012 набрало чинності 24.09.2014 р. після перегляду його апеляційним судом Харківської області, а майно було відчужено 14.12.2013 р., тобто до того як були скасовані правові підстави набуття ОСОБА_4 права власності на oспорювану квартиру. Крім того, у позивача відсутні підстави витребування спірної квартири від відповідачки ОСОБА_5, оскільки на дату укладення між нею та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу - 07.07.2014 р. право власності ОСОБА_2 на дану квартир не було оспорене, договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 недійсним визнаний не був. Посилання позивача на висновок Верховного Суду України від 11.06.2014 р. по справі 6-52цс14 безпідставне, оскільки зазначене рішення стосувалося майна, що було відчужене особою вже після того, як було скасовані правові підстави набуття цією особою права власності на майно, а відтак у особи не було правових підстав для відчуження майна саме в такому випадку мають застосовуватися положення ст.ст.330, 388 ЦК України; право власності на яке перейшло згідно рішення суду, яке в майбутньому було скасовано не на підставі правочину купівлі-продажу, як в даній справі, тому висновки Верховного Суду України в цій частині також не можуть застосовуватись. Щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки, то за положеннями ч.ч. 1,3 ст. 215, ч.ч. 1-2 ст. 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Тобто відповідно до ст.ст.215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюванного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину. Не може бути застосована норма ч.1 ст. 216 цього Кодексу щодо повернення майна (реституції), переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.2 1 ст. 388 ЦК України. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Зазначені висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 07.11.2012 р. № 6-107цс12, постанові від 25.04.2012 р. № 6-25цс12. Таким чином, згідно положень Цивільного кодексу України позивач позбавлений можливості визнавати недійсними будь-які наступні договори щодо оспорюваного майна, права позивача підлягають захисту лише шляхом подання віндикаційного позову, який не може бути задоволений з зазначених вище підстав.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_6, приватний нотаріус Гуревічов О.М., приватний нотаріус Вахрушева О.О., приватний нотаріус Гаврилова С.А., Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлені у встановленому порядку. Враховуючи, що в справі є достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_6, приватний нотаріус Гуревічов О.М., приватний нотаріус Вахрушева О.О., приватний нотаріус Гаврилова С.А., Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області належним чином повідомлені про місце і час судового засідання, суд розглядає справу в їх відсутність відповідно до ст.169 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_5, представника третьої особи ПАТ «Перший Український міжнародний банк», дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

29 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали з ПАТ «Перший Український міжнародний банк» договір іпотеки, за яким в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1, передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка на праві власності належала позивачці та ОСОБА_6

В зв'язку з виниклою заборгованістю перед банком у сумі 69 012,82 доларів США приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 11.03.2009 р. був вчинений виконавчий напис про стягнення заборгованості на предмет іпотеки та на 1700 грн. витрат за вчинення виконавчого напису за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки.

02.04.2009 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області було відкрито виконавче провадження. 15.06.2009 р. проведено опис та арешт спірної квартири.

На підставі договору про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 05.04.2012 р. спірна квартира була передана на реалізацію філії 21 ПП «Нива-В.Ш.».

14.06.2012 р. були проведені повторні прилюдні торги, переможцем торгів став ОСОБА_4, який набув право власності на спірну квартиру.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30.05.2014 р. визнано недійсним укладений за результатами прилюдних торгів, які відбулися 14.06.2012 р., договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, оформлений протоколом №2112063 по проведенню прилюдних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна (а.с.14-15). Вказане рішення суду набрало чинності, оскільки ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24.09.2014 р. відхилена апеляційна скарга ПАТ «Перший Український міжнародний банк» (а.с.103-107).

Вищезазначені обставини встановлені наведеними судовими рішеннями від 30.05.2014 р. та від 24.09.2014 р., визнаються сторонами, а тому згідно ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають. В подальшому за договором купівлі-продажу від 14.12.2013 р., укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_2 (а.с.164-165).

Згідно договору іпотеки від 10.06.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О.О., ОСОБА_2 передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_13 за договором позики перед ОСОБА_3 (а.с.181-183).

За договором купівлі-продажу від 07.07.2014 р., укладеним між ОСОБА_10, який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_5 (а.с.178-179).

Позивачка ОСОБА_1 просить визнати недійсними вищезазначені договори купівлі-продажу спірної квартири та договір іпотеки, а також витребувати спірну квартиру від ОСОБА_5 в порядку ст.388 ЦК України, скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.ст.330, 338 ЦК України).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної квартири та договору іпотеки з підстав невідповідності їх вимогам закону, суд зазнає наступне.

14.12.2013 р. - на момент відчуження спірної квартири ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_2, правові підстави, з яких ОСОБА_4 набув власності на квартиру, булі чинні, оскільки рішення Київського районного суду м. Харкова від 30.05.2014 р. по справі №2018/12010/2012 набрало чинності 24.09.2014 р. після перегляду його апеляційним судом Харківської області. При укладанні договору іпотеки від 10.06.2014 р. спірна квартира належала ОСОБА_2, 07.07.2014 р. - на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру не оспорювалось, договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 недійсним визнаний не був.

За загальним правилом ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст.330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Таким чином, пред'явлення вимог до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст.215, 216 ЦК України, є неналежним способом захисту права позивачки ОСОБА_1, яка вважає себе власником спірної квартири.

Норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 р. по справі №6-95цс13.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договору купівлі-продажу спірної квартири від 14.12.2013 р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2; договору іпотеки від 10.06.2014 р. про передачу ОСОБА_2 в іпотеку ОСОБА_3 спірної квартири; договору купівлі-продажу спірної квартири від 07.07.2014 р., укладеного між ОСОБА_10, який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_5 - задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про витребування спірної квартири від ОСОБА_5 в порядку ст.388 ЦК України, скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 та визнання за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, суд зазнає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст.236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом із тим частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 07.11.2012 р. по справі №6-107цс12.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Як зазначається в п.26 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положення части першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовіснім набувачам, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, що не з їхньої волі.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав у позивачки посилатись на п.3 ч.1 ст.338 ЦК України для віндикації майна, так як спірна квартира вибула з володіння позивачки по її волі, оскільки, уклавши договір іпотеки з банком, ОСОБА_1 погодилась на можливу реалізацію банком спірної квартири у разі недотримання зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредитних коштів. Внаслідок недотримання зобов'язань за кредитним договором з боку позивачки банк реалізував своє право продажу спірної квартири на підставі договору іпотеки.

Враховуючи викладене, суд відмовляє позивачці ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 130, 169, 174, 212, 213, 215, ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, 236, 330, 337, 338, 387, 392 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Гуревічов Олег Миколайович, приватний нотаріус Вахрушева Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Гаврилова Світлана Анатоліївна, ПАТ «Перший Український міжнародний банк», Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області про визнання недійсним договорів та визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ