Рішення № 43318927, 30.03.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11247/14-ц

Провадження № 2/344/480/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю представника позивача Матвіїв Б.М., відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» до ОСОБА_3 про відшкодування коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» подало до Івано-Франківського міського суду позов до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків в сумі 14247грн..

Представник позивача просив позов задовольнити.

Відповідач позов визнав частково, надавши підтвердження вартості майна в сумі 876.51 грн.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був прийнятий на посаду (з подальшим переведення) старшого майстра постачання і збуту, комірника ДОЗу (а.с.67-74).

Між позивачем та відповідачем 02.01.2013 року було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за передані підзвітні товарно-матеріальні цінності (а.с.21-22,23-32).

В результаті проведення перевірки державною фінансовою інспекцією в Івано-Франківській області окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» за період 2011-2013 рік встановлено ряд порушень, що відображено в акті ревізії від 27.08.2013 року (а.с.5-13).

За вимогами ст..130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Працівник може добровільно покрити її повністю або частково.

Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п.1) а також якщо майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п.2).

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі - Перелік).

Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

За ст..135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними витратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей.

Згідно довідки позивача, наданої відповідачем, залишкова вартість майна становить на 01.01.2014р. становить 876.51 грн. (а.с.90), при цьому що залишкова вартість станом на 01.04.2009 року була вже 1069.61 грн. (а.с.63-64). Позивач підтвердив видачу такої довідки та визначену вартість майна даною довідкою (позов подано до суду в липні 2014 року).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належить до категорії осіб, що несуть повну матеріальну відповідальність на підставі укладеного договору, несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, з врахуванням того що майно та інші цінності були одержані працівником під звіт.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення частково, а саме в сумі 876.51 грн. .

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у частці до задоволеного позову.

На підставі наведеного, відповідно до ст..130, 134, 135-1, 135-3 КЗпП України, керуючись ст.ст. 10,11,60, 88, 209, 212-215,224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, на користь ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», м.Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6, код 08033772, завдану шкоду в сумі 876 грн. 51 коп. (вісімсот сімдесят шість гривень 51 копійка).

Стягнути з ОСОБА_3, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, на користь ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», м.Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6, код 08033772, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 30 березня 2015 року.

Суддя: Польська М.В.