Рішення № 43317468, 24.03.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/315/15-ц

2/201/1035/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2015 року м. Дніпропетровськ Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

при секретарі Пєронкові М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, що діє також в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відділ опіки та піклування Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення та по зустрічному позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1.

04 червня 1996 року між ним та ОСОБА_2 було укладено Договір найму квартири з правом викупу, за умовами якого останній зобов*язався до 01 червня 2012 року сплатити йому суму еквівалентну 25 000 доларів США. З його дозволу відповідачі були прописані у спірній квартирі. Згідно умов договору у випадку не сплати до 01 червня 2012 року оговореної суми ОСОБА_2 зобов'язався на протязі трьох днів зняти себе та членів своєї сім*ї за вказаною адресою.

На сьогоднішній день умови договору не виконанні, грошові кошти за квартиру не сплачені, на неодноразові звернення до відповідачів у добровільному порядку звільнити належну йому на праві власності квартиру, нічого не дали, тому позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні його власністю, визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняти з реєстраційного обліку та виселити.

ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про припинення права власності на спірну квартиру ОСОБА_1 та визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в 1995 році на підставі усної домовленості її чоловіка ОСОБА_2 та ОСОБА_1, вони вселилися в спірну квартиру та з його дозволу там зареєструвалися. Згідно усної домовленості вони повинні були сплатити ОСОБА_1 9 000 доларів США, що ними й було зроблено.

З 1995 року вона та її діти постійно проживають в спірній квартирі, сплачують комунальні послуги, зробили ремонт, тому просить суд припинити право власності ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на спірну квартиру за набувальною давністю.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, та просив задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог вважав за необхідне відмовити, оскільки ОСОБА_4 володіла спірною квартирою з волі власника та завжди знала хто є власником квартири, а отже її вимога про визнання за нею право власності за набувальною давністю є незаконною.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 визнав в повному обсязі, пояснивши, що він дійсно мав намір на придбання спірної квартири. Між ним та ОСОБА_1 в присутності свідків було підписано договір найму квартири з правом викупу за суму еквівалентну 25 000 доларів США до 01 червня 2012 року, однак умови договору він не виконав, а саме ніяких грошових коштів не сплачував. Позовні вимоги ОСОБА_4 вважав безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, пояснивши, що дійсно між її чоловіком та ОСОБА_1 була усна домовленість на придбання спірної квартири за 9 000 доларів США, які вони сплатили в повній мірі, а отже виконали усні домовленості, а тому вважала що ОСОБА_1 втратив право власності на спірну квартиру та просила її позовні вимоги про визнання право власності за набувальною давністю задовольнити.

Представники третіх осіб в судове засідання не з*явилися про день, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, надали заяви про слухання сап рви за їх відсутності.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, однак в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як встановлено в судовому засіданні, 19 квітня 1995 року ОСОБА_1 придбав кв. АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі - продажу посвідчений приватний нотаріусом Кулинич С.А. /а.с. 132/.

04 червня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено договір найму квартири, згідно якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв АДРЕСА_1, за яку в строк до 01 червня 2012 року ОСОБА_2 зобов'язався сплатити суму еквівалентну 25 000 доларів США. У випадку не виконання умов договору до 01 червня 2012 року ОСОБА_2 зобов'язався разом зі своєї сім*єї на протязі трьох днів звільнити спірну квартиру та знятись з реєстраційного обліку. Гарантом по даному договору виступив ОСОБА_8 /а.с. 8-9/.

В судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_2 позові вимоги ОСОБА_1 визнав, та пояснив, що дійсно між ним та позивачем було укладено договір найму спірної квартири, згідно якого він повинен був сплатити грошову суму в розмірі еквівалентній 25 000 доларів США, після чого квартира перейшла б в його власність, строк виконання договору було встановлено до 01 червня 2012 року. Про його домовленість з ОСОБА_1. знала й дружина На протязі всього часу він за квартиру ніяких коштів взагалі не сплачував.

Відповідно до вимог ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, що передбачено ст. 391 ЦК України.

У спірній квартирі з дозволу ОСОБА_1 були зареєстровані відповідачі які на даний час перешкоджають позивачу розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як убачається з позовних вимог, у справі, що розглядається, позивач виходив з того, що передбачений ст. 391 ЦК Україниспосіб захисту порушеного права може бути реалізований через ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, при чому, залучивши відповідний орган у якості третьої особи.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про:1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Законупідлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Таким чином, належним способом захисту цивільних прав у такому разі є пред'явлення позову про позбавлення права власності або визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, які є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами, заявивши таку вимогу до відповідного уповноваженого органу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 3 СК України, ст. 29 ЦК України дитина належить до сім*ї своїх батьків і місце її проживання визначається їх місцем проживання.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи те, що відповідачі проживали у спірній квартирі з дозволу позивача, а також те, що на вимогу останнього не звільнили належну йому квартиру та порушили його право на користування та розпорядження квартирою, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкоди у користуванні його власністю, визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про припинення права власності ОСОБА_1 та визнання за нею право власності за набувальною давність суд виходить з наступного.

В 1995 році на підставі усної угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ОСОБА_4 зі своєї сім*єю вселилася в спірну квартиру за яку відповідно до усної домовленості сплатила 9 000 доларів США. Саме з цього часу остання разом зі своїми дітьми проживала в спірній квартирі та сплачувала за комунальні послуги.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Виходячи зі змісту ст.344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які повинен довести саме позивач (ч.1 ст.60 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником.

Відповідно до ст.11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом з тих підстав, що вона купила спірну квартиру, якою користується та вважає, що набула право власності на неї.

Так, при вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

При вирішенні спорів, повязаних з правом власності в силу набувальної давності, судам слід враховувати наступне:

- право власності на нерухоме майно можна набувати за набувальною давністю лише після 01 січня 2011 року;

- задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 ЦКможливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння;

- за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено;

- відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності;

- у разі втрати майна володільцем не зі своєї волі (усунення володільця від володіння нерухомим майном), неповернення майна у володіння та незвернення з позовом про витребування такого майна протягом року строк набувальної давності переривається; у разі повернення нерухомого майна у володіння чи пред'явлення позову про його витребування строк набувальної давності не переривається, а період, протягом якого володілець не з власної волі був позбавлений володіння, зараховується до строку набувальної давності.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння (наприклад, спадкування), а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

З огляду на наведене та розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог та підстав, на які посилається позивач у позові, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки позивач ОСОБА_4 знала, що володіє чужою власністю.

Судові витрати розподілити на підставі ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, що діє також в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відділ опіки та піклування Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_1.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за вказаною адресою та виселення останніх.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 сплачений останнім судовий збір з розмірі 162,4 грн. з кожного.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.О.Демидова