Постанова № 43313224, 24.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10019/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СТАТУС-ПРОЕКТ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СТАТУС-ПРОЕКТ» державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень та акту,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАТУС-ПРОЕКТ» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просило з урахування заяви про зменшення позовних вимог визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.05.2014 №0006482205 та №0006472205 та визнати протиправним та скасувати акт від 25.04.2014 №427/22-05/37797543 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Статус-Проект».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СТАТУС-ПРОЕКТ» з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.07.2011 по 31.12.2013.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 25.04.2014 №427/22-05/37797543, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період на суму 427177,00 грн.; ст.1, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4, п.2.15, п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 405819,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було винесено податкові повідомлення-рішення від 15.05.2014 №0006472205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 533971,25 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 427177,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 106794,25 грн. та №0006482205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 570273,75 грн., у т.ч. за основним платежем на суму 405819,00 грн. таза штрафними санкціями в розмірі 101454,75 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ними податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають всі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між TOB «СТАТУС-ПРОЕКТ» (замовник) та TOB «Стройальянс груп» (підрядник) укладено наступні договори:

- договір субпідряду від 18.11.2013 №1811/5, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи з улаштування отмостки на ПНС та улаштування урівнюючої стяжки під рулонну покрівлю за адресою м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 20.11.2013 №2011/8, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи з благоустрою території будівництва для проектів NEXt2 та пожежно-насосної станції, а саме: виїмка та підготовка грунту, перевезення родючого грунту, на садження зелених насаджень, асфальтування, улаштування бордюрного каменю, улаштування системи водовідведення за адресою м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 09.12.2013 №0912/12, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи, визначені у додатку №1 до цього договору за адресою м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 01.11.2013 №0111/1, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи з будівництва пожежно-насосової станції м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 18.11.2013 №1811/2, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по реконструкції цеху м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 04.11.2013 №0411/4, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи, визначені у додатку №1 до цього договору в м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 20.11.2013 №2011/7, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи по улаштуванню зовнішнього електроосвітлення на металевих опорах за адресою м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 18.11.2013 №1811/6, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи по укладанню рулонної покрівлі за адресою м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 22.11.2013 №2211/10, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи з улаштування систем вентиляції та опалення, а також прокладання сигнального кабелю від пожежно-насосної станції-1 до пожежно-насосної станції -2 за адресою м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 13.12.2013 №1312/11, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи по утилізації сміття на буд майданчиках за адресою м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити;

- договір субпідряду від 20.11.2013 №2011/9, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати рботи, визначені у додатку №1 до цього договору за адресою м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2, а замовник зобов'язується прийняти їх від підрядника та оплатити.

Факт виконання умов за зазначеними договорами та оплати їх вартості підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Так, реальність виконання вказаних договорів підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами, наданими позивачем: податковими накладними, рахунками на оплату, актами надання послуг, які свідчать, що зобов'язання за договором між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Таким чином, на момент проведення перевірки у TOB «СТАТУС-ПРОЕКТ» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з TOB «Стройальянс груп», які були предметом перевірки.

Крім того, договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України сформовані також на підставі аналізу акту ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій обл. від 20.03.2014 №69/08-27-2211/38839264 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Стройальянс груп» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.11.2013 р. по 31.12.2013 р.», відповідно до якого встановлено, що у ТОВ «Стройальянс груп» відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та ін. Крім цього, відповідач звертав увагу на контрагента ТОВ «Стройальянс груп» підприємство ТОВ «ІДС-Україна», яке незаконно формувало податковий кредит з ПДВ для ТОВ «Стройальянс груп». Вказані обставини на переконання судової колегії є безпідставними, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій щодо позивача.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Стройальянс груп» останнє було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів за податковими накладними, отриманими від контрагентів, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 25.04.2014 №427/22-05/37797543 суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п. 62.1 зазначеного Кодексу податковий контроль здійснюється шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з приписами статті 72 цього Кодексу, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла, зокрема, від платників податків, у тому числі, інформація про фінансово-господарські операції платників податків, та інформація, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах.

Також, зазначеною статтею передбачено, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана органу державної податкової служби в установленому законом порядку.

Відповідно до пункту 74.2 статті 71 Податкового кодексу України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Пунктом 83.1 статті 83 Податкового кодексу України передбачено, що податкова інформація є підставою для прийняття посадовими особами органів державної податкової служби відповідних висновків під час проведення перевірок.

Так, отримана від платників податків податкова інформація використовується та опрацьовується контролюючим органом, зокрема, під час проведення документальних перевірок.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до п. 86.10 ст. 86 Податкового кодексу України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 №984 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за №34/18772) затверджений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Пункт 3 зазначеного порядку кореспондує статтю 86 Податкового кодексу в частині оформлення результатів документальних перевірок у формі акта або довідки.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

З аналізу зазначених норм впливає, що акт є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, в якому зазначаються лише факти заниження або завищення податкових зобов'язань; при цьому акт перевірки не зобов'язує платника податків сплатити такі зобов'язання, на відміну від прийнятого на підставі акту податкового повідомлення - рішення.

Отже, акт перевірки за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а також не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, та не створює і не припиняє права чи обов'язки особи, а лише відображає певні обставини. Жодних управлінських висновків оскаржуваний акт не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу він не приписує, та відповідно не порушує права свободи та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин, та відповідно дії по складанню вказаного акту також не порушують права, свободи та інтереси осіб.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання протиправним акту від 25.04.2014 №427/22-05/37797543 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві податкових повідомлень-рішень від 15.05.2014 №0006482205 та №0006472205 не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СТАТУС-ПРОЕКТ» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «СТАТУС-ПРОЕКТ» - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 15.05.2014 №0006482205 та №0006472205.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.