Постанова № 43312651, 23.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа № 917/2140/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Кузьменко О.С., довіреність № 1/20, від 20.03.15р.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у вікритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги відповідача (вх.№ 1066 П/1-42) на рішення господарського суду Полтавської області від 27 листопада 2014 р. у справі № 917/2140/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Термофіт", м. Харків,

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук Полтавської області,

про стягнення 20 313,01 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Термофіт" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", відповідача, про стягнення 20313,01 грн., у тому числі 18119,28 грн. основного боргу за товар, поставлений згідно договору № 0053-СН від 17.01.2014р., 2183,73 грн. неустойки.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.11.2014 року у справі №917/2140/14 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 18119 грн. 28 коп. основного боргу, 2174, 81грн. неустойки, 1827, 00 грн. витрат з оплати судового збору. В іншій частині у позові відмовлено.

Відповідач із зазначеним рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

23 березня 2015 року від позивача надійшов відзив (вх.№4645).

У судове засідання, яке відбулось 23 березня 2015 року з'явився представник позивача. Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Термофіт" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (відповідачем) був укладений договір поставки товару № 0053-СН від 17.01.2014р. (далі - Договір).

За умовами цього Договору позивач як постачальник зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу (покупцю) товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно його оплатити.

Найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість в сумі 18119,28 грн. сторони узгодили в п. 1.2 Договору.

За п. 2.4 Договору датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника. За п. 9.2 Договору товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з п. 6.1 Договору розрахунки за товар здійснюються у національній валюті на протязі 30 календарних днів від дати поставки товару в сумі, що складає 18119,28 грн. (з ПДВ).

На виконання взятих на себе зобов'язань позивач поставив відповідачу визначений в Договорі товар на загальну суму 18119,28 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаною видатковою накладною № 293 від 13.02.2014р. та довіреністю відповідача на одержання товарно-матеріальних цінностей № 0000000513 від 12.02.2014р. ( Том 1 а.с.14, 15).

За умовами п. 6.1 Договору відповідач мав оплатити отриманий товар до 17.03.2014р. включно.

Проте, відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду першої інстанції з правовою вимогою стягнення коштів в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Полтавської області було частково задоволено позовні вимоги. Так з огляду на доведеність та фактичність позовних вимог було здійснено стягнення основної суми заборгованості. З огляду на невірний період прострочення заборгованості було зменшено суму стягнення пені.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач наголошує на помилковості висновків суду, вказуючи на відсутності обов'язку сплати коштів у зв'язку з ненадання позивачем документів, підтверджуючих якість продукції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з рішенням господарського суду Полтавської області від 27 листопада 2014 р. у справі № 917/2140/14 в повному обсязі виходячи з наступного.

Як було встановлено колегіє суддів раніше, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Термофіт" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (відповідачем) був укладений договір поставки товару № 0053-СН від 17.01.2014р. (далі - Договір).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Положення стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення проо купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами цього Договору позивач як постачальник зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу (покупцю) товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно його оплатити.

Найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість в сумі 18119,28 грн. сторони узгодили в п. 1.2 Договору.

А отже, даним договором відповідачем було взято на себе обов'язок щодо прийняття та оплати продукції.

Абзац 1 ч. 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В межах п. 2.4 Договору, сторони узгодили, що датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника. За п. 9.2 Договору товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з п. 6.1 Договору розрахунки за товар здійснюються у національній валюті на протязі 30 календарних днів від дати поставки товару

У відповідності до положень ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи той факт, що розрахунки за товар здійснюються на протязі 30 календарних днів від дати поставки товару, а товар був поставлений 13.02.2014р., кінцевою датою оплати було 17.03.2014р.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення вказаних норм та умов Договору відповідач отриманий товар не оплатив. Жодних доказів, які б свідчили про оплату товару за договором поставки товару № 0053-СН від 17.01.2014р. відповідачем не було надано. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 18119,28 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Одночасно колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно зменшення суми пені виходячи з наступного.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3,ст. 4 Закону).

В п. 10.5 Договору сторони узгодили, що у випадку порушення покупцем строку остаточного розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми неустойки за кожен день прострочення.

За ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на викладене, визначена в п. 10.5 Договору неустойка фактично є пенею.

На підставі вказаних положень позивачем заявлені вимоги про стягнення 2193,73 грн. неустойки (яка фактично є пенею), нарахованої за період 16.03.2014р. - 14.10.2014р.

Проте, як вірно зауважено судом першої інстанції, при визначенні періоду нарахування пені позивачем не враховані наступні положення діючого законодавства.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг спорку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно з п. 6.1 Договору розрахунки за товар здійснюються на протязі 30 календарних днів від дати поставки товару. Товар був поставлений 13.02.2014р., отже закінчення тридцятиденного терміну припадає на 15.03.2014р. Проте 15.03.2014р. є суботою - вихідним днем, отже за правилами ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем для оплати товару буде 17.03.2014р. (понеділок), а прострочення платежу починається з 18.03.2014р.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Полтавської області, що за період 18.03.2014р. - 14.10.2014р. належна до сплати сума неустойки (пені) становить 2174,81 грн. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача стосовно відсутності обов'язку сплати коштів у зв'язку з ненадання позивачем документів, підтверджуючих якість продукції з наступних підстав.

В п. 4.1 Договору визначено, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості, паспорт якості, сертифікат відповідності, протокол узгодження якості.

В той же час, відповідно ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У відповідності до пункту 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7, відсутність супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції яка надійшла і в акті вказується, які документи відсутні.

Втім відповідачем не було надано письмових доказів, які б підтверджували б встановлення останнім строку для передання позивачем документів, підтверджуючих якість продукції. Так в матеріалах справи взагалі відсутні жодні докази які б свідчили про звернення до позивача з вимогою про передачу таких документів. Відповідач також не заявляв про відмову від договору поставки та повернення товару продавцеві. Крім того, матеріалами справи не підтверджується й наявність акту про фактичну якість і комплектність надійшовшої продукції з вказівкою на відсутність необхідних документів.

Зі змісту видаткової накладної №293 від 13.02.2014 року (Том 1 а.с.14) вбачається відсутність з боку відповідача при прийнятті товару жодних зауважень щодо відсутності необхідної документації на продукцію.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено факт ненадання позивачем документів, підтверджуючих якість продукції.

Більш того, взагалі зі змісту ст. 666 ЦК України та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7 сам факт ненадання визначених договором документів на товар не є підставою для утримання від оплати вартості такого товару, оскільки як зазначалось вище, законодавством визначено спеціальний порядок дій покупця у випадку ненадання постачальником документів, підтверджуючих якість продукції, як то надання строку для такого передання, складання акту, відмова від договору купівлі-продажу та повернення товару продавцеві, який в свою чергу відповідачем не був дотриманий.

А отже ані положеннями договору поставки товару № 0053-СН від 17.01.2014р ані законодавством не визначено факт ненадання визначених договором документів на товар як підставу для утримання від оплати вартості такого товару, у зв'язку з чим колегія суддів наголошує на безпідставності доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення рішення господарського рішення Полтавської області від 27 листопада 2014 р. у справі № 917/2140/14 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 27 листопада 2014 р. у справі № 917/2140/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 30 березня 2015 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.