Рішення № 43311852, 25.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2015Справа №910/5304/15-г

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 16285602

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», м.Київ, ЄДРПОУ 16467237

про стягнення 4510 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Яворська К.І. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»: Молдавська О.В. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», м.Київ про стягнення 4510 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на виплату Слєпенкову Євгенію Володимировичу страхового відшкодування на підставі договору №540564493.13 від 11.03.2013р. добровільного страхування засобів наземного транспорту внаслідок чого до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» перейшло право вимоги до відповідача.

Відповідач відзиву на позов не надав, у судове засідання 25.03.2015р. не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив. При цьому, за висновками суду, Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01042, м.Київ, Печерський район, пров.Новопечерський, буд.19/3.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 10.03.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Як свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103032999232 судову кореспонденцію було отримано Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» 16.03.2015р.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки відповідача в судове засідання 25.03.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 10.03.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

До того ж, за висновками суду, з 16.03.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

Таким чином, незважаючи на те, відповідач не з'явився у судове засідання 25.03.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені до матеріалів справи документи, господарський суд встановив:

Згідно із ст.16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 11.03.2013р. між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (страховик) та Слєпенковим Євгенієм Володимировичем (страхувальник) було укладено договір №540564493.13 добровільного страхування засобів наземного транспорту, предметом якого у відповідності до п.1.1 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом з наступними характеристиками:

марка/модель: ЗАЗ TF69YO,

реєстраційний номер: АН 0359 НТ,

номер шасі:Y6DTF69Y0C0306225,

рік випуску: 2012р.

За змістом п.1.9 договору №540564493.13 від 11.03.2013р. страховим випадком вважається, в тому числі, пошкодження чи знищення транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, п.1.6 вказаного вище договору добровільного страхування встановлено нульовий розмір франшизи у разі настання вказаного вище страхового випадку.

За умовами договору №540564493.13 від 11.03.2013р. вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Пунктом 2.1 вказаного правочину визначено, що договір №540564493.13 від 11.03.2013р. діє з 14.03.2013р. по 13.03.2017р.

Виходячи з змісту довідки №9226836 про дорожньо-транспортну пригоду, 06.07.2013р. об 11 год. 20 хвил. у м.Макіївка Донецької області на території станції технічного обслуговування «Укравто» відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. ЗАЗ 1105, державний номер ВВ 3427 ВХ, що належав Рибьєву Михайлу Юрійовичу, яким керував Самойлов Сергій Миколайович, та 2.ЗАЗ TF, державний номер АН 0359 НТ, що належав Слєпенкову Євгенію Володимировичу, керування яким під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди здійснював Слєпенков Іван Сергійович.

Частиною 2 ст.1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 990 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За умовами п.1.10 договору №540564493.13 від 11.03.2013р. страховик відшкодовує в межах страхової суми збиток, що виник внаслідок настання страхового випадку, а саме витрати: пов'язані з необхідними і доречними діями з рятування застрахованого транспортного засобу та із запобіганням чи зменшенням збитку; на придбання та постачання запчастин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту з урахуванням витрат на пакування, митних зборів та податків; відновлювальний ремонт, спричинений страховим випадком, з урахуванням застосованої технології, цін на матеріали, тощо.

Виплата страхового відшкодування здійснюється без урахування зносу на деталі, вузли, що підлягають заміні під час відновлювального ремонту транспортного засобу (п.1.11 договору №540564493.13 від 11.03.2013р.).

Пунктом 8.2 договору №540564493.13 від 11.03.2013р. передбачено, що після визначення суми страхового відшкодування, страховик надсилає письмово запит до банку (вигодонабувача) з метою з'ясування способу сплати страхового відшкодування. Страхове відшкодування сплачується виключно за письмовим погодженням з банком (за виключенням випадків, коли сума страхового відшкодування не перевищує або дорівнює 20% від страхової суми по застрахованому транспортному засобу) у спосіб, визначений вигодонабувачем у відповіді на запит.

При пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування визначається страховиком на підставі документів, що підтверджують суму збитків (рахунки станції технічного обслуговування, калькуляції станції технічного обслуговування, висновку експерта-автотоварознавця) (п.8.4 договору №540564493.13 від 11.03.2013р.).

Як свідчать матеріали справи, 09.07.2013р. страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання страхового випадку.

09.07.2013р. представниками Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» було проведено огляд автомобілю ЗАЗ TF, державний номер АН 0359 НТ, про що складено акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість), за змістом якої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 06.07.2013р., вказаному вище автомобілю було завдано наступні пошкодження: крило переднє (ліве), двері передні (ліві), повторювач повороту (лівий).

У відповідності до акту №120813/2 від 12.08.2013р. виконаних робіт, складеного Фізичною особою-підприємцем Ломонос А.Ю., було проведено відновлювальний ремонт наведеного вище колісного транспортного засобу, вартість якого становила 4510 грн.

У заяві без номеру та дати страхувальник просив страховика здійснити виплату страхового відшкодування на підставі акту виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Слєпенкова Євгенія Володимировича.

14.08.2013р. представниками Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» було складено страховий акт №101880, за яким прийнято рішення про виплату Слєпенкову Євгенію Володимировичу страхового відшкодування в розмірі 4510 грн.

Як вказувалось вище, за умовами договору №540564493.13 від 11.03.2013р. порядок виплати страхового відшкодування визначається вигодонабувачем за письмовим запитом страховика, окрім випадків коли розрахована сума страхового відшкодування не перевищує 20% страхової суми.

За умовами п.1.1 договору №540564493.13 від 11.03.2013р. страхова сума у перший період страхування становила 68 000 грн. У розділі 2 вказаного правочину перший період страхування встановлено з 14.03.2013р. по 13.03.2014р. (вказаний період страхування, оскільки страховий випадок стався та розрахунок суми страхового відшкодування здійснювався саме у наведений період страхування).

Отже, враховуючи, що визначена в страховому акті №10880 від 14.08.2013р. сума страхового відшкодування не перевищує 20% від страхової суми у перший період страхування, з огляду на умови п.8.2 договору №540564493.13 від 11.03.2013р., господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку дозвіл банку (вигодонабувача) на перерахування страхового відшкодування саме на рахунок страхувальника не був обов'язковим.

З метою повного та всебічного розгляду всіх обставин справи судом ухвалою від 10.03.2015р. було зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» надати заперечення у разі наявності щодо виплати страхового відшкодування за договором №540564493.13 від 11.03.2013р. за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 06.07.2013р., на рахунок страхувальника.

Вигодонабувачем заперечнь з приводу наведеного вище питання представлено не було, в судовому засіданні 25.03.2015р. про незгоду банку з виплатою страхового відшкодування в сумі 4510 грн. за договором №540564493.13 від 11.03.2013р. на рахунок страхувальника представником Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» не зазначено.

До того ж, господарським судом прийнято до уваги наявний в матеріалах справи лист №10.1-186/67 від 05.08.2013р., за змістом якого Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» не заперечує проти виплати страхового відшкодування Слєпенкову Євгенію Володимировичу.

Як свідчать матеріали справи, 03.09.2013р. Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» було виплачено на рахунок Слєпенкова Євгенія Володимировича страхове відшкодування в сумі 4510 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10430 від 03.09.2013р. з відміткою банку про проведення розрахункової операції.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» було належним чином виконано свій обов'язок з виплати страхового відшкодування за договором №540564493.13 від 11.03.2013р. добровільного страхування засобів наземного транспорту.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги.

Таким чином, на підставі наведених норм цивільного законодавства та встановлених судом обставин, господарський суд дійшов висновку, що у Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» виникло право вимагати суму страхового відшкодування у особи, винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи постанови від 01.08.2013р. Центрально-міського районного суду м.Макіївки по справі №270/4362/13-п, винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 06.07.2013р. об 11 год. 20 хвил. у м.Макіївка Донецької області на території станції технічного обслуговування «Укравто» за участю транспортних засобів 1. ЗАЗ 1105, державний номер ВВ 3427 ВХ та 2.ЗАЗ TF, державний номер АН 0359 НТ, визнано Самойлова Сергія Миколайовича.

Доказів оскарження та скасування у передбаченому чинним законодавством України порядку наведеного судового акту матеріали справи не містять.

За приписами ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

З довідки №9226836 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу ЗАЗ 1105, державний номер ВВ 3427 ВХ застраховано Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» за полісом №АВ4659180.

Статтею ст.11 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

Відповідно до п.1.3 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого Розпорядженням №566 від 09.07.2010р. Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, база даних Моторного транспортного страхового бюро України - це єдина централізована база даних Моторного транспортного страхового бюро України щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з п.5.3 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого Розпорядженням №566 від 09.07.2010р. Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, інформація, отримана з бази даних Моторного транспортного страхового бюро України, використовується з метою отримання відомостей про наявність чи відсутність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди та отримання відомостей про страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу на дату ДТП або на дату укладення договору обов'язкового страхування.

Отже, з наведеного вище вбачається, що відомості бази даних Моторного транспортного страхового бюро України є публічними та можуть бути використані судом з метою визначення наявності полісу обов'язкового страхування у особи, яку визнано винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, в межах провадження по справі №910/5304/15-г. Аналогічну позицію наведено у постанові від 05.08.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-4/5903-2012-10/519-2012.

Наразі, відповідно до довідки №7/2-28/7927 від 16.03.2015р. Моторного транспортного страхового бюро України цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу ЗАЗ 1105, державний номер ВВ 3427 ВХ застраховано Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» за полісом №АВ4659180. Наведеним полісом встановлено нульову франшизу.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи довідка №9226836 про дорожньо-транспортну пригоду та довідка №7/2-28/7927 від 16.03.2015р. Моторного транспортного страхового бюро України є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу ЗАЗ 1105, державний номер ВВ 3427 ВХ саме відповідачем.

Таким чином, за висновками суду, звернення Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» з розглядуваним позовом саме до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» є обґрунтованим.

За твердженнями позивача, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» зверталось до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» з вимогою про виплату страхового відшкодування. Вказаний факт підтверджується наявною в матеріалах справи претензією №2010 від 08.05.2014р. та поштовим повідомленням №0105415337686.

Проте, відповідачем вимог заявника виконано не було, страхове відшкодування в сумі 4510 грн. на рахунок Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» не перераховано.

Ухвалою від 10.03.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати докази виплати Приватному акціонерному товариству «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» страхового відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 06.07.2013р., в сумі 4510 грн.

Однак, відповідач вимог суду не виконав, доказів внесення на страхового відшкодування у визначеному вище розмірі на рахунок позивача не представив.

При цьому, господарський суд наголошує, що у відповідності до п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на те, що позов повність доведений заявником та обґрунтований наявними в матеріалах справи документами, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» про стягнення 4510 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», м.Київ про стягнення 4510 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, м.Київ, Печерський район, пров.Новопечерський, буд.19/3, ЄДРПОУ 16467237) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Воровського, буд.33, ЄДРПОУ 16285602) страхове відшкодування в сумі 4510 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 25.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 26.03.2015р.

Суддя М.О. Любченко