Ухвала суду № 43308429, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2015р. м. Київ К/800/62505/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Колосовський Ю.О.від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової службина постановуГосподарського суду Запорізької області від 30.08.2012та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013

у справі № 5/182-АПза позовомПублічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжіза участюпрокуратури Запорізької областіпроскасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень №0000193206/0 від 01.04.2004 та №000203206/0 від 01.04.2004.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 30.08.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Господарського суду Запорізької області від 30.08.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, у відповідності до яких він, посилаючись на необгрунтованість касаційної скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена комплексна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2011 та іншого законодавства за період з 01.07.2001 по 30.09.2003, за результатами якої складено акт № 10-32-6/00186542 від 26.05.2004;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ у січні 2003 року та завищено у квітні 2003 року на суму 2 834,34 грн., пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого завищено податковий кредит з на суму 63 163 599,61 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000193206/0 від 01.06.2004, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 127 463 477,79 грн.;

2) № 0000203206/0 від 01.06.2004, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по ПДВ на 11 822 121,61 грн. та збільшено суму бюджетного відшкодування по ПДВ на 5 922 573 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Відповідач дійшов висновку щодо вищевказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства з огляду на неотримання останнім передплаченої продукції в тому податковому періоді, в якому суми ПДВ по вказаних операціях були включені до складу податкового кредиту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує виникнення права платника податку на формування податкового кредиту за правилами першої події з фактичним отриманням платником у тому ж самому податковому періоді попередньо оплаченої продукції.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та АТЗТ «Футбольний клуб «Дніпро-96» з січня по червень 2003 року було укладено 10 договорів поставки, предметом яких є визначена марганцева сировина та коксова продукція, яка використовується позивачем у виробництві власної продукції. Умовами розрахунків передбачено 100 % передоплати. На виконання укладених договорів позивач здійснив перерахунок коштів АТЗТ «Футбольний клуб «Дніпро-96» у розмірі 100 % передоплати на загальну суму 671 583 509,98 грн.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не пов'язує виникнення права платника податку на формування податкового кредиту за правилами першої події з фактичним отриманням ним попередньо оплаченої продукції у тому ж самому податковому періоді.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За встановлених обставин справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 30.08.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний