Постанова № 43306834, 25.03.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року Справа № 915/1805/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф. Ходаківської І.П.перевіривши матеріали касаційної скаргизаступника прокурора Одеської областіна постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 у справігосподарського суду Миколаївської областіза позовомзаступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство"до1. Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРС 32"; 3. Приватного підприємства "ААС";провизнання незаконним рішення, недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку і привести її у придатний для використання станв судовому засіданні взяли участь представники:від позивачів:не з'явились;від відповідачів:не з'явились;від Генеральної прокуратури України:Савицька О.В. - старший прокурор відділу, посв. №015589 від 13.03.2013;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 23.10.2014 господарського суду Миколаївської області (суддя Олейняш Е.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, в особі ДП "Очаківське лісомисливське господарство" до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ТОВ "ПАРС 32" та ПП "ААС" в частині визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку і привести її у придатний для використання стан.

Постановою від 20.01.2015 Одеського апеляційного господарського суду (судді: Величко Т.А. - головуючий, Таран С.В., Жеков В.І.) рішення від 23.10.2014 господарського суду Миколаївської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що спірний договір без дати та без номеру, про спільне користування земельною ділянкою є неукладений. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту самовільного зайняття ТОВ "Парс 32" земельної ділянки, яка є предметом спору.

Не погоджуючись з судовими рішеннями заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 376, 413 Цивільного кодексу України, ст.ст. 93, 122, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник в касаційній скарзі вказує, що оспорюваний договір за своїм змістом є договором про спільну діяльність та він є недійсним, тому ТОВ "Парс 32" не мало права користуватися спірною земельною ділянкою та зводити на ній будь-які споруди.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації №157-р від 21.04.2008 надано ПП "ААС" лісову ділянку площею 8,75 га в довгострокове тимчасове користування за рахунок земель лісового фонду, що знаходиться в постійному користуванні ДП "Очаківське лісомисливське господарство" в урочищі "Коблеве" Березанського лісництва для рекреаційних цілей з метою надання пляжних послуг терміном на 49 років.

21.04.2008 на виконання вказаного вище розпорядження ДП "Очаківське лісомисливське господарство" (постійний лісокористувач) та ПП "ААС" (тимчасовий лісокористувач) уклали договір №64 довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою терміном на 49 років. Договір зареєстрований в Книзі реєстрації договорів на право довгострокового тимчасового користування лісами запис № 2 від 22.04.2008.

Відповідно п.1.1 договору №64 постійний лісокористувач передає згідно з розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації №157-р від 21.04.2008, а тимчасовий лісокористувач приймає лісову ділянку площею 8,75 га в довгострокове тимчасове платне користування лісами за рахунок земель лісогосподарського призначення, що знаходяться у кварталі 35 виділ 23, кв. 36 вид. 17, кв. 37 вид. 13, кв. 38 вид. 23, кв. 39 вид. 18 Березанського лісництва Постійного лісокористувача (урочище Коблеве).

Пунктом 4.1.2 вказаного вище договору №64 сторони передбачили, що тимчасовий лісокористувач за погодженням з постійним лісокористувачем має право зводити тимчасові будівлі та споруди, необхідні для ведення господарської діяльності: туалети, душові кабінки, кабінки для перевдягання, тіньові навіси, малі архітектурні споруди, майданчики для проведення культурно-масових заходів (спортивні тури, танці, інше), дитячі водні гірки.

Листом №147 від 12.03.2010 ДП "Очаківське лісомисливське господарство" погодило ПП "ААС" будівництво тимчасових будівель та споруд згідно схеми генерального плану розвитку пляжної території.

Як встановлено господарськими судами ПП "ААС" та ТОВ "ПАРС 32" уклали договір про спільне користування земельною ділянкою без дати і без номера, терміном дії 30 років..

За п.п.2.1 та 2.2 договору про спільне використання земельної ділянки ПП "ААС" зобов'язується надати ТОВ "ПАРС 32" земельну ділянку для розташування торгівельних лотків - 3 шт., пункту прокату пляжного інвентарю, рятувального посту, підпірної стінки, пляжної алеї, замощення, тіньових навісів - 3 шт., кабінки для переодягання - 4 шт., майданчика для пляжного волейболу біля бази відпочинку "Парус" та "Зв'язківець", а ТОВ "ПАРС 32" ці об'єкти побудувати.

Пунктами 3.2 та 3.3 вказаного вище договору сторони передбачили, що об'єкти, побудовані ТОВ "ПАРС 32" належать йому повністю, спільно використовується сторонами для отримання прибутку.

Рішенням виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №81 від 10.11.2011 за ТОВ "ПАРС 32" визнано право власності на пункт прокату пляжного інвентаря, торгівельні лотки, рятувальний пост, пляжну алею, підпірну стінку, замощення, тіньові навіси (3 шт.), кабінки для перевдягання (4 шт.), майданчик для пляжного волейболу, які розташовані за адресою; зона відпочинку "Коблево", с. Коблеве біля баз відпочинку "Парус" та "Зв'язківець".

На підставі вказаного рішення 10.12.2011 виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області ТОВ "ПАРС 32" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10.12.2011.

Рішенням Коблівської сільської ради №4 від 15.11.2011 вказаним об'єктам нерухомості привласнено юридичну адресу: с. Коблеве, пр-т. Курортний, 19-А.

Предметом спору в даній справі є вимога про визнання недійсним договору без дати та без номеру про спільне користування земельною ділянкою, укладеного ПП "ААС" та ТОВ "ПАРС 32" і вимога про зобов'язання ТОВ "ПАРС 32" звільнити земельну ділянку площею 0,5598 га за адресою: пр-т Курортний, 19А в с. Коблеве, Березанського району, Миколаївської області та привести її у придатний для використання стан.

За ч.ч.1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно ч.1 ст. 638 договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 8 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Відповідно ч.2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

За ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Як встановлено господарськими судами спірний договір без дати та без номеру про спільне користування земельною ділянкою не містить, зокрема: дати договору; відсутнє посилання на правовий статус земельної ділянки про спільне використання якої укладався договір, а також підтвердження факту наявності у ПП "ААС" земельної ділянки, яка є предметом договору; відсутнє будь-яке посилання в договорі на місце розташування земельної ділянки, її площу, встановлені межі тощо, що свідчить про недосягнення згоди сторін щодо визначення предмета договору; відсутні будь-які докази фактичної передачі конкретної земельної ділянки від ПП "ААС" до ТОВ "ПАРС 32", момент його укладення.

Таким чином, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки сторони договору без дати та без номеру про спільне користування земельної ділянки не досягли згоди щодо усіх істотних умов, встановлених законом та необхідних для договорів даного виду, тому вказаний правочин є таким, що не вчинений (не укладений).

Щодо позовної вимоги про зобов'язання ТОВ "ПАРС 32" звільнити земельну ділянку площею 0, 5598 га за адресою пр-т. Курортний, 19 А в с. Коблеве, Березанського району Миколаївської області та приведення її у придатний для використання стан, то господарські суди дійшли висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 211 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за самовільне зайняття земельних ділянок.

За ч.1 та 2 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Пунктом 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав можуть лише акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протокол про адміністративне правопорушення, припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства), акт обстеження земельної ділянки.

Як встановлено господарськими судами Державною інспекцією сільського господарства у Миколаївській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства ТОВ "Парс 32" по проспекту Курортному 19-А в с. Коблеве. Актом перевірки від 17.05.2013 встановлено, що ТОВ "ПАРС 32" порушено вимоги земельного законодавства. Однак в даному акті, питання самовільного заняття земельної ділянки не перевірялося, протокол про адміністративне правопорушення не складався, припис про усунення порушення земельного законодавства не надавався, акт обстеження земельної ділянки не складався, план-схема (місце розташування) земельної ділянки з прив'язкою до місцевості із визначенням суміжних землекористувачів, площі земельної ділянки та площі, на якій виявлено порушення - відсутні.

За інформацією відділу Держземагенства у Березанському районі Миколаївської області (лист №01-32-142 від 06.10.2014) земельна ділянка (на якій знаходяться об'єкти нерухомості, що належать ТОВ "ПАРС 32") орієнтовною площею 0,5598 га, яка знаходиться за адресою пр-т Курортний, 19-А с. Коблево в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, згідно форми 6-зем звіту про наявність та розподіл земель по угіддях, категоріях та землекористувачах Березанського району Миколаївської області станом на 01.01.2014 рахується в постійному користуванні Очаківського ДЛМГ категорія земель - землі лісогосподарського призначення. В подальшому, за договором №64 від 21.04.2008 лісова ділянка передана в користування ПП "ААС".

За таких обставин, господарські суди дійшли висновку, оскільки лісова ділянка пл. 8,78 га знаходиться в довгостроковому тимчасовому користуванні у ПП "ААС", договір довгострокового користування лісовою ділянкою №64 від 21.04.2008 є дійсним, доказів неналежного виконання ПП "ААС" умов даного договору не надано, що спростовує твердження про самовільне заняття ТОВ "Парс 32" земельної ділянки.

Відповідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 20.01.2015 Одеського апеляційного господарського суду зі справи № 915/1805/13 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

І.П. Ходаківська