Постанова № 43306600, 25.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2015 року № 826/7208/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта-М» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002232201 та №0002242201 від 13.05.2014р. прийнятих Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2014р. у справі №826/7208/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014р. відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.12.2014 №К/800/51476/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014р. – скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції та зазначено, що під час нового розгляду слід надати належну оцінку доводам позивача та дослідити надані позивачем докази виконання договорів.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з ТОВ “Лугдікон” та ПП “Торговий дім “Істок-Маркет” засновані на неповному та не об’єктивному досліджені усіх обставин справи, є хибними та не відповідають фактичним обставинам справи. Разом з тим, позивачем зазначено, що господарські відносини ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М” та контрагентів є реальними та такими, що спрямовані на настання правових наслідків, що підтверджується первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні, представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання, хоча про час дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Як вбачається із заперечень на позовну заяву, відповідач проти позову заперечує, посилаючись на правомірність прийнятих рішень, оскільки, господарські операції позивача з контрагентами не мали реального характеру про що свідчать акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП “Торговий дім “Істок-Маркет” та акт про відсутність реальності здійснених господарських операцій ТОВ «Лугдікон».

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

ДПІ у Дарницькому районі Головного управляння Міндоходів у місті Києві на підставі наказу №474-П від 14.04.2014, повідомлення №2923/10/26-51-22-01 від 14.04.2014, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М” з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ПП “ТД “Істок-Маркет” (код ЄДРПОУ 31595222) за період серпень 2013 року та ТОВ “Лугдікон” (код ЄДРПОУ 38338586) за період вересень 2013 року, за результатами якої складено акт від 18.04.2014 №3574/26-51-22-01/35199148.

В ході проведення перевірки встановлено порушення ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М”: статті 134, підпункту 138.1.1, пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9, пункту 139.1, статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 275 936,00 грн. та порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 290 487,00 грн.

На підставі акту перевірки №3574/26-51-22-01/35199148 відповідач виніс податкові повідомлення-рішення форми “Р”: №0002232201 від 13.05.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 430 544,50 грн., в т.ч. за основним платежем – 275 936,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 137 981,50 грн.; № 002242201 від 13.05.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 335 730,50 грн., в т.ч. за основним платежем – 290 487,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 145 243,50 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями №0002232201 та №0002242201 від 13.05.2014 ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М” оскаржило їх до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі –Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Витратами відповідно до пп.14.1.27. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигоду вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач за результатами перевірки господарських взаємовідносин ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М” з ТОВ “Лугдікон”, ПП “Торговий дім “Істок-Маркет” дійшов висновку про відсутність у позивача права на їх відображення у податковому та бухгалтерському обліку, оскільки під час проведення перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даним товариством з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями.

При проведенні перевірки, контролюючим органом було використано Акт ДПІ в Артемівському районі м. Луганська ГУ Міндоходів у Луганській області від 30.10.2013 №145/12-33-22-02/31595222 “Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП “Торговий дім “Істок-Маркет” щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків по податковій декларації з податку на додану вартість з період з 01.08.2013р. по 31.08.2013».

Відповідно до вказаного акту, ПП “Торговий дім “Істок-Маркет” встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, власні виробничі актив, вбачається проведення транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов’язання, у зв’язку з чим, зроблено висновок про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ПП “Торговий дім “Істок-Маркет” за серпень 2013р.

Окрім того, контролюючим органом використано акт ДПІ в Артемівському районі м. Луганська ГУ Міндоходів у Луганській області від 13.11.2013 №185/12-33-22-02/38338586 “Про відсутність реальності здійснення господарських операцій ТОВ “Лугдікон” з платниками податків за період з 01.07.2013 по 30.09.2013”, яким встановлено відсутність технічних та технологічних можливостей до вчинення дій, що становлять зміст господарських операцій, а саме: наявності кваліфікаційного персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення товару, вбачається проведення транзитних фінансових потоків.

Як встановленого судом, ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М” взято на податковий облік в ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 26.06.2007р. за №1769-07.

Основними видами діяльності за кодами ВЕД є 73.20. Основна – дослідження кон`юктури ринку та виявлення громадської думки; 80.30 проведення розслідувань; 70.22 консультування з питань комерційної діяльності й керування; 82.99 надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в. і.у.; 69.10 діяльність у сфері права.

Судом встановлено, що ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М” мало господарські відносини з ТОВ “Лугдікон” та ПП “Торговий дім “Істок-Маркет”.

Так, між ТОВ “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М” (Замовник) та ТОВ “Лугдікон” (Виконавець), укладено Договір №ДГ-81 від 29.08.2013 предметом якого є виконання робіт.

Ідентичний договір позивач уклав з ПП “Торговий дім “Істок-Маркет”, а саме: Договір №290401 від 29.04.2013.

Згідно пункту 3.1 вказаних Договорів Виконавець узгоджує з Замовником формат та позицію на конверті, що підлягає нанесенню на конверти Виконавця до початку виконання Робіт, згідно Додатку 1 до цього Договору.

Пунктом 3.4 зазначеного договору визначено, що виконавець зобов’язується виконувати роботи, а саме: а) придбавати конверти згідно умов Додатку №1 до цього Договору; б) здійснити роботи по нанесенню персоніфікованих даних на листи; в) виконати Пакування Матеріалів у конверти та роботи по підготовці конвертів до розповсюдження у присутності відповідних співробітників Замовника; г) виконати комплекс послуг по доставці Матеріалів; д) повідомлення боржників згідно наданих списків наступними каналами зв’язку: Інформування Клієнтів з використанням IVM (Interactive Voice Messegiment) різними способами; Інформування Клієнтів за допомогою засобів зв’язку на відстані (телефон) операторами Виконавця.

Про реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, свідчить і той факт, що виконанні останнім роботи використані позивачем у власній господарській діяльності, про що в матеріалах справи міститься документація первинного бухгалтерського обліку: копії рахунків фактур, актів здачі-прийняття робіт, звітів про виконану роботу, податкових накладних, банківських виписок.

За результатом здійснення зазначених господарських операцій позивач відніс до складу валових витрат 1452435,00 грн. та включив до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 290 487,00 грн.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що для формування податкового кредиту та витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, суд приходить до висновку, що позивач мав всі правові підстави для формування податкового кредиту та витрат, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України”.

Крім того, в обґрунтування законності спірного податкових повідомлень-рішень відповідач посилається інформацію відносно контрагентів позивача, зокрема, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

Однак, як встановлено судом, за наслідками дослідження наявних у справі доказів, у розглядуваному випадку, існування відповідних обставин податковим органом не доведено; реальність виконання операцій з поставки позивачеві товарів в рамках господарських правовідносин з ПП «ТД «Істок-маркет» та ТОВ Лугдікон» підтверджується необхідними первинними документами.

Фактично, в основу оспорюваного донарахування податковим органом покладено аналіз фінансово-господарських правовідносин між третіми особами.

Однак самі по собі доводи щодо порушень, допущених третіми особами, а не власне позивачем, за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

Слід зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентам.

У даній справі, доказів участі позивача разом з контрагентами у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено, так само як і доказів побудови Товариством фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання.

Також, суд звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Отже, суд прийшов до висновку, що у позивача були всі підстави для віднесення витрат пов’язаних із веденням господарської діяльності до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002232201 та №0002242201 від 13.05.2014р. прийняті Державною податковою інспекцією в Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.

Судові витрати в сумі 487,93 присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта-М» (35199148) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов