Постанова № 43306495, 26.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2015 року № 826/295/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді - Добрівської Н.А., Катющенка В.П., Скочок Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до Міністерства юстиції Українипро визнання порушеним права щодо справедливого суду та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до суду з зазначеним позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач, Мінюст України), в якому просить визнати порушення відповідачем права ОСОБА_1 щодо справедливого суду та володіння своїм майном через неповне та несвоєчасне виконання рішення Європейського суду від 21 лютого 2013 року у справі «ПМП «Фея» та інші проти України», а також стягнути з відповідача кошти у відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням та протиправною бездіяльністю в сумі 8946,00 грн. та 5000,00 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішенням Європейського суду з прав людини від 21 лютого 2013 року у справі «ПМП «Фея» та інші проти України», яким державу України зобов'язано сплатити позивачу 3000 євро як відшкодування матеріальної та моральної шкоди, компенсацію судових витрат та виконати рішення національного суду - постанову Вищого адміністративного суду України від 08 жовтня 2008 року. Однак, станом на день звернення до суду рішення національного суду повністю не виконано, що завдало моральну шкоду, яку позивачем оцінено у розмірі 5000,00 грн. Крім того, на момент виконання національного суду грошові кошти перераховані позивачу знецінились, що призвело до матеріальних втрат у сумі 8946,15 грн.

В судове засідання позивач не з'явилась, направила суду клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з огляду на його необґрунтованість.

З огляду на надходження клопотання від позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі частини 6 статті 71, частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу у порядку письмового провадження на основі наявних у справі доказів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про визнання порушення Міністерства юстиції України права ОСОБА_1 щодо справедливого суду та володіння своїм майном через неповне та несвоєчасне виконання рішення Європейського суду від 21 лютого 2013 року у справі «ПМП «Фея» та інші проти України» залишено без розгляду.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини та ознайомившись із викладеними відповідачем доводами в обґрунтування наданих ним заперечень, розглянувши наявні у справі документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача виходить з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2013 року Європейським судом з прав людини винесено рішення у справі «ПМП «Фея» та інші проти України», яким постановлено, що держава - відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишились невиконаними та сплатити протягом трьох місяців: 3000 євро спільно заявникам у заявах №32178/09 та №50804/09; 3000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку №1, та 1500 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку №2; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу.

На виконання зазначеного рішення постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 18 березня 2013 року відкрито виконавче провадження №37162544.

На виконання рішення суду платіжним дорученням №1220 від 02 вересня 2013 року позивачу перераховано 31736,21 грн. (еквівалент 3000 євро), №3956 від 11 жовтня 2013 року - 367,82 грн. пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини та №274 від 20 травня 2014 року - 4258,92 грн. заборгованість за рішенням національного суду.

Вищевикладене стало підставою для винесення 13 червня 2014 року державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», про що позивача було повідомлено листом від 18 червня 2014 року №П-6854-5/381-11, копія якого додана ОСОБА_1 до позовної заяви.

Посилаючись на невиконання рішення Європейського суду з прав людини в повному обсязі, а саме в частині не проведення виплати всіх коштів відповідно до рішення національного суду, а посилаючись на несвоєчасне виконання згаданого рішення - поза межами трьох та шести місяців, які визначені у самому рішенні та Законі України «Про виконавче провадження», позивач просить стягнути з Мінюсту України моральну шкоду у сумі 5000,00 грн., яка заподіяна внаслідок перебування її у постійному нервовому напруженні та необхідності додатково витрачатись, постійно консультуватись у юристів, складати скарги, звернення, дзвонити та ходити до держустанов з поясненнями й обов'язковим наданням персональних даних, що є принизливим, порушує її звичайний життєвий лад, обмежує громадянське життя та негативно діє на стан здоров'я.

Розглядаючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Мінюсту України моральної шкоди по суті суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що вимоги про відшкодування шкоди не підлягають розгляду адміністративним судом у разі їх заявлення без оскарження рішень дій чи бездіяльності, якими така шкода заподіяна.

Враховуючи заявлення ОСОБА_1 вимоги про стягнення з Мінюсту України моральної шкоди одночасно з вимогою про визнання порушення Міністерства юстиції України права ОСОБА_1 щодо справедливого суду та володіння своїм майном через неповне та несвоєчасне виконання рішення Європейського суду від 21 лютого 2013 року у справі «ПМП «Фея» та інші проти України», суд приходить до висновку про необхідність її розгляду по суті з винесенням відповідного рішення.

Даючи правову оцінку встановленим у справі обставинам з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд зважає на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до преамбули Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. №3477-ІV з наступними змінами і доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 23.02.2006р. №3477-ІV) саме цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Статтею 2 названого Закону закріплено, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, а порядок його виконання визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Аналізуючи наведені положення, суд приходить до висновку, що основним нормативно-правовим актом, що врегульовує правовідносини, які виникають у зв'язку з виконанням рішень Європейського суду з прав людини є Закон України від 23.02.2006р. №3477-ІV, а Закон України «Про виконавче провадження» підлягає застосуванню в частині, що не суперечить першому.

Відповідно до положень статті 7 Закону України від 23.02.2006р. №3477-ІV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:

а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;

б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження.

Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.

Порядок виплати відшкодування врегульований статтею 8 названого Закону, в якій закріплено, що виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини 1 статті 7 цього Закону.

У свою чергу, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Саме підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження, яка протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.

Тим часом, частиною 2 статті 8 Закону України від 23.02.2006р. №3477-ІV передбачено, що у разі порушення строку, зазначеного в частині 1 цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спеціальним Законом закріплено єдиний спосіб відповідальності за несвоєчасне виконання рішень Європейського суду з прав людини, а саме сплата пені.

Щодо посилань позивача на тривале невиконання рішення національного суду, чим, на переконання позивача, їй завдано моральну шкоду, суд його до уваги не приймає, оскільки зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 2013 року у справі «ПМП «Фея» та інші проти України» вбачається, що підставою для його постановлення стало встановлення судом порушення державною Україна пункту 1 статті 6 Конвенції з прав людини та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників, що і стало підставою для присудження справедливої сатисфакції, яка є відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди, завданої заявникам.

Додатково суд звертає увагу, що на момент розгляду справи ОСОБА_2 постанову про закінчення виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 2013 року у справі «ПМП «Фея» та інші проти України» від 13 червня 2014 року не оскаржувала, що є свідченням її згоди із виконанням рішення у повному обсязі.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших переконливих доводів в обґрунтування своїх вимог в цій частині позивач не навів, належних і допустимих доказів на підтвердження існування інших обставин, які б підтверджували доводи позивача, позивачем не надано.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності та виходячи з того, що під час розгляду справи доводи позивача знайшли своє підтвердження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення коштів у відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та протиправною бездіяльністю в сумі 8946,00 грн. та 5000,00 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди - відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.А. Добрівська

Судді В.П. Катющенко

Т.О. Скочок