Постанова № 43306194, 19.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2015 року 08:25 № 826/1779/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції треті особи без самостійних вимог на предмет спору1) ОСОБА_2 2) Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк»про зобов'язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції, у якій просить суд зобов'язати відповідача зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, накладеного у ВП № 43627613.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2015 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 02.03.2015, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Подав через канцелярію суду належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження № 43627613.

Представники третіх осіб в судове засідання не прибули. Про дату час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. З заявами/клопотаннями до суду не звертались.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На виконанні у Відділі державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в місті Києві перебуває виконавче провадження № 43627613 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 16.05.2014 № 755/26908/13-ц про стягнення боргу в сумі 26241,26 грн. з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк».

В межах вищезазначеного виконавчого провадження, постановою Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в місті Києві від 11.06.2014 накладено арешт на все майно, що належить Боржнику в межах суми звернення стягнення - 26241,26 грн., в тому числі: на квартиру АДРЕСА_1

Обґрунтовуючи підставі звернення до суду, позивач зазначає, що вищезазначена квартира належить їй згідно Договору купівлі - продажу від 28.10.2011, тому вважає незаконним накладання арешту та заборони відчуження на квартиру АДРЕСА_1

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом відповідного рішення з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

Виходячи зі змісту наведеної норми Закону України «Про виконавче провадження», право на звернення до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту належить особі, яка вважає себе власником спірного майна.

Розглядаючи такий позов, суд повинен повно та всебічно встановити обставини, на які посилається позивач, щодо виникнення права власності на спірне майно, і ці обставини позивач повинен довести належними та допустимими доказами відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.10. 2011, укладеним між ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_3 та ОСОБА_1, остання придбала квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2

Згідно п. 15 зазначеного договору (а.с. 15 Том І) право власності у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору, державної реєстрації та повного розрахунку за договором.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 3 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

В той же час, державна реєстрація прав на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2011, станом на дату винесення постанови про арешт майна від 11.06.2014, проведена не була. Свідоцтва про право власності на квартиру позивач до матеріалів справи не надала.

При цьому, позивачем до матеріалів справи також не надано жодного доказу звернення до державних органів, що здійснювали/здійснюють державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна в період з 01.11.2011 (дати складання і підписання договору купівлі-продажу квартири) по 11.06.2014 (дати винесення постано про арешт майна (а.с. 12 том І)), хоча позивачу достеменно було відомо, що право власності на квартиру виникне в неї лише після, в тому числі, державної реєстрації такого права (п. 15 договору).

За таких обставин суд вважає, що державним виконавцем в порядку примусового виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.01.2014 по справі № 755/26908/13-ц правомірно накладено арешт на вказану квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_2, оскільки останній відповідно до інформації з Дердавного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 51 том І) та даних Київського міського БТІ від 04.07.2014 № 36754 (И-2014) володіє вказаним майном (а.с. 55 Том І).

Накладаючи арешт на квартиру, відповідач діяв у відповідості до ст. 19 Конституції України, адже рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання, а державний виконавець зобов'язаний вживати заходів, передбачених законом для належного виконання рішення суду.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Оскільки, право власності на вказану квартиру скаржником не зареєстровано в органах державної реєстрації, суд вважає, що позивачем до матеріалів справи не надано належних доказів виникнення права власності на вкартиру № 292, адже, як вже зазначалось, право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації; право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До того ж, згідно з вимогами ст. 182 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», право власності та інші речові права на нерухомі речі підлягають обов'язковій державній реєстрації.

За таких обставин, дії державного виконавця щодо арешту квартири, є такими, що вчинені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах повноважень, що надані державному виконавцю, а доводи позивача стосовно необхідності зняти арешт з квартири є необгрунтованими.

Окрім того, під час розгляду справи в письмовому провадженні, судом встановлено наступне.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27.08.2014 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 знято арешт з квартири АДРЕСА_1 накладений постановою старшого державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві Макаренко С.М. від 07 березня 2013 року (ВП №36995177), в іншій частині позову відмовлено.

В подальшому, рішенням апеляційного суду міста Києва від 16.12.2014 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41969222) рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.08.2014 - скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 накладеного постановою старшого державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві Макаренко С.М. від 07 березня 2013 року (ВП №36995177) і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський