Ухвала суду № 43304767, 26.03.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 732/53/15-ц Провадження № 22-ц/795/639/2015 Головуючий у I інстанції -Карпинська Н. М. Доповідач - Позігун М. І.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Позігуна М.І.

суддів: Кузюри Л.В., Мамонової О.Є.

при секретарі: Козлачковій Ю.В.

з участю: прокурора Кравченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Городнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства „Городнярайагролісгосп" на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2015 року по справі за позовом прокурора Городнянського району в інтересах ОСОБА_1 до Городнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства „Городнярайагролісгосп", третя особа - Городнянський районний військовий комісаріат, про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток працівнику, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі Городнянське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство „Городнярайагролісгосп" (далі ДП „Городнярайагролісгосп") просить скасувати рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2015 року, яким його зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період із 31.03.2014 року по 18.02.2015 року включно як працівнику, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, та відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора Городнянського району в повному обсязі.

Незаконність рішення суду апелянт обгрунтовує невідповідністю висновку суду про наявність підстав для задоволення позову фактичним обставинам справи. ДП „Городнярайагролісгосп" посилається на те, що, зобов'язуючи підприємство нарахувати та виплатити працівнику зарплату, суд першої інстанції порушив Закон України №1275-VII від 20.05.2014 року, яким встановлено, що середній заробіток працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, компенсується за рахунок Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Апелянт вказує, що ОСОБА_1 на підприємстві не працює і не виконує жодної роботи, за яку підприємство повинно було б виплачувати йому заробітну плату. Також ДП „Городнярайагролісгосп" вважає, що у прокуратури відсутні підстави представляти в суді інтереси ОСОБА_1, оскільки останній дієздатний і не є особою похилого віку, фізично здоровий і проходить військову службу в с.Гірськ Щорського району Чернігівської області, а не в зоні АТО, і в період служби кожний місяць перебував вдома, а тому мав змогу особисто звернутися до суду з позовом, щоб захистити свої права в порядку, встановленому законом. Крім того, за доводами апелянта, при розгляді справи суд посилався на заробітну плату, а рішення ухвалено про виплату середнього заробітку. ДП „Городнярайагролісгосп" вважає необгрунтованим посилання суду на те, що підприємство порушує ст.68 Конституції України, оскільки відповідач дотримується Конституції України та законів України, не посягає на права і свободи, честь і гідність інших людей, і кожний з працівників підприємства без затримки і в повному обсязі отримує заробітну плату.

Заслухавши доповідача, прокурора, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до наступного висновку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що підприємство, з яким у ОСОБА_1 не припинені трудові відносини, зобов'язано нараховувати виплати у розмірі середнього заробітку як працівнику, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, що є прямим обов'язком підприємства, а не Кабінету Міністрів України чи військового комісаріату. Крім того, позивач має право на виплату нараховуваних сум незалежно від того, чи затверджений порядок виплати компенсації з держбюджету.

Такий висновок суду грунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу (розпорядження) ДП „Городнярайагролісгосп" №289 від 19 червня 2013 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 19 червня 2013 року сторожем (а.с.18).

У відповідності до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 „Про часткову мобілізацію" ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та наказом начальника Чернігівського прикордонного загону від 31.03.2014 року №53-ос зараховано до списків особового складу і призначено на посаду в Чернігівському прикордонному загоні з 31.03.2014 року (а.с.25).

Наказом №216 по ДП „Городнярайагролісгосп" від 10.06.2014 року наказ про звільнення ОСОБА_1 №101/1 від 29.03.2014 року скасовано згідно Закону України №1275-VII від 20.05.2014 року та Закону України №1169-VII від 27.03.2014 року, поновлено на посаді ОСОБА_1 з 29 березня 2014 року, увільнено ОСОБА_1 з 29 березня 2014 року на особливий період, але не більше одного року.

06 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора Городнянського району з заявою, в якій вказував, що йому, як мобілізованому, на підприємстві повинні платити середньомісячну зарплату, проте заробітна плата йому не виплачується, в зв'язку з чим просив представляти його інтереси в суді.

Прокурор Городнянського району, звертаючись у січні 2015 року до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1, посилався на наявність підстав для представлення в суді інтересів останнього, оскільки ОСОБА_1 мобілізований до ЗС України, тобто виконує громадянський обов'язок та захищає цілісність і недоторканність держави України, а тому не може вжити належних заходів для захисту своїх трудових прав.

Право прокурора на звернення до суду з позовом передбачено ч.2 ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру", згідно яких представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а прокурор, звертаючись до суду в інтересах громадянина, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів громадянина, та обґрунтовує необхідність їх захисту. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів.

Враховуючи, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за частковою мобілізацією і в даний час виконує конституційний обов'язок щодо захисту територіальної цілісності України, зазначене і є тією обставиною, яка унеможливлює його самостійне звернення до суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для звернення прокурора з даним позовом є безпідставними, оскільки позов подано відповідно до ч.2 статті 45 ЦПК України та вимог Закону України „Про прокуратуру".

Статтею 119 КЗпП України встановлено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків. Так, працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України „Про військовий обов'язок і військову службу" і „Про альтернативну (невійськову) службу", „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

По справі встановлено та не заперечується відповідачем, що ДП „Городнярайагролісгосп" з 31 березня 2014 року середній заробіток мобілізованому до ЗС України ОСОБА_1 не виплачує, посилаючись, що такий обов'язок покладено на державу.

Виходячи з положень ст.43 Конституції України, кожному гарантується право на заробітну плату.

При цьому статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України „Про оплату праці" обов'язок з виплати заробітної плати працівнику покладено на роботодавця.

Оскільки в порушення зазначених вимог закону відповідачем не виплачується середній заробіток працівнику, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, і з яким у підприємства не припинені трудові відносини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про зобов'язання ДП „Городнярайагролісгосп" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності обов'язку у підприємства виплачувати середній заробіток працівнику, призваному на військову службу, не можуть бути прийняті судом до уваги з таких підстав.

Так, Законом України №1275-VII від 20.05.2014 року „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" було внесено зміни, зокрема, у статтю 119 КЗпП України, якими встановлено гарантії для працівників, призваних на військову службу під час мобілізації. При цьому визначено, що виплата середнього заробітку таким працівникам проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України. На час розгляду справи судом першої інстанції порядок таких виплат залишався неврегульованим. Проте, постановою КМУ від 04 березня 2015 року №105, яка набрала чинності 17 березня 2015 року, затверджено „Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період", яким покладено обов'язок виплати середнього заробітку таким працівникам на підприємства, а підприємствам бюджетні кошти перераховуються органами соціального захисту населення.

Таким чином, посилання апелянта про відсутність у нього обов'язку як роботодавця виплачувати працівнику, який призваний на військову службу, середній заробіток не грунтується на вимогах закону.

Доводи апелянта про нерозмежування судом понять заробітна плата та середній заробіток не впливають на правильність висновку суду щодо наявності підстав відповідно до ст.119 КЗпП України для зобов'язання підприємства нарахувати та виплатити працівнику середній заробіток як такому, що призваний на військову службу.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Городнянського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства „Городнярайагролісгосп" відхилити.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: