Рішення № 4330321, 30.07.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.09 Справа № 16/140пн.

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод", м. Єнакієве Донецької області

до Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату, м. Лутугіне Луганської області

про визнання недійсною заяви,

Суддя Шеліхіна Р.М.

при секретарі судового засідання Маценко О.В.

За участю представників сторін:

від заявника - Бичков А.Ю., довіреність від 29.12.08. №73/5-45;

від відповідача – представник не прибув,

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: визнати недійсним заяву від 12.05.09. №180/42-ю про припинення обов'язків заліком зустрічних однорідних вимог на суму 119959 грн. 33 коп.

Позивач листом від 08.07.09. №73/5-607 підтримав позовні вимоги, посилаючись на норми ч.2 ст.16, ч.1 ст.202, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215,ст.ст.601,602 Цивільного кодексу України.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, у судове засідання не прибув, участі повноважного представника не забезпечив, хоча був повідомлений про час і місце проведення судового засідання належним чином. Про причини відсутності у судових засіданнях під час слухання справи відповідач суд не повідомив. Відповідно до ст.75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Позивач звернувся з даним позовом до суду у зв’язку з отриманням від відповідача заяви про зарахування зустрічних вимог від 12.05.09. №180/42-Ю, в якій відповідач зазначив, що його обов’язок по виконанню рішення господарського суду Луганської області від 01.09.08. по справі №13/34 відсутній, оскільки даною заявою відповідач проводить зарахування зустрічних однорідних вимог і припиняє зобов’язання –позивача на свою користь на суму 201469,82грн., які виникли у позивача як покупця продукції за договором купівлі-продажу від 09.01.04. №27, а також свої зобов’язання (відповідача) на користь позивача в сумі 119959,33грн., які відповідач зобов’язаний сплатити на виконання рішення господарського суду Луганської області від 01.09.08. по справі №13/34. При цьому слід вказати, що рішенням господарського суду Луганської області від 01.09.08. по справі №13/34 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 192494,16грн. і заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.02.09. №73/5-157, яку відповідач направив позивачеві, він припинив свої обов’язки по виконанню рішення господарського суду Луганської області від 01.09.08. по справі №13/34 на користь позивача в частині 72534,83грн.

Таким чином, відповідач визначив в заяві про зарахування зустрічних вимог від 12.05.09. №180/42-Ю заборгованість позивача на свою користь в сумі 81510,49грн.

Позивач просить суд визнати недійсним заяву від 12.05.09. №180/42-ю про припинення обов'язків заліком зустрічних однорідних вимог на суму 119959 грн. 33 коп., мотивуючи свої вимоги спливом строку позовної давності за його (позивача) борговими обов’язками як покупця на користь відповідача як продавця в сумі 201469,82грн. за договором купівлі-продажу від 09.01.04. №27 (п.4ст.602 ЦК України). Позивач вважає, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, який підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч.1ст.215 ЦК України.

Відповідач вимог позивача не оспорив.

Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об’єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, вислухав представника позивача, оцінивши надані ним докази своїх вимог до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до норми ст.55 Основного закону держави –Конституції України кожна особа має право на захист свого порушеного права у суді і згідно з вимогами ст.ст.33,34 ГПК України зобов’язана довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог, належними доказами. Захищати свої права особа зобов’язана у спосіб, визначений законом.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач позбавлений права звернутись до органу виконання судових рішень у встановленому законом порядку для виконання рішення суду у примусовому порядку. До того ж Закон України «Про виконавче провадження»чітко визначає підстави для припинення виконавчого провадження про стягнення по виконавчому документу чи часткового стягнення присудженої суми грошових коштів. Також і відповідач не позбавлений права звернутись до суду з позовом до позивача про стягнення боргу за договором за договором купівлі-продажу від 09.01.04. №27 і у цьому разі норма матеріального права інституту позовної давності буде предметом розгляду у суді, як то і встановлено законом.

Крім того, приписи ст.ст.2,11,16,203,215,601,603 ЦК України не передбачають підстав для визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, адже надіслання такої заяви передбачає право тільки для відповідача вважати свої зобов’язання погашеними і не створює ніяких обов’язків для позивача і позивач, між тим, має право на задоволення своїх вимог на підставі умов договору або закону (ст.ст.173,193 ГК України, ст.ст.2,11 ЦК України). Правових наслідків для позивача, які б призвели до порушення його законних прав, оскаржувана заява (правочин) не створює.

За таких підстав у суду відсутні правові підстави вважати порушеними права позивача шляхом надіслання відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також слід зазначити, що згідно з вимогами ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Сторони у зобов’язанні це кредитор і боржник (ст.510 ЦК України). Норма ст.601 ЦК України передбачає зарахування зустрічних однорідних вимог без надання згоди сторони, яка отримує таку заяву.

З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі не мають один до одного зустрічних однорідних вимог, оскільки законний обов’язок виконання судового рішення не може бути розцінений як і обов’язок сплатити грошові кошти за договором.

Статтею 11 ЦК України врегульовано підставу для виникнення прав та обов’язків –рішення суду. Відповідно до рішення господарського суду Луганської області від 01.09.08. по справі №13/34 частково задоволено позовні вимоги позивача і стягнуто з Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату Луганська область, м. Лутугине, вул. Заводська б. 2 ідентифікаційний код 00187369 на користь відкритого акціонерного товариства “Єнакієвський металургійний завод”Донецька область, м. Єнакієве, пр. Металургів 9 ідентифікаційний код 00191193 кошти в сумі 189607 грн. 00 коп., державне мито у сумі –2836 грн. 82 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 50 грн. 34 коп., наказ видано.

За вказаним рішенням (наказом по рішенню) боржник –відповідач по даній справі - зобов’язаний сплатити борг (конкретно визначену рішенням суму грошей) саме на користь позивача по даній справі, і інший спосіб виконання даної вимоги судом не встановлено.

Згідно Конституції України рішення суду є закон, акт судової влади, обов’язковий для виконання, а не двосторонній правочин між боржником і кредитором: у правочині (договорі) закон надає можливість змінити і кредитора, і боржника, і розмір зобов’язань; по спору між позивачем і відповідачем постановлюється рішення суду іменем держави і в рішенні суду вказана грошова сума зобов’язань, яка підлягає стягненню з одного суб’єкта на користь іншого суб’єкта, і жодної нормою права не встановлено повноважень сторін на стадії виконання судового рішення зараховувати вимоги, які присуджені до стягнення іменем держави.

З урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження»наказ господарського суду є виконавчим документом і державний виконавець зобов’язаний вчиняти виконавчі дії по стягненню боргу з боржника на користь кредитора, вказаних у рішенні суду, а у разі зміни розміру боргового зобов’язання на стадії виконання рішення –державний орган виконання судового рішення приймає відповідне рішення в рамках Закону України «Про виконавче провадження».

За таких підстав у позові слід відмовити у зв’язку з відсутністю доказів порушеного права позивача, а позовні вимоги слід визнати безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Судові витрати слід покласти на позивача у відповідності до правил ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, ст.55 Конституції України, ст.ст.201,202,203,215,601,602 ЦК України, керуючись ст.ст.33,34,49,75,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення підписане 04.08.09.

Суддя Р. Шеліхіна