Ухвала суду № 43302501, 26.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2334/15

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Драгомерецького М.М.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Добряк Н.І.,

за участю: представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12 січня 2015 року про передачу справи до іншого суду за позовом представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" про захист прав споживача,

в с т а н о в и л а:

11 листопада 2014 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, завернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" (далі - ПрАТ "УАСК АСКА") на користь позивачки страхову виплату у розмірі 18515,15 грн. у зв'язку з настанням страхового випадку - затримки зареєстрованого багажу на строк більш трьох годин при вилиті та прибутті з аеропорту міжнародного класу в Україні в аеропорт міжнародного класу в будь-якій іншій країні світу при польотах регулярними рейсами за договором страхування FBC-PC ODE №0000151818 від 07 травня 2014 року, та витрат на правову допомогу в сумі 3500 грн. (а.с. 1-3).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2014 року суд відкрив провадження у справі та призначив розгляд справи на 12 січня 2015 року (а.с. 16).

08 січня 2015 року відповідач, ПрАТ "УАСК АСКА", звернулось до суду першої інстанції з заявою про передачу справи до іншого суду, посилаючись на те, що відносини, які випливають з майнового страхування, не підпадають під предмет регулювання Закону України "Про захист прав споживачів", тому позов повинен бути пред'явлений за правилом

загальної підсудності - за місцем знаходженням юридичної особи - ПрАТ "УАСК АСКА": м. Донецк, проспект Ілліча, 100. Однак у зв'язку з проведенням антитерористичної операції справу необхідно передати до суду визначеному у розпорядженні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №27/0/38-14 від 02 вересня 2014 року "Про визначення територіальної підсудності справ" (а.с. 22-23).

Ухвалою суду першої інстанції справу передано до розгляду Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с. 33-35).

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права (а.с. 28-39).

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, його пояснення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивачки підлягає задоволенню за таких підстав.

Вирішуючи питання про передачу справи до іншого суду, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин не застосовується Закон України "Про захист прав споживачів", тому справа підлягає розгляду за правилом загальної підсудності, передбаченою ч. 2 ст. 109 ЦПК України, за місцезнаходженням юридичної особи.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодить неможливо, виходячи з наступного.

З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що 07 травня 2014 року між ПрАТ "УАСК АСКА" та позивачкою ОСОБА_3 був укладений договір страхування FBC-PC ODE №0000151818, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованого (п. 1.1.)

Згідно із пп. 3, 17, 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги;

послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

У п.п. 1, 2 постанови №5 Пленум "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12 квітня 1996 року Верховний Суд України зазначив, що при вирішенні цих справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав споживачів" (далі - Закон), прийнятого 12 травня 1991 р. і введеного в дію з 1 жовтня 1991 р., який відповідно до Закону від 15 грудня 1993 р. діє в новій редакції з 15 січня 1994 р.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм

власності та організаційних форм підприємництва.

На відносини по виготовленню та продажу товарів, виконанню робіт і наданню послуг громадянином, який не є підприємцем, а також на випадки придбання товарів, користування послугами громадянином лише для підприємницької діяльності або підприємствами, установами, організаціями дія цього Закону не поширюється.

Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

У статті 979 ЦК України зазначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Преамбулою та ст. 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У статтях 5, 6 Закону України "Про страхування" зазначено, що страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

У рішенні від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі №1-26/211 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) Конституційний Суд України висловив таку правову позицію: "В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1,

статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору".

Аналізуючи вказане Рішення Конституційного Суду України та діюче законодавство, яке регулює страхування та захист прав споживачів Верховний Суд України у своєму Аналізі судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів за 2009-2012 роки роз'яснив, що договір страхування - це договір про фінансову послугу, яка відноситься до небанківського сектору. Якщо договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої фізичної особи, такі правовідносин регулюються Законом України "Про захист прав споживачів" в частині, не врегульованої спеціальним законом. Цей висновок відноситься й до договорів майнового страхування, де страхувальники є фізичними особами, а відносини спрямовані на захист особистих майнових інтересів страхувальника або іншої особи, що визначена у договорі, шляхом задоволення майнової потреби страхувальника, яка виникає або може виникнути після настання певних подій.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на спірні правовідносини, які виникли з договору майнового страхування, не застосовуються норми Закону "Про захист прав споживачів".

Пред'являючи позов за місцем свого проживання, позивач виходив з положень ч. 5 ст. 110 ЦК України.

Згідно із ч. 5 ст. 110 ЦК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

У п. 37 постанови №3 Пленуму "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина чотирнадцята статті 110 ЦПК).

Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

За таких обставин, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позивачка ОСОБА_6 не має права пред'являти вказаний позов за правилами альтернативної підсудності, а саме, ч. 5 ст. 110 ЦПК України.

Тому ухвала суду першої інстанції перешкоджає подальшому руху справи й у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 2 п. 4, 311 ч. 1 п. 4, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити, на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12 січня 2015 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала суду апеляційної інстанції подальшому оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік