Рішення № 43301792, 26.03.2015, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/1147/15

Провадження № 2/740/438/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2015 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд в складі:

головуючого- судді СКАЛОЗУБ О.М.,

при секретарях : Полєтавкіній М.О.,Прокопець С.М.,

за участю сторін,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Ніжин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання таким, що втратив право проживання в будинку та виселення,-

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 та виселити, посилаючись на такі обставини: вона відповідно до договору дарування №2234 від 21.08.2002 року є власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , у якому і по сьогоднішній день проживає та продовжує бути зареєстрованою.

Разом з нею, в даному помешканні зареєстрований відповідач.

З відповідачем згідно рішення Ніжинського міськрайсуду від 06.12.2011 року шлюб розірвано по причині неприязних відносин та відсутності підстав для примирення сторін.

Відповідач після розірвання шлюбу фактично не проживає за вказаною адресою, проживаючи в іншому місці, яке їй невідомо. Іноді, він приходить в нетверезому стані, мотивуючи, що має право на проживання, та ночує, це в свою чергу призводить до сварок та бійок, в наслідок чого вона отримує тілесні ушкодження. В даний час, вона почала вже боятися за своє життя, так як ОСОБА_2 неодноразово, при побитті її , погрожує фізичним знищенням.

Відповідач знищує майно, яке належить їй, комісія зафіксувала знищення її майна, а також пошкоджує електропроводки та відповідно водопровідну систему.

Вонапостійно здійснюю оплату комунальних послуг,а коли ж вона вказує на це відповідачу і просить його, щоб він також сплачував комунальні послуги, то він починає її бити.

Після розірвання шлюбу її колишній чоловік ОСОБА_2 фактично втратив статус члена сім'ї. Шлюб між нею та ОСОБА_2 був розірваний і наміру у неї з колишнім чоловіком проживати не має. Ніяких договорів з відповідачем на безоплатне проживання за вказаною адресою вона не заключала.

Таким чином, оскільки, вона надала усі необхідні докази про псування та руйнування будинку, побиття її відповідачем, копії квитанцій про сплату нею комунальних послуг, актів, які підтверджують періодичність проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою, копії документів, які надані МВС щодо підтвердження ОСОБА_2 його протизаконної діяльності - відповідач ОСОБА_2 вважається таким, що втратив право користуватися житловою площею будинку. Отримання такого рішення необхідне для зняття відповідача з реєстрації.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала , просить їх задовольнити. Вона пояснила,що відповідач їй постійно погрожує,псує майно.Він приходить,інколи ночує в будинку.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні,оскільки він не чинить позивачці перешкод в користуванні будинком. Хоча будинок і належить позивачці,однак він повністю перебудував і має право на проживання в ньому, так як в шлюбі вони побудували другий поверх,прибудували ванну, туалет, інші прибудови до будинку. Він здійснив в ньому ремонт та робив його подальшу перебудову. Не заперечує, що зірвав тротуарну плитку, але тільки для тощо ,щоб її перекласти заново на гарцовку, оскільки вона була покладена на пісок і її потрібно ремонтувати. Всі доводи позивача є наклепом, який вчиняється з метою примусового його виселення із спірного будинку. Просить суд критично віднестися до пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є відповідно матір'ю та дочкою позивача. Він також неодноразово звертався в міліцію,проводились перевірки. На місце виїздила комісія,яка оглянула місце його проживання і склала відповідний акт. Він також сплачує кошти за електроенергію,про що свідчать квитанції. Відповідачка в будинку в 2014 році не проживала,закрила бойлерну,внаслідок чого розморозила труби. Він був змушений проживати в одній кімнаті і обігріватись за допомогою електрообігрівача. Він в будинку проживає постійно,інколи по декілька днів не ночує,так як їздить в село до матері.

Вислухавши сторони та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не обґрунтований і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно копії рішення Ніжинського міськрайонного суду від 06.12.2011 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно копії довідки КП «Ніжинське МБТІ» від 03.03.2015 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на підставі власності за: ОСОБА_1 1/4 ч. на підставі договору дарування, посвідченого Ніжинською міською держнотконторою 09.03.1998 року № 2-141, та 1/2 ч. на підставі договору дарування ,посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу 21.08.2002 року № 2234; за ОСОБА_5 - 1/4 ч. на підставі договору дарування ,посвідченого Ніжинською міською держнотконторою 24.12.1981 р. № 5501.

Постановам Ніжинського МВ УМВС від 07.02.2012 року,26.03.2012 року,20.05.2012 року, 09.06.2012 року була дана оцінка в рішенні Ніжинського міськрайонного суду від 04.12.2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, визначення місця проживання , встановлення сервітуту та виселення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Дане рішення суду набуло законної сили.

Постановою Ніжинського МВ УМВС від 21.06.2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України відносно ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 від 15.06.2012 року. З ОСОБА_2 було проведено бесіду профілактичного характеру та було винесено офіційне попередження про неприпустимість скоєння насильства в сім'ї.

Постановою Ніжинського МВ УМВС від 24.07.2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України відносно ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 від 24.07.2012 року. З ОСОБА_2 було проведено бесіду профілактичного характеру та було винесено офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки.

В подальшому до ОСОБА_2 не застосовувалися будь-які заходи попередження або громадського впливу.

З висновків Ніжинського МВ УМВС від 12.06.2013 року, 12.07.2013 року, 23.07.2013 року, 14.08.2013 року, 18.09.2013 року,11.09.2013 року, 16.09.2013 року, 16.09.2013 року, 11.10.2013 року, 16.10.2013 року, 30.10.2013 року, 15.05.2014 року, 14.05.2014 року, 10.06.2014 року, 18.06.2014 року, 20.06.2014 року, 20.06.2014 року, 26.06.2014 року, 27.06.2014 року, 27.06.2014 року, 02.07.2014 року, 07.07.2014 року, 02.09.2014 року, 02.10.2014 року22.10.2014 року17.11.2014 року вбачається, що між позивачем та відповідачем склалися неприязні відносини, що призводить до виникнення конфліктів і сварок, які між сторонами виникають в зв'язку з їх провокуванням одне одного на такі дії, а тому суд вважає, що ОСОБА_1 зловживає своїм правом на звернення до органів внутрішніх справ, оскільки нею не надано суду жодного належного доказу про притягнення до адміністративної , кримінальної чи цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2

ОСОБА_1 суду надала фотографії ,які свідчать про пошкодження певного майна,однак суд не може вважати дані документи як належні і допустимі докази,оскільки позивачкою не надано жодного доказу,що саме ОСОБА_2 пошкодив дане майно.

Також до органів внутрішніх справ стосовно неправомірних дій ОСОБА_1 звертався і ОСОБА_2, про що були винесені відповідні висновки, зокрема згідно висновку від 05.07.2014 року з ОСОБА_1 була проведена бесіда профілактичного характеру стосовно вчинення нею сварок з ОСОБА_2

Позивач стверджує в позовній заяві та в судовому засіданні, що сумісне проживання з відповідачем неможливе із-за постійних конфліктів та застосування насилля до неї з боку відповідача, але належних та допустимих доказів неправомірних дій відносно неї з боку відповідача не надала суду.

Акти надані позивачем суду від 05.01.2015 року, 26.06.2014 року, 27.06.2014 року, 01.09.2014 р. та довідка (без дати, за її зверненням 14.10.2014 року), як на підтвердження псування відповідачем спірного будинку не можуть вважатися доказом вини відповідача в цьому, оскільки ними не встановлено хто саме пошкоджував майно, і це не відноситься до компетенції осіб та органів, які їх складали,оскільки вони не є спеціалістами в цій галузі.

Висновки експертів № 313 від 25.10.2013 року, № 338 від 24.11.2014 року, № 132 від 26.05.2014 року, які надані позивачем ,як на підтвердження нанесення їй відповідачем тілесних ушкоджень не підтверджують протиправних дій відповідача відносно позивача, оскільки позивачем не надано суду доказів доведення вини відповідача в установленому законом порядку про спричинення їй вказаних тілесних ушкоджень.

Судом не можуть бути взяті до уваги пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки вони є відповідно матір'ю та дочкою позивача, а отже є заінтересованими особами. Пояснення вказаних свідків з таких підстав суд не може прийняти як належні та допустимі докази.

Надані позивачем копії квитанцій про сплату нею послуг за користування комунальними послугами не є підставою, передбаченою ст. 116 ЖК України, для виселення відповідача, крім того відповідач надав суду копії квитанцій від 17.12.2014 року, 22.01.2015 року, 18.02.2015 року, 23.03.2015 року, з яких вбачається, що він теж приймає участь у сплаті комунальних послуг.

Актом обстеження матеріально-побутових умов від 13 листопада 2013 року комісії спеціалістів Ніжинського міськвиконкому встановлено,що ОСОБА_2 на другому поверсі спірного будинку проживає в одній кімнаті, яку обігріває електронагрівачем, система водопостачання та каналізації відсутні.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ч. 3 ст. 64 ЖК України якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України позбавити громадянина житла можливо лише на підставі закону за рішенням суду.

Встановлено, що даний спір виник між позивачем, яка є власником 3/4 частини житлового будинку та колишнім її чоловіком.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачка та відповідач проживають в житловому будинку по АДРЕСА_1 періодична відсутність відповідача в спірному будинку ним пояснюється тим, що він навідує свою матір, дітей, однак фактичним місцем його проживання є спірний будинок.

Надані позивачем акти про не проживання відповідача в спірному будинку не підтверджують такого факту, оскільки останній акт був складений 15.06.2013 року, та в якому зазначено, що відповідач не проживає в спірному будинку з 15 червня по 20 серпня 2013 року, тобто особи ,які його складали ,наперед визначили, що відповідач не проживатиме в спірному будинку, тому це акт не можна вважати належним доказом по справі.

На час звернення до суду позивачем не надано суду доказів не проживання відповідача у спірному будинку.

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Згідно із ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування, -це право громадянина України,а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України,на вибір адміністративно-територіальної одиниці,на території якої вони хочуть проживати чи перебувати.

Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має, відповідно до ст.157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу, яка вказує, що якщо наймач, члени його сім"ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення

Згідно п.17 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12 квітня 1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (з подальшими змінами) при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

З постанов Ніжинського МВ УМВС від про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України відносно ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 слід прийти до висновку, що сварки виникали рівно як з вини позивачки, та і відповідача.

Належних та допустимих доказів щодо вжиття до ОСОБА_2 заходів попередження і громадського впливу, які б підтверджували їх систематичність у порушенні ним саме правил співжиття, на час звернення до суду матеріали справи не містять і такі не були предметом дослідження в судовому засіданні.

Враховуючи наведене,суд вважає, що у судовому порядку на підставі ч.1 ст.116 ЖК України під час триваючої антигромадської поведінки можуть бути виселені лише особи, які допустили повторне порушення правил співжиття, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів, а такі докази системності та повторності порушення відповідачем правил співжиття позивачем в судовому засіданні доведені не були.

За таких обставин суд приходить до висновку, що слід повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1, та його виселення,оскільки позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження заявлених вимог.

Керуючись ст. ст. 9 ч. 5, 64 , 156 ЖК України, ст.ст. 10,11,60,209,212-215,218 ЦПК України,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1, та його виселення відмовити повністю.

На рішення може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайсуд апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ:СУДДЯ

НІЖИНСЬКОГО

МІСЬКРАЙСУДУ О.М.СКАЛОЗУБ